Ухвала суду № 42148776, 17.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/9991/2204/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 по справі №2а-3310/11/2670 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта» (далі - ВАТ «Укртранснафта», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 11.08.2010 №0002864120/0, від 18.10.2010 №0002864120/1, від 23.12.2010 №0002864120/2.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано відсутністю права податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП 28.12.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 21.02.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта перевірки №370/41-20/31570412 від 26.07.2010, складеного за результатом невиїзної документальної перевірки ВАТ «Укртранснафта» з питань своєчасності сплати податку на додану вартість за період грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, контролюючим органом на підставі 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» було винесено податкове повідомлення-рішення від 11.08.2010 №0002864120/0, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 20% в сумі 1704731,14грн. за затримку від 31 до 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з рентної плати за нафту у розмірі 1704731,14грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а вказане податкове повідомлення-рішення - без змін, та прийнято нові податкові повідомлення рішення від 18.10.2010 №0002864120/1, від 23.12.2010 №0002864120/2, якими визначено аналогічні суми податкових зобов'язань.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ВАТ «Укртранснафта» платіжними дорученнями №767 від 29.01.2010, №1000 від 26.02.2010, №38 від 30.03.2010 було здійснено платежі, грошові суми по яких розподілялися податковим органом на погашення попереднього податкового боргу позивача за минулі податкові періоди.

За змістом підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно підпункту 7.7 статті 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231 та частиною п'ятою статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 по справі №2а-3310/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв