Ухвала суду № 42148930, 24.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2014 року м. Київ К/800/11680/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 у справі №826/16779/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» (далі - ТОВ «Спецтехнокомплекс», позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.06.2013 №0004312207, №0004322207 та від 06.09.2013 №0005812208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 №0004312207 та від 06.09.2013 №0005812208. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 27.02.2014 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 12.03.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статі 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, статей 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Спецтехнокомплекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товаристовм з обмеженою відповідальністю «Девен Альянс» (далі - ТОВ «Девен Альянс») за період з 01.01.2011 по 31.03.2013, за результатами якої контролюючим органом складено акт №2469/22-7/35892854 від 27.05.2013.

На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 №0004312207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1394469,00грн., з яких 929646,00грн. - за основним платежем та 464823,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та №0004322207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1222660,00грн., з яких 978128,00грн. - за основним платежем та 244532,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з визначеною сумою грошових зобов'язань ТОВ «Спецтехнокомплекс» 21.06.2013 було подано до Головного управління Міндоходів у місті Києві скарги за результатом розгляду яких, рішенням від 13.08.2013 №3157/10/26-15-10-04-04 податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 №0004312207 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення; рішенням від 22.08.2013 №3558/10/26-15-10-04-04 податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 №0004322207 скасовано в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2000,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 500,00грн., та прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 №0005812208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1220160,00грн., з яких 976128,00грн. - з основним платежем та 244032,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивачем до Міністерства доходів і зборів України подано скарги на податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.06.2013 №0004312207 та №0004322207, за результатами розгляду яких, рішеннями від 18.09.2013 №11315/6/99-99-10-01-15 та від 23.09.2013 №11709/6/99-99-10-01-15 відповідно, вищевказані податкові повідомлення-рішення, з урахуванням рішень, прийнятих за результатом розгляду первинних скарг, залишено без змін, скарги позивача - без задоволення.

Правовою підставою для визначення позивачу вказаних податкових зобов'язань став висновок податкового органу про порушення ТОВ «Спецтехнокомплекс» вимог пунктів 198.3, 198.6 статі 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», внаслідок заниження податку на додану вартість на загальну суму 929646,00грн., пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок заниження податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 976128,00грн.

Висновок податкового органу про порушення ТОВ «Спецтехнокомплекс» вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Девен Альянс» з огляду на нікчемність укладених правочинів, що свідчить про укладення угод без настання реальних правоих наслідків. При цьому, відповідач виходив з висновків викладених в акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №615/2220/37471577 від 01.03.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Девен Альянс» з його контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.02.2011 по 28.02.2013», відсутність ТОВ «Девен Альянс» за його юридичною адресою, непричетність директора та засновника ТОВ «Девен Альянс» до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування для здійснення господарської діяльності, відсутність об'єктів оподаткування при визначенні доходів та витрат, відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій з господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

На підставі належних та допустимих доказів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність та товарність спірних фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ «Девен Альянс» щодо надання послуг спеціальною технікою та механізмами підтверджується матеріалами справи, зокрема, належним чином оформленими первинними документами, зокрема, договором про надання послуг, специфікацією до вказаного договору, в якій визначено види спеціальної техніки та вартість послуг ТОВ «Девен Альянс», податковими накладними, актами надання послуг, рахунки на оплату, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, послуги, надані ТОВ «Девен Альянс», використано позивачам у власній господарській діяльності.

До того ж, на момент вчинення спірних операцій ТОВ «Девен Альянс» було зареєстровано в установленому законом порядку.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

До того ж, відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2013 по справі №826/3366/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.11.2013 визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС по проведенню документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Девен Альянс» за результатами якої складено акт №615/2220/37471577 від 01.03.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Девен Альянс» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.02.2011 по 28.02.2013» та зобов'язано податковий орган вилучити з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію, внесену на підставі акта №615/2220/37471577 від 01.03.2013.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Девен Альянс».

Враховуючи викладене та з огляду на положення частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перегляду судом касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій щодо неправомірності податкових повідомлень-рішень від 14.06.2013 №0004312207 та від 06.09.2013 №0005812208 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 у справі №826/16779/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв