Постанова № 42145261, 24.12.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2-а/522/353/14

Справа №522/17791/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2014 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді - Турецького О.С.,

при секретарі - Гасуляк С.Г.,

за участю представника відповідача - ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Приморського районного суду м. Одесі, справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третьої особи, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, про визнання протиправним та часткове скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 269 від 04.07.2013 року Про демонтаж некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_3, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, звернулася до суду з вказаним вище адміністративним позовом про визнання протиправним та часткове скасування рішеня виконавчого комітету Одеської міської ради № 269 від 04.07.2013 року Про демонтаж некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, який мотивує тим, що вона на законних підставах користується окремим індивідуально визначеним майном - твердим покриття, яке знаходиться за адресами: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11 де був встановлений обєкт торгівлі.

Вказане майно було їй передано в оренду з метою здійснення діяльності у сфері торгівлі. Строк дії зазначених договорів було встановлено до 01.11.2015 року.

У зв'язку з чим, прийняте рішення відповідача, органу місцевого самоврядування, суперечить вимогам діючого законодавства.

Позивачка та її представник надали до суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутністю, позовні вимоги підтримують та просять суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, 05.08.2014 року представник третьої особи надав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 безпідставні та не ґрунтуються на нормах діючого законодавства України, так як мало місце порушення Порядку розміщення споруд для провадження підприємницької діяльності (Наказу № 244 від 21.10.2011 року Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності), а саме: на кожну тимчасову споруду повинен бути наявний паспорт привязки, який є підставою для розміщення тимчасової споруди. Оскільки у позивача відсутні паспорти привязки, то й спірні тимчасові споруди мають бути демонтовані.

Зясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, та правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, дослідивши матеріали справи, надавши їм правову оцінку, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як випливає з матеріалів справи, між позивачем ОСОБА_3 (Орендар) та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (Орендодавець) було укладено Договір оренди окремого індивідуально визначеного майна, відповідно до умов якого їй було передано в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - тверде покриття, яке знаходиться за адресами: м. Одеса, Ільфа і Петрова, 11 (Договір № 3/185 від 06.11.2012 року).

Вказаний вище договір оренди діє до цього часу у відповідності до ст. 764 ЦК України, підписані та скріплені печатками повноважними представниками сторін, тобто відповідають вимогам статті 207 ЦК України.

Частинами 1 та 2 ст.651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Вищевказане майно було передано в оренду з метою здійснення діяльності у сфері торгівлі. Строк дії зазначеного договору було встановлено до 01.11.2015 року. На вказаному майні, у відповідності до Правил установки та експлуатації пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі в місті Одесі, було встановлено відповідний об'єкт торгівлі, який було застраховано.

Рішенням № 269 від 04.07.2013 року Про демонтаж некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, відповідач зобов'язав Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради:

- вжити заходів з проведення демонтажу некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі з переліком (додається).

- у 5-денний термін з дати набуття чинності цього рішення надати приписи субєктам господарювання щодо проведення ними демонтажу некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі власними силами за власний рахунок.

- у разі непроведення своєчасного демонтажу власниками, демонтувати відповідні некапітальні пункти дрібно-роздрібної торговельної мережі за їх рахунок.

У вищезазначений перелік обєктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, які підлягають демонтажу було включено і належний позивачу обєкт, що розташований на орендованому майданчику.

В мотивувальній частині оскаржуваного рішення відповідач посилається на наявність приписів, в якості їх правового обґрунтування зазначено пп. 2 п. б ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

Однак, для прийняття оскаржуваного рішення у відповідача були відсутні достатні правові підстави.

Так, пп. 2 п. б ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, на який є посилання в рішенні, надає відповідачеві делеговані повноваження щодо прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства. Будь-яких повноважень щодо прийняття рішення про демонтаж обєктів дрібно-роздрібної торговельної мережі законодавством України для відповідача не передбачено.

Одеська міська рада делегувала відповідачеві право на прийняття такого рішення (Правила установки та експлуатації пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі в місті Одесі зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням Одеської міської ради від 19.10.2011р. №1381-V1), але виключно у випадку невиконання припису на демонтаж самовільно встановленого пункту дрібно-роздрібної торговельної мережі (п. 5.4 Правил).

Натомість, як вже зазначалось, належний позивачеві некапітальний пункт дрібно-роздрібної торговельної мережі встановлений з дотриманням встановленого порядку і будь-яких приписів про їх демонтаж він не отримував.

Таким чином, прийнявши оспорюване рішення, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень.

Щодо заперечень третьої особи, слід зазначити наступне, у ст.3 Конституції закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у ст.74 Закону України Про місцеве самоврядування України, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктних прав та охоронюваних законом інтересів, і субєкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Крім того, у відповідача також були відсутні і фактичні підстави для прийняття рішення щодо тимчасових споруд, які належать ОСОБА_3

Так, будь-яких актів обстеження в присутності позивача не складалось, про їх існування, як і про існування звернень виконавчих органів Одеської міської ради про наявність порушень при розміщенні тимчасових споруд їх власниками (орендарями) їй не відомо.

Таким чином, відповідач під час здійснення регуляторної діяльності, вийшовши за межі наданих йому повноважень, передбачених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні вирішив питання стосовно реалізації права власності позивача на вказані тимчасові споруди та права користування орендованими торгівельними майданчиками і, відповідно, стосовно права на законну господарську діяльність, чим порушив права позивача, передбачені ст. ст. 41, 42 Конституції України.

Частиною 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У відповідності до ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому, ст. 1 Протоколу № 1 до ст. 1 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в України органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Крім того, в ч.2 ст. 77 Закону України Про місцеве самоврядування зазначено, що спори про поновлення порушених прав юридичних та фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування вирішуються в судовому порядку.

Також, в п. 1 ч.1 ст. 17 КАС України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

З положень вказаних вище статей Законів випливає право позивача предявити в адміністративному позові вимогу про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - субєкта владних повноважень повністю або окремих його положень.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, позивачем виконані усі необхідні дії пов'язані з розміщенням та експлуатацією тимчасових споруд (об'єкта дрібно-роздрібної торгівлі).

В порушення вимог ч.2 ст. 49, ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач не надав належних доказів та не довів суду законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, врахувавши ту обставину, що власником торгівельного обєкту були зібрані необхідні документи, які є чинними на цей час, укладено договір з Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту споживачів Одеської міської ради, який дійсний до сьогоднішнього дня, суд дійшов висновку, що адміністративний позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-14, 17, 23, 69-71, 99, 122, 128, 138, 153-154, 158-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати протиправним та частково скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 269 від 04.07.2013 року Про демонтаж некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі в частині демонтажу торгівельного кіоску за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 11-а (11), що належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1).

Постанову суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя: О.С.Турецький

24.12.2014