Рішення № 42144782, 11.12.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа|річ| №522/9476/14-ц

Провадження №2/522/6337/14

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - судді Кравчук Т.С.,

при секретарі - Антонецькому С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

28.05.2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 20.11.2012 року він уклав з ОСОБА_3 ОСОБА_4 позики (далі по тексту ОСОБА_4), за умовами якого ОСОБА_2 отримав від нього кошти у сумі 8 200,00 гривень, що на день укладення договору складало еквівалент 1 000,00 доларів США, строком на 10 місяців. Позивач зазначив, що ОСОБА_2 порушив умови Договору, жодного разу не сплатив суму заборгованості, станом на 28.03.2014 року сума позики та сума процентів за користування коштами відповідачем не сплачені.

Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 окрім суми позики повинен сплатити йому відповідно до п.4.1. за 12 місяців проценти у розмірі 1200,00 доларів США.

Крім того, відповідно до п.9.2. Договору у випадку, якщо позичальник не здійснював платежі за користування кредитом повністю, або частково після дати, що вказана в кредитному договорі та/або графіку платежів, кредит вважається кредитом з підвищенним рівнем ризику, і додаткова відсоткова оплата (крім поточних нарахувань у відповідності з договором пункту 4.1.) по ньому буде складати 130,00 (екв.15 доларів США) в день. За період з 20.11.2012 року по 20.11.2013 року ОСОБА_2 повинен сплатити проценти за користування позикою за 365 днів у розмірі 5 475,00 доларів США.

Крім того, згідно з п.9.4. Договору боржник повинен сплатити пеню у розмірі 1% від суми заборгованості, яка складає на 20.11.2012 року еквівалент 1000,00 доларів США, і відповідно сума пені станом на 28.03.2013 року складає 3650,00 (1000 х 1% х 365 = 3650) доларів США. Таким чином, станом на 20.11.2013 року заборгованість ОСОБА_2 склала 11 325,00 (1000 + 1200 + 5 475 + 3650) доларів США. Крім того, позивач стверджує, що відповідно до п.9.5. Договору з 20.11.2013 року діє ставка у розмірі 180% річних, а тому заборгованість по процентам з 20.11.2013 року по 28.03.2014 року склала 7 370,00 (11 325х180%х126 днів) доларів США. Таким чином, станом на 28.03.2014 року ОСОБА_2 повинен йому, позивачу, сплатити за Договором проценти за користування кредитом у сумі еквівалентній 14 045,00 доларів США, тіло кредиту у сумі еквівалентній 1000,00 доларів США та пеню у сумі еквівалентній 3650,00 доларів США, а всього 18 695,00 доларів США, що в еквіваленті по курсу на 28.03.2014 року складає 202 844,28 гривень (18 695,00 х 10 8502).

Крім того, позивач зазначив, що поручителем за боржника ОСОБА_2 виступив ОСОБА_3, з яким він, позивач, уклав 20.11.2012 року договір поруки. За таких підстав позивач вважає, що ОСОБА_3 відповідає за зобовязаннями ОСОБА_2 солідарно з боржником.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі, стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на його, позивача, користь суму боргу у розмірі 202 844,48 гривень.

В судове засідання відповідачі не зявилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені завчасно в установленому законом порядку у відповідності до вимог ст.74 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності відповідачів, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи та надані документи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступними підставами.

Судом встановлено, що 20.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено ОСОБА_4 позики, за умовами якого (п.1.1) ОСОБА_2 позичив у позивача 8 200,00 гривень, що на день укладення Договору складало еквівалент 1 000,00 доларів США. З розписки, складеної ОСОБА_2, вбачається, що він отримав 20.11.2012 року від позивача суму позики в розмірі 1000,00 доларів США.

Згідно п.4.1. Договору позичальник зобовязався сплачувати щомісячно відсотки і суму позики рівними частками, до 20 числа, у відповідності з графіком платежів і після виплати суми 2 000,00 доларів США зобовязання вважаються виконаними, тобто переплата складає 1 000,00 доларів США за 10 місяців або за 12 місяців 120% від отриманої суми, якщо кредит не буде погашено достроково.

Таким чином, 20.11.2012 року відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача 1 000,00 доларів США на строк 10 місяців, тобто до 20.09.2013 року зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 120%, тобто щомісячно 10%.

Судом зясовано, що кошти, отримані ОСОБА_2 за Договором позики позивачу ОСОБА_1 не повернуто.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. У відповідності з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Слід зазначити, що в позові ОСОБА_1 посилається на положення ст.1054 ЦК України, які регулюють правові відносини сторін, що виникають за кредитними договорами, та в тексті Договору позики обгрунтовує його умови з посиланням на кредитні відносини.

Проте суд виходить з того, що за своїми правовими ознаками ОСОБА_4 позики від 20.11.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 є реальною, односторонньою, оплатною угодою, на підтвердження якого надана розписка позичальника, що є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. На відміну від договору позики, кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним, оплатним і двостороннім та відмінним за своїм субєктним складом, оскільки кредитором може виступати лише банк чи інша кредитна установа, яка має відповідну ліцензію.

Згідно положень статей 526,629 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ч. ст.533 ЦК України якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи з умов Договору та вищенаведених норм матеріального права, враховуючи ОСОБА_5 департаменту грошово-кредитної політики Національного банку України від 3 квітня 2014 року №19-012/14290, за яким офіційний курс гривні до іноземних валют та курс банківських металів встановлюється Національним банком України після 12:00 і діє з часу його встановлення, суд визначає борг відповідача ОСОБА_2 перед позивачем за офіційним курсом долара США на 10 грудня 2014 року, а саме: 15 640,00 гривень (1 000 доларів США х 15,64).

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У випадку неповернення (несвоєчасного повернення) суми позики у визначений сторонами строк кредитор може вимагати застосування наслідків, встановлених ч.1 ст.1050 ЦК України, згідно якої якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Виходячи з умов Договору (п.4.1) строк виконання зобовязання у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 настав 20.09.2013 року.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що позикодавець ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.ст.625,1048 ЦК України має право на одержання процентів від суми позики лише протягом строку дії договору, тобто до 20.09.2013 року, а після його закінчення, у разі прострочення виконання грошового зобовязання, застосовуються положення ст.625 ЦК України.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення процентів за користування позикою підлягають задоволенню частково у розмірі 1000,00 доларів США (1000,00 х 10% х10 місяців), що за офіційним курсом НБУ складає 15 640,00 гривень (1 000 доларів США х 15,64).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з боржника пені у розмірі 3650,00 доларів США суд виходить до наступного.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Як установлено судом, пунктом 9.4 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення платежів позичальник зобовязується сплачувати позикодавцю неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

При обрхуванні пені суд виходить з того, що право на стягнення пені в позивача виникло з наступного дня після 20 грудня 2012 року, до суду він звернувся 28 травня 2014 року, пеня підлягає стягненню лише в межах одного року до дня предявлення позову, тобто складає 3 650,00 (1000 х 1% х 365 днів) доларів США.

Разом з тим частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобовязання (разом із нарахованими процентами за користування коштами) суд, вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, й встановити суму пені у розмірі _1000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 15 640,00 гривень (1 000 доларів США х 15,64).

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 000,00 доларів США, з яких 1 000 доларів США - сума позики, 1 000 доларів США сума процентів за користування позикою, 1 000 доларів США сума пені, що за офіційним курсом НБУ складає 46 920,00 (15 640,00 + 15 640,00 + 15 640,00) гривень.

Стосовно стягнення суми заборгованості, що виникла з умов Договору, з поручителя ОСОБА_3, суд виходить з наступного.

Згідно ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В той же час згідно з ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам розяснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобовязання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за цим договором строк предявлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобовязання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобовязання у повному обсязі або у звязку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Предявленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і предявлення до нього позову. При цьому в разі предявлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобовязання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, за змістом зазначеної норми права остаточний строк Договору позики, який визначений сторонами як строк дії договору та повернення суми позики, є строком настання строку виконання основного зобовязання.

З умов Договору позики вбачається, що строк повернення позики є 20.09.2013 року, а відтак - граничним строком предявлення ОСОБА_1 до поручителя ОСОБА_3 вимог про виконання ним зобовязань ОСОБА_2 по Договору позики є 20.03.2014 року, в той час як з позовними вимогами до ОСОБА_3, як поручителя, позивач звернувся до суду 28.05.2014 року.

З огляду на вищевикладені обставини, норми матеріального права та розяснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд дійшов висновку, що порука відповідача ОСОБА_3 за Договором поруки від 20.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинила свою дію 20.03.2014 року в силу положень ч.4 ст.559 ЦК України, а відтак - позовні вимоги щодо стягнення з поручителя суми заборгованості ОСОБА_2, що виникла у останнього перед ОСОБА_1О за Договором позики, задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.252,258,533,551,553,559,1048,1050 ЦК України, ст.ст.10,11,209,212,214-215,224,226 ЦПК України ,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 46 920,00 (сорок шість тисяч девятсот двадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 469,20 гривень.

В решті частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня його отримання.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси.

Суддя 11.12.2014