Ухвала суду № 42148911, 22.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" грудня 2014 р. м. Київ К/800/46703/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Ланченко Л.В.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 року

у справі № 820/8572/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області,

Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області,

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області,

Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області,

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування» звернулось до суду з адміністративним позовом до зазначених відповідачів про визнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 року позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 26.09.2013 року № 0005072220 та № 0005082220. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову в частині складання актів про неможливість проведення зустрічних звірок № 718/2204/36989451 від 10.08.12 року та № 1908/22.2-09/34330452 від 17.05.13 року; визнання незаконними дій Основ'янської ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області в частині складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки № 823/22.2-19/32440544 від 10.06.13 року; визнання незаконними дій ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області в частині складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки № 129/22-03/35690235 від 01.07.13 року; визнання незаконними дій ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в частині складання актів про неможливість проведення зустрічних звірок № 280/226/34655729 від 26.02.13 року та №55/224/32228481 від 04.04.13 року; визнання незаконними дій ДПІ у Печерському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві в частині складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки №1971/22.10/37883464 від 03.06.13 року; визнання незаконними дій ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в частині складання акта перевірки № 628/26-53-22-01-21/31645482 від 10.09.13 року; скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26.09.13 року № 0005072220 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 13 668 892, 00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 6 834 446,0 грн. та № 0005082220 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 14 330 994, 00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 716 597, 00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Інші відповідачі явку своїх представників до суду не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 30.06.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 30.06.2013 року, відповідачем складено акт від 10.09.2013 року №628/26-53-22-01/31645482, яким встановлено, зокрема, порушення: - п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14 330 994, 00 грн.; п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський фінансову звітність в Україні», пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 13 668 892, 00 грн.

На підставі акта перевірки 29.09.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 0005072220, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 20 503 338, 00 грн., в тому числі 13 668 892, 00 грн. за основним платежем та 6 834 446, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - № 0005082220, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 21 496 491, 00 грн., в тому числі 14 330 994, 00 грн. за основним платежем та 7 165 497, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що угоди, укладені позивачем з його контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом правомірно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Адель-Україна», ТОВ «Будтерміналс», ТОВ «Форест 2010» на підставі договорів на виготовлення із наданої замовником сировини та матеріалів продукції відповідно до специфікацій.

Виконання умов вказаних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, специфікаціями, актами виконаних робіт, актами передачі-приймання технічної документації, актами приймання-передачі матеріалів, актами приймання-передачі продукції, актами виконаних робіт, актами використання давальницької сировини та податковими накладними, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовою відомістю, карткою рахунку.

Відмовляючи в цій частині у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з посиланням на норми цивільного судочинства України, мотивував своє рішення відсутністю у договорах строку виконання робіт, ціни виготовлення кожної окремо продукції, доказів переміщення матеріалів та даних про залишки та відходи переробки.

З даного приводу слід зазначити, що з урахуванням принципу свободи договору, дані висновки є безпідставними та не можуть свідчити про нереальність даних операцій, оскільки строк виконання умов відповідних договорів визначено у специфікаціях, як передбачено за їх умовами. Крім того, позивач та виробничі потужності його контрагентів знаходяться за однією адресою, а умови договорів не передбачають повернення відходів.

Також встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Діабаз Д», ДП «Техно-Буд», ТОВ «ТПП «Спектр», ТОВ «Фірма «Спецмайстер», ТОВ «Металліка-3», ТОВ «Супутник».

На підтвердження реальності даних операцій в матеріалах справи наявні податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, товарно-транспортна накладна.

Крім того, судом першої інстанції вірно відхилено доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на підставі висновків актів про результати перевірки та актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача по ланцюгу постачання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин, доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємий період між позивачем (замовник) та ПП «Промтранспоставка» (виконавець) було укладено договір, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов'язання з перевезення чи організації перевезення товару автомобільним транспортом по території України, реальність якого підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами здачі-приймання робіт з транспортно-експлуатаційних послуг, рахунками-фактурами та податковими накладними.

Однак колегія суддів зазначає, що в даному разі відсутність товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля за відсутності інших первинних документів, які б достовірно засвідчили дійсний обсяг, зміст наданих послуг з перевезення (зокрема, транспорт, яким перевозився вантаж, докази виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо) виключає можливість встановлення факту реального виконання таких послуг.

При цьому висновки суду апеляційної інстанції про відсутність документів на перевезення чи їх організацію не можуть бути спростуванням надання відповідних послуг, оскільки матеріали справи містять копії товарно-транспортних накладних, які, в свою чергу, судами обох інстанцій не досліджено та оцінку яким на підтвердження чи на відсутність фактичного здійснення перевезень не надано.

Таким чином, оскільки зазначені документи не досліджувались у судовому засіданні, є підстави вважати, що судами не вжито належним чином передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.

Крім того, в ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТП «Інвестпром» укладено договір №060409 від 06.04.2009 року про закупівлю запасних частин до станків, виконання якого підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками-фактурами, податковими накладними, видатковими накладними.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки даний договір відсутній у матеріалах справи, реальність господарської операції позивача з ТОВ «Інвестпром» не підтверджується.

Такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, враховуючи те, що ним залишено поза увагою первинні документи, а саме, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, що наявні в матеріалах справи на підтвердження виконання відповідного договору, зауважень до наявності та змісту якого податковим органом при перевірці не висловлено.

Разом з тим, за змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

З матеріалів справи вбачається, що ні судом першої, ні апеляційної інстанцій, не витребувано у сторін договору від 06.04.2009 року №060409, який укладений між позивачем і ТОВ «ТП «Інвестпром».

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що виключає можливість нею дослідити надану представником позивача копію договору поставки між ТОВ «Завод енергетичного машинобудування» та ТОВ «ТП «Інвестпром» від 06.04.2009 року №060409.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини встановлено не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі в цій частині, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, зокрема реальність господарських відносин позивача з ПП «Промтранспоставка» та ТОВ «ТП «Інвестпром», оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та судове рішення першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 26.09.2013 року № 0005072220 в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем - 67 459, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 33 729, 50 грн., а також податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 26.09.2013 року № 0005082220 в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем - 70 832, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 35 416, 00 грн. підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Слід зазначити, що в разі встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Щодо позовних вимог відносно визнання незаконними дій податкових органів по складанню актів про неможливість проведення зустрічних звірок та акта перевірки контрагентів позивача колегія суддів зазначає, що в силу пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таки чином, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що дії податкового органу по проведенню перевірки та складанню акта перевірки є насамперед способом реалізації наданих суб'єкту владних повноважень компетенції, а висновки, викладені в акті, не впливають безпосередньо на права та обов'язки платника.

Отже, скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову в цій частині у зв'язку із тим, що ні в позові, ні в подальших документах позивач не вказав яке відношення перелічені перевірки мають до нього, яким чином порушують його права, є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

В силу положень частин другої, четвертої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 року у справі № 820/8572/13-а скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 року у справі № 820/8572/13-а в частині скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 26.09.2013 року № 0005072220 в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем - 67 459, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 33 729, 50 грн. та від 26.09.2013 року № 0005082220 в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем - 70 832, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 35 416, 00 грн. скасувати. Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 року у справі № 820/8572/13-а - залишити без змін.

Ухвала в частині скасування та залишення без змін судових рішень набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

В частині скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Л.В.Ланченко