Постанова № 42142786, 16.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2014 року № 826/16057/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., за участю представників сторін:

від позивача: Гончарова А.Н. (дов. від 05.08.2014р. №3702)

від відповідача: Гамрецького Є.О. (дов. від 24.03.2014р. №18/26-58-10-44)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІКС РЕСУРС» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16.12.2014 року в 09 год. 58 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІКС РЕСУРС» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (також - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Солом'янського району Головного управління Міндоходів у м. Києві Міністерства доходів і зборів України від 15 вересня 2014 року за № 0005902207;

- стягнути з Державної податкової інспекції Солом'янського району Головного управління Міндоходів м. Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІКС РЕСУРС» судові витрати у розмірі 487 грн. 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що спірне податкове повідомлення - рішення є протиправним, не ґрунтується на нормах чинного податкового законодавства України, на підставі висновків акту перевірки, який не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІКС РЕСУРС» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» (код за ЄДРПОУ 38530549) та ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД» (код за ЄДРПОУ 38750789) за січень, березень 2014 року.

За результатами перевірки було складено акт від 27 серпня 2014 року № 942/26-58-22-07-17/36273496 (надалі також - акт перевірки).

В ході перевірки відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем а саме: пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 15.09.2014р. прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005902207.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю спірного податкового повідомлення - рішення, вважаючи його таким, що прийнято за відсутності у діях позивача норм чинного законодавства, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених н контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як свідчать фактичні справи, у перевіряємому періоді, позивач здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» (код за ЄДРПОУ 38530549) у січні 2014 року, ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД» (код за ЄДРПОУ 38750789) у березні 2014 року.

Відповідач покликався на те, що враховуючи акт №462/04-62-22-31/38530549 від 31.03.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мета-Днепр» щодо підтвердження господарських відносин із підприємствами-продавцями та піді покупцями та акт від 12.06.2014 року №1644/26-55-22-07/38750789 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин податків за період з 01.02.2014 року по 30.04.2014 року, встановлено, що взаємовідносини між ТОВ «Мета-Днепр», ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД» та позивачем здійснювалися всупереч вимогам діючого законодавства України, в зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ «Технікс Ресурс» до складу податкового кредиту з податку на до вартості придбання послуг від ТОВ «Мета-Днепр» та ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД».

З огляду на вищевикладене, відповідач дійшов до висновку проте, що позивачем порушено пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит додану вартість на загальну суму 502205,20 грн., що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 502205,20 грн.

Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, з огляду про наступне.

В аспекті викладеного, суд звертає увагу на те, що згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у межах господарської діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, передбачено вичерпний перелік випадків не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - не підтвердження податковими накладними (або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу) чи не підтвердження митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, відповідач на підтвердження порушення позивачем приписів податкового законодавства покликався на висновки актів про результати проведення документальних позапланових перевірок інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до п.83.1. статті 83 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є : документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Таким чином, інформація викладена у актах перевірок чи актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача з їх контрагентами (з якими позивач не мав господарських правовідносин) не носить преюдиційного значення та не може бути підставою для визначення правомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в контексті статті 83 ПК України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосування незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві, дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Так, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджет, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин із системного аналізу норм чинного законодавства слідує, що позивач не може нести відповідальності за фінансово-господарську діяльність своїх контрагентів, відповідно і застосування санкції за порушення останніми податкового чи іншого законодавства України до позивача є недопустимим в силу закону.

Крім того, суд приймає до уваги той факт, що акт перевірки не містить зауважень щодо порушення позивачем вимог законодавства до складу, форми, реквізитів зазначених первинних бухгалтерських документів.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем 30.12.2013р. укладено з ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» договір підряду №К3-352, згідно якого ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» (замовник) замовляє та зобов'язується оплатити, а підрядник ТОВ «ТЕХНІКС РЕСУРС» зобов'язується належним чином виконувати роботи з організації каналів зв'язків, визначені у відповідних Додатках та/або Додаткових угодах до даного Договору.

На підтвердження виконання вказаного договору до суду надані копії актів приймання - передачі виконаних Робіт з організації каналів зв'язку за Договором №К3 -352 від 31.01.2014р., акту приймання - передачі виконаних Робіт з організації каналів зв'язку за Договором №К3 -352 від 30.12.2013р. (технічний акт), замовлення на виконання робіт від 01.01.2014р. до Договору №К3 -352 від 30.12.2013р., платіжних доручень №195 від 14.02.2014р., №196 від 17.02.2014р., №3 від 17.02.2014р., №205 від 19.02.2014р., №223 від 21.02.2014р., №224 від 21.02.2014р., №225 від 21.02.2014р., №226 від 21.02.2014р., податкової накладної №15152 від 31.01.2014р.

Також судом встановлено, що 14.02.2014р. позивачем укладено Договір підряду №ОК-118 з ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД», згідно якого ТОВ «ТЕХНІКС РЕСУРС» (замовник) замовляє та зобов'язується оплатити, а підрядник ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД» зобов'язується належним чином виконувати роботи з організації каналів зв'язку, визначені у відповідних Додатках та/або Додаткових угодах до даного Договору.

На підтвердження виконання вказаного договору до суду надані копії акту приймання - передачі виконаних Робіт з організації каналів зв'язку за Договором підряду №ОК-118 від 31.03.2014р. №1, податкової накладної №280 від 31.03.2014р., акту приймання - передачі виконаних Робіт з організації каналів зв'язку за Договором підряду №ОК-118 від 31.03.2014р. (технічний акт), платіжних доручень №464 від 15.04.2014р., №486 від 22.04.2014р., №487 від 22.04.2014р., №488 від 22.04.2014р.

Поряд з цим, в межах судового розгляду справи підтверджено, що на час здійснення господарських операцій, контрагенти позивача - ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» та ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») та у відповідності до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що підтверджується на той момент дійсними і не анульованими Свідоцтвами платника податку на додану вартість.

Крім того, у відповідності до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, всі податкові накладні, видані ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» та ТОВ «КОМАНІ ІНВЕСТ ЛТД», внесені до Єдиного реєстру податкових накладних і брались Позивачем до уваги лише після перевірки наявності такої реєстрації.

Виконання зобов'язань ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» та ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД» в межах укладених договорів підряду підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які були надані позивачем під час проведення перевірки, проте не були враховані податковим органом.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що податкові накладні, що видані ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» та ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД», відповідають порядку, встановленому ст. 201 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам щодо первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. № 168/704, що надає їм юридичної сили і доказовості, якщо інше не доведено іншою особою або вони не скасовані у встановленому законодавством порядку.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідача про визнання правочинів, укладених позивача з контрагентами, такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, з огляду про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до увагу принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Крім того, в силу положень ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Відповідного рішення суду про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, матеріали справи не містять.

У свою чергу органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, прийшов до висновку про правомірність податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «МЕТА-ДНЕПР» та ТОВ «КОМПАНІ ІНВЕСТ ЛТД», що свідчить про протиправність податкового повідомлення - рішення № 0005902207 та наявність підстав для його скасування.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Солом'янського району Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15 вересня 2014 року за № 0005902207.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати у розмірі 487, 20 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІКС РЕСУРС» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції Солом'янського району Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур