Рішення № 42145017, 22.12.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/6478/14

Справа № 522/10034/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

22.12.2014 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді - Турецького О.С.,

при секретарі Гасуляк С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Приморського районного суду м. Одеси, цивільну справу за позовом заступника прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, витребування майна з незаконного володіння та скасування реєстрації права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з вказаним вище позовом, в якому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26.03.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вищевказану квартиру.

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив наступне.

06.07.2012 заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради, свідоцтва про право власності на житло та витребування майна.

В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 листопада 1991 року № 331 було затверджено Положення про житловий будинок для постійного проживання одиноких осіб та подружніх пар пенсійного віку по вул. Педагогічній, 24 в м. Одесі. Поселення здійснювалось на підставі ордерів. В березні 1992 року у квартиру АДРЕСА_2 на підставі відповідного ордеру вселилася ОСОБА_6, яка померла 07.01.2012 року.

Посилаючись на те, що у 2002 році спірна квартира була незаконно приватизована на ім'я ОСОБА_6 та кілька разів була відчужена за договорами купівлі-продажу, заступник прокурора Приморського району м. Одеси просив суд визнати недійсним розпорядження управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло та витребувати майно на користь територіальної громади м. Одеси.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2013 року позов було задоволено, однак рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року його було скасовано та у позові відмовлено.

За касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.11.2013 року рішення апеляційної інстанції від 02.07.2013 року було скасоване, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2013 залишене без змін.

Проте, під час виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2013 стало відомо, що приватним нотаріусом ОСОБА_7 26.03.2014 року було зареєстровано договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірну квартиру.

На думку позивача, зазначена угода є незаконною, оскільки укладена з порушенням норм діючого законодавства України, оскільки на момент відчуження квартири ОСОБА_2 не було її власником.

Посилаючись на викладене, заступник прокурора Приморського району м. Одеси, який діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради просив суд позов задовольнити та відновити порушені права та інтереси територіальної громади міста ОСОБА_7, в особі Одеської міської ради.

В судове засідання відповідачі не зявилися, про час, дату та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили, заяви про розгляд справи в їх відсутність та заперечень на позов до суду не надходило. Представник позивача, до суду, до судового засідання, надав заяву, в якій просив розглядати справу в його відсутність заочно, викладене в позовній заяві підтримує в повному обсязі.

Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду представника позивача на заочний розгляд справи, суд ухвалив заочно розглядати справу у відсутності належно повідомлених відповідачів без фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, на підставі всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, встановив наступне.

Як випливає із матеріалів справи, 06.07.2012 заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради, свідоцтва про право власності на житло та витребування майна.

В обґрунтуванні позовних вимог було зазначено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 листопада 1991 року № 331 було затверджено Положення про житловий будинок для постійного проживання одиноких осіб та подружніх пар пенсійного віку по вул. Педагогічній, 24 в м. Одесі. Поселення здійснювалось на підставі ордерів, що видавалися виконавчими комітетами районних рад. В березні 1992 року у квартиру АДРЕСА_2 на підставі відповідного ордеру вселилася ОСОБА_6, яка померла 07.01.2012 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2013 року позов було задоволено, визнано недійсними: розпорядження управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 квітня 2002 року № 166783; свідоцтво про право власності на житло від 23 квітня 2002 року № 19-16460; договір купівлі-продажу спірної квартири від 15 квітня 2003 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 2674: витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 на користь Одеської міської ради.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року вищевказане рішення було скасовано та у позові відмовлено.

За касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.11.2013 року рішення апеляційної інстанції від 02.07.2013 року було скасоване, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2013 залишене без змін, тобто воно набрало законної сили 02.07.2013 року.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.05.2014 року № 21474206, спірна квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_1 ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом ОСОБА_7 26.03.2014 року.

У відповідності до ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, рішенням Одеського міськвиконкому від 23.11.1991 р. № 331 було затверджено Положення про житловий будинок для постійного проживання одиноких осіб та подружніх пар пенсійного віку в м. Одесі по вулиці Педагогічній, 24. Поселення здійснювалось на підставі ордерів, що видавались в установленому порядку виконкомами районних рад. Згодом, рішенням виконкому Одеської міської ради № 21 від 21.01.1995 р. зазначеному будинку було присвоєно статус «Пансіонату для самотніх громадян пенсійного віку». Через деякий час рішенням Одеської міської ради № 882-ХХІV від 27.12.2002 р. на базі пансіонату було створено Комунальну установу «Геріатричний пансіонат для самотніх осіб пенсійного віку», метою діяльності якої є медико-соціальне та побутове обслуговування самотніх осіб пенсійного віку, що проживають у цьому будинку. Спірна квартира перебуває у зазначеному будинку.

Порядок поселення одиноких осіб пенсійного віку в КУ «Геріатричний пансіонат для одиноких осіб пенсійного віку», погоджений з постійною комісією з соціальної політики та парці, та з департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради, він розповсюджується на осіб, які перебувають на повному утримані Пансіонату за рахунок коштів бюджету міста ОСОБА_7 та мешкають і зареєстровані в самостійних квартирах пансіонату та передали своє житло територіальній громаді міста ОСОБА_7. Передача житла самотніх осіб територіальній громаді є обовязковою умовою при поселені до Пансіонату.

Пункт 1.18. Порядку чітко визначає, що житлові приміщення, у якому мешкає підопічний, не підлягають піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Порядок поселення одиноких осіб пенсійного віку до Комунальної установи «Геріатричний пансіонат для одиноких осіб пенсійного віку» (далі - Порядок), погоджений з постійною комісією з соціальної політики та праці та з Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради, він розповсюджується на осіб, які перебувають на повному утримані Пансіонату за рахунок коштів бюджету міста ОСОБА_7 та мешкають і зареєстровані в самостійних квартирах пансіонату та передали своє житло територіальній громаді міста ОСОБА_7. Передача житла самотніх осіб територіальній громаді є обов'язковою умовою при поселені до Пансіонату.

Пункт 1.18. Порядку чітко визначає, що житлові приміщення, у якому мешкає підопічний, не підлягають піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Крім того, пунктом 5 рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №21 від 21.01.1995 року, Комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла» було зобов'язано зупинити надання приватизаційних документів мешканцям будинку №24 по вул. Педагогічній в м. Одесі.

Рішенням виконкому Одеської міської ради № 21 від 27.01.1997 року «Про внесення змін та доповнень до рішення міськвиконкому № 21 від 21.01.95 р.» була затверджена нова редакція Положення про пансіонат для одиноких осіб пенсійного віку, пункт 20 якого забороняв приватизацію приміщень в Пансіонаті.

Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради представляють інтереси територіальної громади.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів № 226 - XXI від 15.11.91 р. «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області», винесеного відповідно до Закону Української РСР «Про місцеві ОСОБА_6 народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування», «Про власність», Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканської) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь жилий та нежилий фонд місцевих рад, розташований у рамках територіальних меж міста.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальна громада міста безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування, керує майном, що знаходиться в комунальній власності.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виняткової компетенції органів місцевого самоврядування відносяться правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню об'єктами комунальної власності.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Частино 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, квартира АДРЕСА_3 перебувала у комунальній власності, належала територіальній громаді м. Одеси, представником якої є Одеська міська рада. Належність до комунальної власності вказаної вище квартири підтверджується також і тим, що вона була виділена 23.11.1991р. для постійного проживання одиноких осіб та подружніх пар пенсійного віку, у зв'язку з чим було заборонено проведення її приватизація.

Положення ст. 387 ЦК України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 3 ЦПК України вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Стаття 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вичиняються у відносинах між ними або з державою.

Стаття 20 Закону України «Про прокуратуру» вказує на право прокурора або його заступник у межах своєї компетенції звертатись до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради є законними та підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 6, 8, 10-11, 15, 18, 60, 109, 209, 212-215, 218, 223-225, 231 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 від 26.03.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_4.

Скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

Суддя:О.С.Турецький

22 грудня 2014 року