Рішення № 42145861, 18.12.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/10364/14

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючогоСегеди С.М.,

суддів:Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаряФеленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення набутих грошових коштів без достатньої підстави,

встановила:

19.12.2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому після його уточнень ставив питання про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на його користь безпідставно отриманих 08.12.2011 року грошових коштів в сумі 895 188,67 грн., безпідставно отриманих 15 лютого 2012 року грошових коштів в сумі 529 970,85 грн., а також сплаченого судового збору в сумі 3 441 грн. (а.с.3-6) (а.с.178-179).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_3 (його колишній зять) та ОСОБА_5 (його донька) перебували у шлюбі з 31.08.2002 року по 10.02.2012 року.

Під час шлюбних відносин вони неодноразово брали грошові кошти в кредит у різних банківських установах на споживчі цілі та сімейні потреби.

З метою покращення житлових умов відповідачі прийняли рішення про придбання квартири в новобудові. Для цієї мети 14.09.2006 року між АКБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту №1863-08ПОУ Н на суму 105 000 доларів США. Згідно п.1.4 цього договору цільове призначення кредиту - придбання нерухомості, а саме квартири за адресою м. Одеса, вул. Базарна 5.

Також 14.09.2006 року між АКБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №1863/1-08ПОУ Н на суму 2 026,23 грн. для розрахунків зі страховою компанією.

На прохання відповідачів, в забезпечення виконання умов вказаних вище договорів, згідно іпотечного договору від 27.10.2006 року, вони з дружиною ОСОБА_6 передали в іпотеку АКБ «Укрсиббанк» свою квартиру № 52, яка розташована в м. Іллічівськ по вул. Олександрівська 4-а.

Зобов'язання за договорами кредиту спочатку виконувалося відповідачами регулярно до кінця 2008 року, але після настання економічної кризи кредит сплачувався нерегулярно, у звязку з чим виникла значна заборгованість.

Відповідач ОСОБА_3 повідомив позивача ОСОБА_4 про те, що АКБ «Укрсиббанк» вимагає терміново погасити заборгованість, яку він (ОСОБА_3 ) особисто погасити не може, тому банк буде звертатися до суду та можливе стягнення на іпотечне майно, тобто на їхню з дружиною квартиру.

У звязку з цим, та з метою недопущення звернення стягнення на іпотечне майно, він з дружиною на прохання ОСОБА_3 08.12.2011 року надали останньому грошові кошти в сумі 69 124, 19 доларів США для погашення кредиту у повному обсязі.

Крім того, позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_3 взяв у АКБ «Укрсиббанк» в кредит грошові кошти в сумі 90 000 доларів США за договором про надання споживчого кредиту від 16.11.2007 року. В забезпечення цього договору було укладено договір поруки та іпотечний договір від 16.11.2007 року між відповідачкою ОСОБА_5 та АКБ «Укрсиббанк», згідно якого вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У звязку з тим, що зобов'язання за цим кредитним договором здійснювалося не регулярно, для погашення цього кредиту 21.01.2011 року донька продала отриману в спадщину від бабусі квартиру за 162 470 грн. та внесла ці кошти на погашення кредиту.

В свою чергу позивач ОСОБА_4, з метою недопущення звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, 15.02.2012 року при свідках передав ОСОБА_3 40 923 доларів США для погашення кредиту повністю.

Саме ці кошти 15.02.2012 року ОСОБА_3 вніс на виплату кредиту.

Посилаючись на те, що неодноразово відповідачі обіцяли повернути йому грошові кошти, проте цього обов'язку не виконали, позивач просив його вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що кредитний договір від 14.09.2006 року укладений між ним та АКБ «Укрсиббанк» формально, оскільки грошові кошти, отримані за цим договором були передані ОСОБА_4 і були використані на ремонт придбаної квартири і офісу. ОСОБА_3 підтвердив повністю обставини, за яких ОСОБА_4 оплатив заборгованість за кредитом 08.12.2011 року і що він в цей день написав розписку ОСОБА_4 про те, що отримав від нього 69 124,19 доларів США на погашення кредиту.

Крім того відповідач не заперечував того, що позивач ОСОБА_4 15.02.2012 року від його імені (ОСОБА_3В.) погасив заборгованість за кредитним договором в розмірі 40 983, 24 доларів США, однак він відмовився писати розписку ОСОБА_4 на дану суму.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позов визнала повністю та пояснила, що дійсно її колишній чоловік ОСОБА_3 з метою покращення житлових умов сім'ї уклав кредитний договір 14.09.2006 року з АКБ «УкрCиббанк» на суму 105 000 доларів США для придбання квартири. В забезпечення виконання вказаного кредитного договору вона виступила поручителем, а її батьки передали в іпотеку АКБ «УкрСиббанк» свою квартиру по іпотечному договору від 27.10.2006 року.

Відповідач підтвердила, що у зв'язку з виникненням значної заборгованості за вказаним кредитним договором, на їх прохання з чоловіком, батько передав її чоловіку в приміщенні банку по розписці 69 124,19 доларів США для повного погашення кредиту на пільгових умовах.

Крім того відповідач ОСОБА_5 пояснила, що 16.11.2007 року її колишній чоловік взяв у АКБ «УкрСиббанк» в кредит грошові кошти в сумі 90 000 доларів США на споживчі цілі - з метою ремонту квартири. В забезпечення виконання договору вона передала в іпотеку свою квартиру, однак за цим кредитним договором також виникла значна заборгованість, тому банк на початку 2012 року поставив перед відповідачами вимогу про дострокове погашення заборгованості та запропонував пільговий порядок розрахунку з банком, при умові термінового погашення суми заборгованості. Відповідачка пояснила, що вони з чоловіком знову звернулися до її батьків з проханням надати грошові кошти для погашення боргу та 15.02.2012 року її батько передав в приміщенні банку ОСОБА_3 40 923 долари США в присутності свідків, які були внесені в касу банку.

Оскільки ОСОБА_3 відмовився написати розписку, то вона написала розписку про отримання коштів, які обіцяли повернути батькам пізніше (а.с.55).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_7 були задоволені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_4, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення паро задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі у справі двічі отримали від позивача грошові кошти на погашення кредитів, відповідно на суму 69 124,19 доларів США, що станом на 27.10.2014 року є еквівалентом грошових коштів в сумі 895 188,67 грн., а також 40 923 доларів США, що станом на 27.10.2014 року є еквівалентом 529 970,85 грн., а тому зазначені кошти підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку.

Крім того, суд стягнув з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку судовий збір в сумі 3 441 грн.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується частково, з огляду на наступні обставини.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що у відповідності до умов Кредитного договору № 1863-08ПОУ Н від 14.09.2006 року відповідач ОСОБА_3 отримав кредит в іноземній валюті в сумі 105 000 доларів США в АКІБ «УкрСиббанк» на термін з 14.09.2006 року по 14.09.2027 року. Згідно п. 1.4 вказаного договору цільовим призначенням кредиту вказано придбання нерухомості - квартири, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Базарна 5 (а.с.8-14).

В забезпечення виконання умов вказаного вище Кредитного договору, та на прохання відповідачів, 27.10.2006 року було укладено Іпотечний договір, згідно якого позивач з дружиною ОСОБА_6 передали в іпотеку АКІБ «Укрсиббанк» свою квартиру № 52, яка розташована в м. Іллічівськ по вул. Олександрівська 4-а (а.с.29).

Крім того, 16.11.2007 року між відповідачем ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсиббанк» був укладений Кредитний договір № 11253510000, згідно якого ОСОБА_3 отримав в кредит грошові кошти в сумі 90 000 доларів США (а.с.23-28).

В забезпечення цього договору було укладено Договір іпотеки від 16.11.2007 року між відповідачкою ОСОБА_5 та АКІБ «Укрсиббанк», згідно якого вона передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1 (а.с.33-36).

Зазначені обставини підтверджені наявними у справі письмовими доказами, які є в матеріалах справи, а тому є встановленими.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що фактично вищевказані кредитні кошти надавались в кредит позивачу ОСОБА_4, а не йому, є безпідставними і не підтверджені жодними доказами, які є в матеріалах справи, а тому є недоведеними.

Також судом встановлено, що для погашення першого кредиту по Кредитному договору №1863-08ПОУ Н від 14.09.2006 року, позивач ОСОБА_4 08.12.2011 року передав відповідачу ОСОБА_3 в борг грошові кошти у сумі 69 124,19 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою, написаною власноруч ОСОБА_3 (а.с.7).

Для погашення другого кредиту по Кредитному договору № 11253510000 від 16.11.2007 року, позивач 15.02.2012 року надав відповідачу ОСОБА_3 в борг грошові кошти в сумі 40 923 доларів США, що також підтверджується відповідною розпискою, написаною власноруч відповідачкою ОСОБА_5 (а.с.55).

Оригінали вищевказаних розписок були оглянуті в суді першої інстанції, крім того їх наявність не заперечується сторонами у справі.

Разом з тим, не заперечуючи проти отримання грошових коштів 08.212.2011 року від позивача в сумі 69 124,19 доларів США для погашення кредиту від 14.09.2012 року, відповідач ОСОБА_3 заперечував факт отримання ним 15.02.2012 року коштів від позивача для погашення кредиту в сумі 40 923 доларів США, посилаючись на те, що погашення кредиту у зазначеній сумі відбулось за його особисті грошові кошти.

Проте, доказів вищевказаних доводів апелянт ОСОБА_3 ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надав.

В свою чергу, матеріали справи містять достатньо доказів того, що саме за рахунок зазначених грошових коштів у повному обсязі були погашені кредити відповідача ОСОБА_3 за вищевказаними Кредитними договорами, а саме: на погашення Кредитного договору № 1863-08ПОУ Н від 14.09.2006 року 08.12.2011 року у сумі 69 124,19 доларів США, та на погашення Кредитного договору № 11253510000 від 16.07.2007 року 15.02.2012 року у сумі 40 923 доларів США.

Так, згідно листа Одеського РУ АТ «Укрсиббанк» від 03.06.2014 року № 56-2/32/32 та доданої до нього виписки по Кредитному договору № 11253510000 від 16.11.2007 року вбачається, що саме 15.02.2012 року було внесено грошові кошти на погашення повної заборгованості по вказаному кредитному договору ( а.с. 143-150).

Із копії квитанції № 57 від 15.02.2012 року, оформленої в АТ «УкрСиббанк» вбачається, що відповідач ОСОБА_3 погасив кредиторську заборгованість у сумі 40983,24 доларів США, що відповідало умовам пункту 3.4.1 договору споживчого кредиту, а саме: «Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на зазначений в цьому пункті рахунок банку» (а.с.54).

В іпотечному договорі від 16.11.2007 року 15.02.2012 року була здійснена відмітка приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про зняття відчуження квартири, за реєстровим номером 337, у зв'язку з припиненням іпотечного договору (а.с.36).

Вищенаведене свідчить про те, що саме за рахунок отриманих від позивача грошових коштів в сумі 40 923 доларів США відповідач ОСОБА_3 виконав кредитні зобов'язання перед АТ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 16.11.2007 року.

Таким чином, суд дійшов правомірного і обґрунтованого висновку про те, що грошові кошти, якими були погашені вищевказані кредитні зобовязання відповідача ОСОБА_3, були передані останньому позивачем ОСОБА_4 безпосередньо в дні погашення зобовязань.

Передача позивачем грошових коштів відповідачам була здійснена з метою недопущення подальшого зростання їх кредитної заборгованості і можливого звернення стягнення на нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці АКІБ «Укрсиббанк».

Разом з тим, погоджуючись з висновком суду про передачу позивачем ОСОБА_4 відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_5 грошових коштів, суд безпідставно виходив із положень, передбачених ст. 1212 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Суд вважав, що відповідачі ОСОБА_5 без достатньої правової підстави набули право власності на грошові кошти в сумі 69124,19 доларів США та 40923 долари США, отримані ними від позивача ОСОБА_4, оскільки в будь-яких договірних чи зобовязальних правовідносинах позивач з відповідачами не перебував.

При цьому суд зазначив, що із аналізу тексту наданих до суду розписок від 08.12.2011 року та від 15.02.2012 року слідує, що вони фіксують лише факт отримання відповідачами у позивача певної суми грошових коштів. Жодного посилання на те, що грошові кошти набуваються в борг, на обов'язок повернути грошові кошти, на строк повернення грошових коштів в розписках не вказано, у звязку з чим ці розписки не можна оцінювати як боргові та такі, що підтверджують наявність між сторонами договору позики грошових коштів.

Однак, такий висновок суду першої інстанції є хибним, з огляду на наступні обставини.

Так, відповідно до ч.1 п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.1 та ч. 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Разом з тим, ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами першою та другою ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 ЦК України.

За умовами ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужується застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, тому що отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання, не є безпідставним.

Таким чином, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому законом порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на викладене, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування судом до цих положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання про повернення майна потерпілому.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Вищевикладені обставини свідчать про те, що між позивачем і відповідачами виникли договірні зобовязання, згідно яких відповідачі отримали від позивача в борг грошові кошти, а саме: 08.12.2011 року - у сумі 69 124,19 доларів США, та 15.02.2012 року - у сумі 40 923 доларів США.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, розписки відповідачів про отримання від позивача грошових коштів є не що іншим як підтвердження укладення між сторонами договірних правовідносин із договорів позики, згідно яких відповідачі отримали від позивача в борг грошові кошти, які зобовязані повернути на його вимогу.

Ті обставини, що в розписках не зазначено, що грошові кошти отримуються в борг та не зазначено умови повернення боргу, не спростовують вищевикладеного, оскільки при таких обставинах отримані в борг кошти мають бути повернуті позичальнику протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, а у разі відмови, спір має бути вирішений в судовому порядку.

При цьому колегія судді вважає за необхідне зазначити, що звертаючись до суду з позовом, позивач посилався саме на вимоги, передбачені ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, що не було достатньо враховано судом при ухваленні оскаржуваного судового рішення (а.с.5).

З підстав викладеного, позовні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення з відповідачів ОСОБА_5 на його користь сум боргу, підлягають задоволенню на підставі саме ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, а не ст. 1212 ЦК України, у звязку з чим колегія суддів вважає за необхідне із мотивувальної частини рішення виключити посилання на ст. 1212 ЦК України, як на підставу задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про те, що грошові кошти відповідачами ОСОБА_5 брались у борг у позивача ОСОБА_4 саме для задоволення потреб сімї, суд обгрунтовано виходив із вимог, передбачених ст. 60 СК України, згідно якої майно (кожна річ), набуте подружжям за час шлюбу є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

З цих підстав, ті обставини, що перша розписка писалась власноруч відповідачем ОСОБА_3, а друга - відповідачкою ОСОБА_5, правового значення не відіграють, оскільки грошові кошти в борг брались на потреби сімї і були використані саме на потреби сімї.

Таким чином, враховуючи, що за грошові кошти, які брались у борг у позивача ОСОБА_4, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 придбали 2 квартири у спільну сумісну власність подружжя, то за змістом ст. 70 ЦК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, оскільки інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З підстав викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що взяті у борг у позивача ОСОБА_4 грошові кошти на придбання у спільну сумісну власність 2-х квартир, підлягають поверненню позивачу відповідачами в рівних частках, а не солідарно, як помилково зазначив суд у судовому рішенні, з посиланням на ст.ст. 541, 543 ЦК України, якими передбачений солідарний обовязок боржників у разі неподільності предмета зобовязання, та які в даному випадку не підлягають застосуванню.

При цьому колегія суддів також зазначає, що посилання суду на ст. 554 ЦК України, згідно якої у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, в даних правовідносинах є неправомірним і безпідставним, оскільки зазначеною нормою матеріального права регулюються зовсім інші відносини, які не є предметом даного спору.

Також є помилковим і рішення суду, в частині стягнення з відповідачів на користь позивача судового збору у розмірі 3441 грн. в солідарному порядку, оскільки стягнення судового збору в солідарному порядку чинним цивільно-процесуальним законодавством України не передбачено.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду змінити, в частині стягнення з відповідачів на користь позивача сум боргу та судового збору в солідарному порядку та зазначити, що суми боргу і судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача в рівних частках.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія судів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, рішення ухвалено у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити та із мотивувальної частини рішення виключити посилання на ст. 1212 ЦК України, як на підставу задоволення позовних вимог. Крім того, в абзацах першому, другому та третьому резолютивної частини рішення слова: «стягнути солідарно…» замінити словами: «стягнути в рівних частках…».

В абзацах першому та другому резолютивної частини рішення слова: «…безпідставно отримані…» замінити словами: «…отримані в борг…».

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року змінити.

Із мотивувальної частини рішення виключити посилання на ст. 1212 ЦК України, як на підставу задоволення позовних вимог.

В абзацах першому, другому та третьому резолютивної частини рішення слова: «стягнути солідарно…» замінити словами: «стягнути в рівних частках…».

В абзацах першому та другому резолютивної частини рішення слова: «…безпідставно отримані…» замінити словами: «…отримані в борг…».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_9

ОСОБА_2