Ухвала суду № 42149265, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/22040/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Коцелко Ю.В., Брунець В.Г., Негрі Г.Ю.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 р.

у справі №813/6186/13-а (876/15446/13)

за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013 р. № 000004330/4645, від 13.05.2013 р. № 000008330/6969 та від 08.05.2013 р. № 000007330/6918. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 2294,00 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами встановлено, що відповідно до направлень від 01.02.2013 р. № 17/33-00, №18/33-00, № 19/33-00 та згідно наказу від 01.02.2013 р. № 26 податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку позивача внаслідок чого 07.03.2013 р. складено акт № 145/33-00/05506460 «Про результати позапланової виїзної перевірки з питань правильності та повноти декларування сум податку на додану вартість за жовтень, грудень 2012 року».

На підставі названого акта перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення рішення від 28.03.2013 р. № 0000043300/4645, яким на підставі п.199.1, 199.4, п.199.5 ст. 199 Податкового кодексу України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7 599 090 грн.

Згідно направлень від 26.03.2013 р. №79/33-00, №80/33-00, №81/33-00 та згідно наказу від 25.03.2013 р. № 74 було проведено позапланову виїзну перевірку позивача внаслідок чого 22.04.2013 р. складено акт № 259/33-00/05506460 «Про результати позапланової виїзної перевірки з питань достовірності суми нарахування сум бюджетного відшкодування за січень 2013 року».

На підставі цього акта перевірки прийнято податкове повідомлення рішення від 13.05.2013 р. № 0000083300/6969, яким на підставі порушень п. 199.1, 199.4, п. 199.5 ст.199, п.200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України п. 4.6.5 ст. 4 Наказу Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7 599 090 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 1 899 772,50 грн.

У порядку ст. 76, п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України було проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на додану вартість за лютий 2013 року внаслідок чого 19.04.2013 р. складено акт №9/33-00/05506460 «Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість».

На підставі зазначеного акта перевірки прийнято податкове повідомлення рішення від 08.05.2013 р. № 0000073300/6918, яким на підставі порушень ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7 538 874, 24 грн., у тому числі за основним платежем 5 025 916,16 грн. та штрафними санкціями 2 512 958,08 грн.

Зазначені податкові повідомлення рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, у той же час, скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість спірним рішенням від 28.03.2013 р. № 0000043300/4645 було встановлення контролюючим органом порушення вимог п. 199.1, п. 199.4, п. 199.5 ст. 199, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4, п. 206. ст. 200 Податкового кодексу України, пп. 4.6.5 п. 4.6 ст. 4 Наказу Міністерства фінансів України від 25.11.2011 р. №1492 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість».

Як свідчать матеріали справи, позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за 12 місяців 2012 року та додаток №6 до декларації, де зазначено суму оподаткованих операцій у частині суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами у вигляді виробничої дотації з бюджету у розмірі 140 875 882,00 грн., а також додаток №7 до податкової декларації розрахунок частки використання сплаченого нарахованого податку за придбаними товарами між оподаткованими та неоподаткованими операціями та зазначено частку використання активів в оподаткованих операціях 89,28 %.

У той же час, за даними перевірки частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами між оподаткованими та неоподаткованими операціями за 2012 рік становить 78%.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач у перевіреному періоді отримав субвенцію з державного бюджету в якості компенсації на покриття різниці в тарифах всього у розмірі 142 875 882 грн., у тому числі: у жовтні 2012 року у розмірі 2 000 000 грн., грудні 2012 року 140 875 882 грн.

Крім того, позивачем відповідно до договору поставки брухту та відходів кольорових металів від 01.02.2011 р. № 01/02/11 ОКЧМ та договору поставки металобрухту та відходів чорних металів від 22.01.2009 р. № 22/01/09-01/09-010 проведено операції, пов'язані з постачанням відходів та брухту кольорових металів у 2012 році на суму 276 758,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість згідно п. 23 підрозділу 2 розділу XX ПК України.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у зазначеній частині, виходили з того, що позивачем правомірно здійснено перерахунок частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами між оподаткованими та неоподаткованими операціями протягом січня - грудня 2012 року, що фактично здійснювалася позивачем протягом 2012 року відповідно до частки перерахунку за 2011 рік, яка становила 89,28 %, та відкориговано податковий кредит при проведенні операцій згідно пп. 197.1.28 п.197.1 ст.197 Податкового кодексу України за період з липня по грудень 2012 року, тобто з моменту набрання чинності змін до Податкового кодексу України, які передбачають відсутність обов'язку у платника податку зменшувати податковий кредит.

Відповідно до п.199.4 ст. 199 Податкового кодексу України платник податку за підсумками календарного року здійснює перерахунок частки використання товарів/послуг та необоротних активів в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій.

Згідно п.199.5 ст. 199 Податкового кодексу України частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях, визначена з урахуванням норм пункту 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України, застосовується для проведення коригування сум податку, які відносяться до податкового кредиту за операціями, зазначеними у пункті 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України.

Результати перерахунку сум податкового кредиту відображаються у податковій декларації за останній податковий період року.

Відповідно до п.199.2 ст.199 Податкового кодексу України частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік.

Згідно п. 199.6 ст. 196 Податкового кодексу України (з урахуванням змін внесених Законом України від 24.05.2012 р. № 4834-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм», що вступив в дію з 01.07.2012 р.) пропорційне віднесення сум податку до податкового кредиту не здійснюється та податковий кредит не зменшується у разі проведення операцій, передбачених пп. 197.1.28 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України - постачання товарів/послуг у частині суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету, а також постачання платником податку відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки, плавлення товарів (сировини, матеріалів, заготовок тощо) на виробництві, будівництві, розібранні (демонтажу) ліквідованих основних фондів та інших подібних операцій.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про наявність у платника обов'язку відкоригувати суму податкового кредиту в останній податковий період року (грудень) виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій.

Так, за результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем в порушення п. 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України не здійснено у грудні 2012 року перерахунку частки використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях, виходячи з фактичних обсягів проведених протягом 2012 року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій за період з січень - червень 2012 року, що призвело до завищення податкового кредиту за грудень 2012 року на суму 2 658 100 гр.

У той же час, податковий орган при визначені частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями за 2012 рік на рівні 78% не обґрунтував яким розрахунком він керувався, та на підставі яких даних було отримано такий розмір частки.

Крім того, зі встановлених у справі обставин вбачається, що за підсумками 2012 року позивач здійснював лише ті види неоподатковуваних операцій, які не беруть участь у розрахунку частки податкового кредиту та відповідно не зменшують податковий кредит, як то передбачено п. 199.6 ст. 196 Податкового кодексу України.

З урахуванням викладеного варто погодитись із висновками судів стосовно безпідставності доводів відповідача про те, що підприємство позивача було зобов'язане здійснити перерахунок розподіленого податку з урахуванням отриманої субвенції та застосувати частку використання у розмірі 78% до 2012 року.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту у жовтні та грудні 2012 року суми податку на додану вартість по податкових накладних з датою виписки до 01.07.2012 р. на загальну суму 22 459 045,56 грн.

При цьому, в акті перевірки було зроблено висновок, що оскільки позивач застосовує касовий метод, то оплата за газ по податкових накладних з датою виписки до 01.07.2012 р. відбулась фактично у жовтні та грудні 2012 року, тоді як податкові зобов'язання та податковий кредит виникли в момент відвантаження природного газу, а саме - у період виписки податкових накладних.

Надаючи оцінку моменту виникнення у позивача права на податковий кредит, суди попередніх інстанцій цілком аргументовано виходили з такого.

Відповідно до п. 187.10 ст. 187 Податкового кодексу України платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), у тому числі надають послуги з його транспортування та постачання, надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості, визначають дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за касовим методом.

Згідно пп. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України касовий метод для цілей оподаткування згідно розділом V цього Кодексу - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Відповідно до абзаців 3,4 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Судовими інстанціями було встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за жовтень та грудень 2012 року були виписані до 01.07.2012 р., тобто до дати списання коштів з банківського рахунку платника податку - позивача, що мало місце тільки у жовтні, грудні 2012 року, про що свідчать платіжні доручення, наявні у матеріалах справи.

Отже, враховуючи, що позивач застосовує касовий метод, а оплата по вказаних податкових накладних за газ відбулась у жовтні, грудні 2012 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, позивачем дотримано 60-денного строку на включення даних сум до податкового кредиту.

Зі встановлених у справі обставин також вбачається, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 13.05.2013 р. № 0000083300/6969 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість слугував висновок про порушення позивачем вимог п. 199.1, п. 199.4, п. 199.5 ст. 199, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4, п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України та пп. 4.6.5 п. 4.6 ст. 4 Наказу Міністерства фінансів України від 25.11.2011 р. №1492 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість».

Як свідчать матеріали справи, позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2013 року, в якій задекларовано залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24 Декларації) у розмірі 14 120 234 грн.

У зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань від 25.02.2013 р. Відповідно до поданого розрахунку підприємством зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24 Декларації) на 14 120 234 грн. та збільшено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів (ряд. 23.2 Декларації) на 14 120 234 грн.

Як зазначає податковий орган, причиною виникнення від'ємного значення податку було отримання підприємством у грудні 2012 року субвенції у розмірі 140 875 882 грн., що спрямовується на погашення кредиторської заборгованості за спожитий природній газ підприємств, що транспортують та постачають теплову енергію населенню, яка утворилась станом на 1 грудня 2012 року та залишається непогашеною на дату проведення взаєморозрахунків.

Так, перевіркою було встановлено, що на виконання законів України від 12.04.2012 року № 4647-VI «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та від 08.06.2012 року № 4961-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року № 517 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» позивачем укладено 5 договорів (№114/517-ГУ від 16.08.2012 року; № 1153/517з від 17.12.2012 року; №592/517з від 06.12.2012 року; № 593/517з від 06.12.2012 року; № 591/517з-ГУ від 06.12.2012 року) про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості за природний газ за 2011, 2012 роки на загальну суму 142 875 882,14 грн, згідно яких позивачем у грудні 2012 року отримано субвенцію у розмірі 140 875 882 грн.

Причиною завищення бюджетного відшкодування, згідно тверджень відповідача, є завищення задекларованих показників в рядках 10-17 Декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року, а саме - неврахування акта перевірки від 07.03.2013 р. №145/33-00/05506460, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість у розмірі 7 599 090 грн.

Утім, зважаючи на той факт, що у ході судового розгляду даної справи, судами спростовано висновки податкового органу, покладені в основу акта перевірки 07.03.2013 р. №145/33-00/05506460, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.03.2013 р. № 0000043300/4645, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 7 599 090 грн., висновок про задоволення позовних вимог у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2013 р. № 0000083300/6969 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Слід також погодитись із висновком судів попередніх інстанцій відносно протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 08.05.2013 р. на підставі встановлених перевіркою порушень позивачем вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що полягали у неправомірному, на думку відповідача, віднесенні до податкового кредиту лютого 2013 року суми податку на додану вартість у розмірі 5 025 916,16 грн. по взаєморозрахунках із НАК «Нафтогаз України».

Так, за результатами камеральної перевірки податковим органом встановлено, що позивачем включено до реєстру виданих та отриманих податкових накладних лютого 2013 року податкову накладну отриману від НАК «Нафтогаз України» від 31.12.2012 р. № 13933 на суму податку на додану вартість 5 025 916,16 грн. Перевіркою встановлено, що НАК «Нафтогаз України» не зареєстровано дану накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивачем, враховуючи відсутність факту реєстрації такої накладної у єдиному реєстрі податкових накладних, подано додаток №8 до декларації за лютий 2013 року «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)» від 20.03.2013 р. за реєстраційним номером 9014632208. Крім того, позивач листом від 19.03.2013 р. № 08-1092 надіслав копії платіжних доручень по взаєморозрахунках із НАК «Нафтогаз України» у кількості 31 штуки, з датою виписки від 28.12.2012 р. по 13.02.2013 р.

Відповідно до пункту 201.10 ст. 200 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність а Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Системний правовий аналіз наведеної норми свідчить, що право на включення платником податку до податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними постачальником та не зареєстрованими ним в Єдиному реєстрі податкових накладних в установленому законом порядку, виникає виключно за умови додання платником податку заяви із скаргою на такого постачальника до податкової декларації.

Зважаючи на те, що позивачем у повному обсязі були виконані вимоги п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у податкового органу були відсутні підстави для донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 р. у справі №813/6186/13-а (876/15446/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.