Рішення № 42148506, 21.10.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 22-ц/796/10896/2014 Головуючий в 1 інстанції - Яценко Н.О.

Доповідач - Шиманський В.Й.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Махлай Л.Д., Левенця Б.Б.

при секретарі - Прохоровій В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Воловика Костянтина Сергійовича в інтересах Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фаворит» та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фаворит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернувся в січні 2014 року.

Зазначав, що він здійснює обслуговування та утримання гаражних боксів, що знаходяться в підземно-надземному паркінгу за адресою АДРЕСА_1. Відповідач є власником гаражного боксу НОМЕР_2 за вказаною адресою та щомісячно отримує послуги по утриманню гаражного боксу в належному стані. Проте своїх обов'язків по сплаті комунальних послуг не виконує, а тому просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з останнього заборгованість за житлово-комунальні послуги по утриманню гаражного боксу НОМЕР_2 за період з 01.01.2006 року по 01.01.2014 року з урахуванням інфляційного нарахування та трьох відсотків річних в розмірі 7 051,28 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1 810,80 грн. та судовий збір в розмірі 229,70 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСББ «Фаворит» заборгованість в сумі 2 350 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі Воловик К.С. в інтересах ОСББ «Фаворит», з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, з тих же підстав, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Воловика К.С. в інтересах ОСББ «Фаворит» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 є власником гаражного боксу НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1

Згідно п. 1.2. Статуту ОСББ «Фаворит», вказаний паркінг є структурним підрозділом ОСББ «Фаворит». Майно паркінгу знаходиться на балансі об'єднання.

Пуктом 12.3.1 передбачено, що утримання паркінгу здійснюється виключно за рахунок коштів членів об'єднання-власників гаражних боксів.

Відповідач ОСОБА_3 є власником гаражного боксу, а тому є споживачем комунальних послуг, які надаються об'єднанням.

Відповідно до розрахунку заборгованості комунальних послуг станом на 01.01.2014 заборгованість відповідача за комунальні послуги з утримання гаражного боксу № НОМЕР_2 складала 5 011,12 грн. (а.с. 128).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Згідно з п.5 ч. 3 ст. 20 Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції з застосуванням строків позовної давності, прийшов до висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості в рамках трирічного строку в розмірі 2 350 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ч. З ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, в заяві від 15.10.2013 року, поданій під час розгляду справи по суті, ОСОБА_3 просив застосувати позовну давність до позовних вимог ОСББ «Фаворит» (а.с.40).

А тому висновок суду щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за комунальні послуги в рамках трирічного строку зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження, наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Позивач в доводах своєї апеляційної скарги посилається на переривання відповідачем строку позовної давності шляхом часткової оплати заборгованості на протязі 2006 по 2013 роки, та вважає що таким чином відповідач вчинив дії, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Колегія суддів вважає що здійснення відповідачем платежів на оплату комунальних послуг в період 2006 по 2013 роки не можна вважати підставою переривання строку позовної давності, оскільки у відповідності до вимог статей 10, 60 ЦПК України, доказів на підтвердження того, що здійсненні відповідачем платежі були спрямовані на оплату заборгованості , позивачем надано не було. Крім того відповідач зазначав, що здійснював поточні платежі за надання житлово-комунальних послуг, допускаючи переплату.

А тому доводи апеляційної скарги щодо переривання строку позовної давності відповідачем не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, тобто, відповідачем не вчинялися дії що свідчать про визнання ним боргу за період 2006 по 2013 роки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції прийшов до висновків що ст. 625 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу для задоволення цих вимог, не поширюється на правовідносини що утворились між сторонами.

Проте колегія суддів не може погодись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, є грошовим зобов'язанням, у якому серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Така позиція узгоджується з висновками Верховного суду України викладеними у постанові №6-68цс12 від 20.06.2012 року.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та трьох відсотків річних, а тому апеляційна скарга в цій частині підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСББ «Фаворит» в рамках трирічного строку, а саме з вересня 2010 року по серпень 2013 року, інфляційні витрати в розмірі 398,06 грн. та три відсотки річних в розмірі 321,62 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу з урахуванням інфляційних витрат та трьох відсотків річних в цій частині, суд першої інстанції послався на п. 1.3 укладеного договору про надання правової допомоги відповідно до якого підтвердженням взаємного виконання сторонами зобов'язань за цим договором є акт приймання-передачі виконаних робіт. У зв'язку з не наданням такого акту позивачем, суд не знайшов підстав для задоволення вказаної вимоги.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу.

Статтею 84 цього Кодексу визначено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ч. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні на користь якої ухвалено судове рішення іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні під час вчинення окремих процесуальних дій, поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні

Склад та розміри витрат, пов'язаних оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСББ «Фаворит» та ТОВ «ЛФ Груп» був укладений договір про надання юридичних послуг №2 від 17.07.2013 року, відповідно до якого виконавець в порядку та на умовах його договору зобов'язується надавати замовнику юридичні та консультативні послуги, в тому числі складання процесуальних документів, листів, договорів, представлення інтересів замовника в органах судової та виконавчої влади, отриманні судових наказів та виконавчих листів.

Згідно п. 1.3 укладеного договору, підтвердженням взаємного виконання сторонами зобов'язань за цим договором є акт приймання-передачі виконаних робіт та акт звірки заборгованості (в разі супроводження стягнення заборгованості, по справам стягувачем у яких є замовник).

Таким чином, відсутність в матеріалах справи акта прийому-передач виконаних робіт, не дає можливість встановити, які роботи виконав адвокат у даній конкретній справі з огляду на те, що договір про надання правової допомоги, укладений не на ведення безпосередньо даної справи, а надання юридичних та консультативних послуг взагалі.

Доводи апеляційної скарги про те, що такий акт підписується сторонами після надання послуг і є документом, який підтверджує завершення правовідносин між сторонами, а тому не може бути поданий до закінчення розгляду справи, спростовуються п. 1.3 укладеного договору, відповідно до якого вказаний акт послідовно складається та підписується сторонами у період з 1 по 15 число кожного місяця протягом строку дії цього договору.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав стягнення з відповідача на користь позивача витрат понесених за складання заяви про видачу судового наказу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про те що позивач не надав до суду доказів щодо наявності договору на надання комунальних послуг з утримання гаражного боксу, укладеного між ним та позивачем, не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Такі ж вимоги передбачені п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24 січня 2006 року.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.

Відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для звільнення від сплати заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачами.

Крім того, докази на підтвердження факту перешкоджання або відмови виконавця житлово-комунальних послуг в укладанні відповідного договору або не надання комунальних послуги з утримання гаражного боксу позивачем, апелянтом не надавались.

Враховуючи вищезазначене, доводи апелянта щодо правомірності несплати за отримані житлово-комунальні послуги у зв'язку з відсутністю укладеного договору про надання вказаних послуг, судом до уваги не приймаються.

Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 229,70 грн. були задоволені судом першої інстанції, правові підстави для перерозподілу судових витрат згідно ст. 88 ЦК України відсутні.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Враховуючи зазначене, апеляційна скарга ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, натомість апеляційна скарга ВоловикаК.С. в інтересах ОСББ «Фаворит» підлягає частковому задоволенню з скасуванням рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних з ухваленням в цій частині нового рішення.

Керуючись ст. ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.

Апеляційну скаргу Воловика Костянтина Сергійовича в інтересах Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фаворит» - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фаворит» інфляційних витрат та трьох відсотків річних - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фаворит» до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фаворит» (ЄДРПОУ 32528466) інфляційні витрати в розмірі 398 грн. 06 коп. та три відсотки річних в розмірі 321 грн. 62 коп.

В решті зазначене рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: