Рішення № 42149487, 25.12.2014, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/5856/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

25 грудня 2014 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі

головуючого судді: Бондаренко О.І.

при секретарі: Городнюк К.В.

за участю позивача: ОСОБА_1

представників позивача: ОСОБА_2П.Ю, ОСОБА_3

відповідача: ОСОБА_4

представника відповідача: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.07.206 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, на виконання умов якого позивач передав ОСОБА_6 гроші в сумі 6000 доларів США. При цьому, відповідач власноручно написав розписку, в якій зазначив, що зобовязується повернути борг позивачу до 01.09.2006 року.

28.04.2012 року відповідач частково повернув борг в сумі 2100 грн., а починаючи з травня 2012 року не повернув жодної копійки. На сьогоднішній день його борг перед позивачем становить 92100 грн. 00 коп.

Згідно довідки ПАТ «УкрсибБанк» від 21.11.2014 року, курс долара відносно гривні складає 15 грн. 17 коп. за 1 долар. Таким чином залишок боргу становить: 6000 доларів США сума позичених коштів х 15 грн. 17 коп. (курс долара) = 94200 грн. 2100 грн. 00 коп. (сума неповернутого боргу) = 92100 грн. 00 коп. (залишок боргу).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути кошти, однак кожен раз ОСОБА_6 просив зачекати. Позивач зрозумів, що відповідач не бажає повертати борг, а тому змушений звернутися до суду з позовом, в якому просить стягнути на його користь з відповідача 92100 грн. боргу за договором позики та понесені ним судові витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, аргументуючи їх обставинами, викладеними в позовній заяві, просили позов задоволити, надавши заяву про поновлення строку позовної давності, визнання поважними причин пропуску позовної давності, з огляду на те, що з 12.06.2008 року позивач, зареєструвавши шлюб з ОСОБА_7, проживав та знаходився на роботі в Німеччині, в м. Дрезден, Елсассер штрассе, 9.

Відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали, заперечували проти його задоволення, посилаючись на його безпідставність. Зокрема, ОСОБА_6 суду пояснив, що і він, і його сестра, і покійний батько неодноразово брали гроші в борг у позивача, оскільки разом співпрацювали. Він визнає факт написання ним особисто розписки від 11.07.2006 року про те, що дійсно брав у ОСОБА_1 6000 доларів США, які в послідуючому були повернуті позивачу його батьком, нині покійним, який виступав гарантом цієї позики. ОСОБА_1, приїхавши з Німеччини, дізнавшись про хворобу батька, хотів його провідати та допомогти в лікуванні, але той перебував в реанімації і надії на одужання вже не було. На його думку, позивач, скориставшись цією ситуацією, отримавши від батька 6000 доларів США, повторно бажає стягнути з нього цю суму. Однак, пояснити чому ані батько, ані він не вимагали повернення оригіналу розписки собі після повернення боргу, не може. Факт повернення ним 2100 грн. ОСОБА_1 в квітні 2012 року через його бухгалтера відповідач пояснює як оплату за надані будівельні матеріали, оскільки вони з його батьком, будучи приватними підприємцями, завжди співпрацювали з позивачем. Представником відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_5 була подана до суду заява про застосування позовної давності та відмови в позові в звязку з перебігом строку позовної давності з посиланням на норми статей ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона працює бухгалтером у ОСОБА_1 з 2006 року, і знає ОСОБА_6, його сестру та знала вже покійного батька - ОСОБА_9 Коли ОСОБА_1 їхав в Німеччину, то доручав їй отримувати гроші за повернення боргів, як Тітієвськими, так і іншими людьми. В квітні 2012 року приїздив ОСОБА_6 та привозив гроші 2100 грн., які він брав у ОСОБА_1 Коли ОСОБА_1 був в Німеччині, то телефонував їй, і ОСОБА_6 теж дзвонив і говорив про те, коли привезе гроші. Руслан дав їй 28.04.2012 року 2100 грн. і вона записала це в свій зошит. Знає також про те, що гроші у ОСОБА_1 позичав і батько ОСОБА_6

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.07.2006 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_6 письмову розписку про отримання ним позики в розмірі 6000 доларів США, тобто між сторонами був укладений договір позики, передбачений ст. 1046 ЦК України, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_6 гроші в обумовленій сумі, з кінцевим терміном повернення до 01.09.2006 року (а.с.5).

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір є укладеним з моменту передання грошей.

Укладений договір позики відповідає вимогам ч.1 ст. 1047 ЦК України, оскільки є укладеним в письмовій формі та відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України позивач на підтвердження укладення договору та його умов представив суду оригінал розписки позичальника.

У встановлений договором строк відповідач борг позивачеві не повернув, таким чином свої зобовязання за договором позики не виконав, добровільно ним було повернуто 2100 грн. 00 коп., що стверджується позивачем та показами свідка ОСОБА_8

Суд не бере до уваги твердження відповідача ОСОБА_6 про те, що ці гроші були повернуті ОСОБА_1 через його бухгалтера ОСОБА_8, як оплата за будівельні матеріали, як не підтверджені матеріалами справи.

Згідно довідки ПАТ «УкрсибБанк» від 21.11.2014 року, курс долара відносно гривні складає 15 грн. 17 коп. за 1 долар (а.с. 6). Тобто, залишок боргу становить: 6000 доларів США сума позичених коштів х 15 грн. 17 коп. (курс долара) = 94200 грн. 2100 грн. 00 коп. (сума неповернутого боргу) = 92100 грн. 00 коп. (залишок боргу)

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, і згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а згідно ч.5 даної норми за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з копії розписки відповідача, оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні та який знаходиться у позивача, вона була складена 11.07.2006 року, строк виконання зобовязання до 01.09.2006 року; позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення боргу з ОСОБА_6 27.11.2014 року, тобто, з пропуском позовної давності.

Визначаючись щодо даного спору, суд, зважаючи на заяву позивач ОСОБА_1 про визнання поважними причин пропущення позовної давності, а саме: перебування його з 12.06.2008 року за кордоном, що підтверджується довідкою про місце реєстрації (Дрезден, Елсассер штрассе, 9, Німеччина), дозволу на проживання та трудову діяльність з 12.06.2008 року по 10.11.2011 року та до 03.11.2018 року, вважає за необхідне визнати поважними причини пропущення ним позовної давності через відсутність у позивача обєктивної можливості здійснити захист своїх прав та інтересів в суді, шляхом подачі позовної заяви.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не дотримує умов укладеного договору позики, в порядку та в строки, передбачені зазначеним договором борг не повернув, а право позивача невиконанням зобов`язання порушено, тому воно підлягає судовому захисту.

Крім того, відповідач відповідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України повинен відшкодувати позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 921 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 267, 530, 533, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 59, 60, 88, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 92100 грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 921 грн. 00 коп., а всього: 93021 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з моменту проголошення.

Суддя:/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя:

Секретар: