Ухвала суду № 42148846, 08.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року м. Київ К/800/52065/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївтрансбуд-1»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року

у справі № 2а-313/12/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївтрансбуд-1»

до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області,

за участю Прокурора Миколаївської області,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївтрансбуд-1» звернулось до суду з адміністративним позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення рішення від 27.12.2011 року № 0000982301.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївтрансбуд-1» у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача та прокурор в судовому засіданні проти касаційної скарги заперечували та просили у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником ТОВ «Глиноземпромбуд» за серпень 2011 року, відповідачем складено акт від 06.12.2011 року № 1151/23-35301806, яким встановлено порушення п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у серпні 2011 року на суму 100 000, 00 грн.

На підставі акта перевірки 27.12.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000982301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в розмірі 100 000, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 25 000, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що угода, укладена позивачем з його контрагентом, не спричиняє реального настання правових наслідків, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Глиноземпромбуд» укладено договір поставки, на підтвердження виконання якого в матеріалах справи наявний договір, податкова накладна, рахунок-фактура, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні-накладні.

Однак судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що надані позивачем товарно-транспортні накладні не підтверджують виконання договору поставки піску саме ТОВ «Глиноземпромбуд», оскільки вантажовідправником піску у них зазначено ПП «Сендпіт».

Отже, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаним договором має не лише наявність податкових накладних та інших первинних документів, а й фактичні обставини, які підтверджують здійснення господарської операції.

З урахуванням того, що в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не спростовано доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій, оскільки не підтверджується здійснення поставки піску з урахуванням об'єму та тоннажу піску. Відтак, господарські операції, що відбулись, оформлені лише документально.

Таким чином, фактичне неотримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності первинно-бухгалтерських документів.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу про безпідставне формування податкового кредиту за вказаний період.

За встановлених обставин, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є помилковим.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївтрансбуд-1» залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року у справі № 2а-313/12/1470 без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук