Ухвала суду № 42145964, 22.12.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9950/14

Головуючий у першій інстанції Бабаков В.П.

Доповідач Доценко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Доценко Л.І.,

суддів - Процик М.В., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка №2» про визнання недійсними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення виплат за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка №2», представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА :

15.05.2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка №2» про визнання недійсними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення виплат за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалась на те, що працювала у відповідача КУ «Дитяча міська поліклініка № 2» на посаді медичної сестри процедурного кабінету.

09.12.2011 року позивачкою була проведена вакцинація ОСОБА_5, після якої у ОСОБА_5 ускладнилось протікання вакцинації холодним абсцесом і лімфаденітом.

02.02.2012 року відповідачем видано наказ № 44/1 «Про проведення розбором випадку ускладненого протікання БЦЖ», 12.03.2012 року відповідачем було видано наказ № 55 «Про винесення адміністративного стягнення медичній сестрі прививочного кабінету ОСОБА_2», 12.04.2012 року відповідачем було видано наказ № 71 «Про відсторонення ОСОБА_2 від проведення привівок з 13 квітня 2012 року по 12 червня 2012 року». 11 червня 2012 року відповідачем було видано наказ № 93 «Про зміну місця роботи ОСОБА_2 з посади медсестри привівочного кабінету на посаду дільничної медичної сестри з 12 червня 2012 року», 13.06.2012 року відповідачем було видано наказ № 136 ос «Про звільнення позивачки у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці за ст. 36 п.6 КЗпП.

Позивачка вважає вказані накази такими, що не відповідають трудовому законодавству, та просила суд визнати їх недійсними та скасувати, крім того позивачка просила поновити її на посаді медичної сестри процедурного кабінету зі сплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 56534 грн. 23 коп. та по день прийняття рішення з розрахунку щоденно 78 грн. 01 коп. Також незаконним звільненням позивачці завдано моральну шкоду яку вона оцінює у 300000 грн. Крім того, позивачка просила стягнути з відповідачів інші витрати в розмірі 6035 грн. 44 коп.

Також позивачка просила покласти на винну в її незаконному звільненні особу матеріальну відповідальність.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала, наполягала на його задоволенні.

Представник відповідача КУ «Дитяча міська поліклініка № 2» в судовому засіданні позов не визнав, надав суду заперечення відповідно до яких, просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_3 позов не визнав, надав суду заперечення відповідно до яких, просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсними та скасовано накази Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка №2» № 44/1 від 02.02.2012 року, № 55 від 12.03.2012 року, № 71 від 12.04.2012 року, № 93 від 11.06.2012 року, № 136 ос від 13.06.2012 року.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді медичної сестри процедурного кабінету Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка №2».

Стягнуто з Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка №2» на користь ОСОБА_2 56557 грн. 25 коп. компенсації за час вимушеного прогулу, за період з 13.06.2012 року по 31.10.2014 року, 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Всього: 66557 грн. 25 коп.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка №2» на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржують ОСОБА_2 - в частині відмови в задоволенні позову, Комунальна установа «Дитяча міська поліклініка №2», представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду змінити в частині відмови в задоволенні позову, позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В апеляційних скаргах комунальна установа «Дитяча міська поліклініка №2», представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечень на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 02.04.2014року ОСОБА_2 було виправдано за ст.140 ч.2 КК України, а саме за невиконання чи неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов;язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення , якщо це спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому. Тому накази № 44/1 від 02.02.2012року, № 55 від 12.03.2012року, № 71 від 12.04.2012року, № 93 від 11.06.2012року, № 136 ос від 13.06.2012року є незаконними та такими, що підлягають скасуванню. У зв;язку з тим, що зміни істотних умов праці є лише наслідком змін в організації виробництва та праці, а такої зміни в організації виробництва в КУ « Дитяча міська поліклініка № 2» не відбулось, тому звільнення позивачки за п. 6 ст.36 КЗпП України є незаконним, вона підлягає поновленню на роботі, із стягненням на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 56557 грн. та моральної шкоди в розмірі 10000гривень.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка з 01 грудня 2003 року працювала у відповідача КУ «Дитяча міська поліклініка № 2» на посаді медичної сестри процедурного кабінету.

09 грудня 2011року позивачкою відповідно до інструкції застосування вакцини БЦЖ була проведена вакцинація ОСОБА_5, після якої у дитини ускладнилось протікання вакцинації холодним абсцесом і лімфаденітом.

Перед проведенням вакцинації позивачка отримала інформовану згоду матері дитини ОСОБА_6 на проведення щеплення, із якої вбачається, що ОСОБА_6 була інформована про процедуру щеплення, вакцину та можливі несприятливі наслідки (т.2 а.с.216). Згідно інструкції про застосування БЦЖ вакцини SSI можливі ускладнення після вакцинації у вигляді: підшкірні холодні абсцеси..., лімфаденіти. ( т.2 а.с.214).

Згідно акту розслідування ускладнення після імунінізації туберкульозною вакциною від 25.01.2012року вбачається, що порушення процедури імунізації з боку позивачки не було ( т.2 а.с. 215).

02 лютого 2012 року відповідачем видано наказ № 44/1 «Про проведення розбором випадку ускладненого протікання БЦЖ».

07 березня 2012року мати дитини ОСОБА_6 звернулась до Суворовського РВ ГУ МВС України в Одеській області із заявою про проведення перевірки дотримання законодавства про охорону здоров;я адміністрацією КУ « Дитяча міська поліклініка № 2 «.

12 березня 2012 року відповідачем було видано наказ № 55 «Про винесення адміністративного стягнення медичній сестрі процедурного кабінету ОСОБА_2».

Наказом управління охорони здоров'я облдержадміністрації № 158 від 10 квітня 2012 року встановлено факт некомпетентності позивачки у проведенні щеплень та було рекомендовано відсторонити її від щеплення вакциною БЦЖ та туберкуліно-діагностіки.

Крім того, визнано недійсною довідку-допуск до проведення та оцінки туберкуліно-діагностики та щеплення БЦЖ від 08 лютого 2012 року.

12 квітня 2012 року відповідачем було видано наказ № 71 згідно якого позивачку відсторонено від проведення щеплень та запропоновано їй переведення з посади медичної сестри процедурного кабінету на посаду дільничної медичної сестри, в зв'язку із невідповідністю займаній посаді.

11 червня 2012 року відповідачем було видано наказ № 93 «Про зміну місця роботи ОСОБА_2 з посади медсестри процедурного кабінету на посаду дільничної медичної сестри з 12 червня 2012 року».

У зв'язку з тим, що від позивачки не надійшла згода на продовження роботи у нових умовах 13 червня 2012 року відповідачем було видано наказ № 136 ос «Про звільнення позивачки у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці за ст. 36 П.6 КЗпП.»

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 02.04.2014 року позивачку виправдано за ст. 140 ч.2 КК України, а саме за невиконання чи неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому. Даний вирок набрав законної сили.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про скасування наказів КУ « Дитяча міська поліклініка № 2» № 44/1 від 02.02.2012року, № 55 від 12.03.2012року, № 71 від 12.04.2012року , № 93 від 11.06.2012року, оскільки позивачка належним чином виконала свої професійні обов;язки при проведені вакцінації ОСОБА_5

У частинах 1, 4 ст. 32 КЗпП України зазначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст. 36 цього Кодексу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Звільняючи позивачку з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України, відповідач не взяв до уваги, що зміни істотних умов праці є лише наслідком змін в організації виробництва та праці й лише за наявності останніх допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою (ч.3 ст. 32 КЗпП України).

Відповідач не надав суду першої інстанції доказів таких змін в організації виробництва та праці.

З врахування викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що відповідачем не враховано при звільненні позивачки за п.6 ст. 36 КЗпП України той факт що зміни істотних умов праці є лише наслідком змін в організації виробництва та праці. Тому суд першої інстанції на підставі ст. 235 КЗпП України, правомірно скасував наказ № 136 ос від 13.06.2012року та поновив її на роботі, стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56557 грн. 25 коп. за період з 13.06.2012 року по 31.10.2014 року.

Вирішуючи спір про відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої позивачеві незаконним звільненням в сумі 10000 гривень, суд першої інстанції, обгрунтовано виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що їй заподіяна моральна шкода в розмірі 300000грн. та матеріальна шкода в сумі 6035грн.44коп., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дані розміри моральної та матеріальної шкоди не підтверджені доказами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про покладення відповідальності за її незаконне звільнення на головного лікаря ОСОБА_3, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки суд першої інстанції правильно виходив з того, що службове розслідування з цього приводу не проведено та особу винну в її незаконному звільненні ще не встановлено.

В апеляційній скарзі КУ « Дитяча міська поліклініка № 2 « вказується на те, що довідка- допуск від 08.02.2012року визнана недійсною, ОСОБА_2 була відсторонена від щеплень вакциною БЦЖ та туберкулінодіагностики рішенням штабу моніторингу захворюваності на туберкульоз серед дитячого населення управління охорони здоров;я Одеської обласної державної адміністрації від 27.04.2012року, тому ОСОБА_2 не може бути поновлена на попередній посаді і дані зазначені обставини є зміною істотних умов праці ОСОБА_2

Колегія суддів не приймає дані доводи до уваги, оскільки вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 02.04.2014року позивачку було виправдано за ст.140 ч.2 КК України, а саме за невиконання чи неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов;язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому. І даний вирок є підставою для зняття з ОСОБА_2 звинувачень, які стали підставою для визнання довідки- допуску від 08.02.2012року недійсним та відсторонення її від роботи.

Посилання в апеляційній скарзі КУ « Дитяча міська поліклініка № 2 « про те, що ОСОБА_2 була відсторонена від роботи, у зв;язку з чим суми виплат за даний час не підлягають включенню до сплати, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наказ № 71 від 12.04.2012року про відсторонення ОСОБА_2 від роботи скасовано.

Доводи апеляційної скарги КУ « Дитяча міська поліклініка № 2» , та апеляційної скарги представника ОСОБА_7- ОСОБА_4 про те, що справа розглядається третій рік і відповідач не повинен платити середній заробіток більш ніж за рік не відповідають вимогам ст.235 КЗпП України, оскільки справа розглядається більше року не з вини ОСОБА_2

Посилання апеляційної скарги представника ОСОБА_7- ОСОБА_4 на протоколи комісії ЛКК № 1 від 31.01.2012року та № 3 від 14.03.2012року , якими встановлено , що ускладенення БЦЖ у дітей пов;язано із неправильним введенням вакцини процедурною медичною сестрою ОСОБА_2 спростовуюється вироком Суовровського районного суду м. Одеси від 02.04.2014року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1п.1, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційну скаргу Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка №2», апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Л.І. Доценко

Судді А.П. Заїкін

М.В.Процик