Ухвала суду № 42148850, 08.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року м. Київ К/800/53470/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року

у справі № 826/1927/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 року у справі № 826/1927/13-а відмовлено повністю у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Враховуючи ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року про виправлення описки, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 12.10.2012 року № 0010342202.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», ПП «Ін-Фоліо» за червень 2012 року, відповідачем складено акт від 25.09.2012 року № 754/22-2/35634872, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення, яке було враховано у сумі зменшення податкового боргу за червень 2012 року у сумі 314 133, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.10.2012 року № 0010342202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 314 133, грн. та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 78 533, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірного прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження фактичного здійснення фінансово-господарських операцій з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами та неправомірного прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», ПП «Ін-Фоліо».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: договорами, договірними цінами на будівництво, локальним кошторисом, актами приймання виконаних робіт, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, реєстром виданих та отриманих податкових накладних, платіжним дорученням, банківськими виписками по рахунку позивача. На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість. В матеріалах справи містяться копії договорів, укладених позивачем з іншими суб'єктами господарювання та документи на підтвердження виконання цих договорів.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки порушення контрагентом податкової дисципліни не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі № 826/1927/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук