Рішення № 42134629, 16.12.2014, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/3506/2014 Справа № 641/10154/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ященко С.О.,

при секретарі судового засідання Ємельяненко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ДП "Завод ім. В.О. Малишева"

про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Завод ім. Малишева», в якому з урахуванням поданої у судовому засіданні 20.11.2014 року заяви про уточнення і збільшення позовних вимог просить:

- визнати незаконним наказ № 705 від 05.09.2014 та наказ № 709 від 08.09.2014 року про дисциплінарне покарання ОСОБА_1 у вигляді догани та скасувати їх;

- визнати наказ № 568-К від 09.09.2014 року про звільнення ОСОБА_1 - начальника групи Управління по охороні і протипожежної безпеки відділу « 92», - на підставі ст. 40 ч. 3 КЗпП України за сон в робочий час і неналежне виконання своїх посадових обовязків незаконним та скасувати його;

- визнати наказ (розпорядження) № 170 від 09.09.2014 року про припинення трудового договору - звільнення ОСОБА_1 незаконним, скасувати його і не поновлюючи в раніше займаній посаді змінити дату звільнення (з дня встановлення рішення) та формулювання його причин відповідно до ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням та зобовязати відповідача виплатити позивачеві вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, що становить 6 864 грн.;

- зобовязати відповідача виплатити позивачеві заборгованість по заробітній платі, що становить 5 135 грн. 41 коп.;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток в сумі 6864 грн. за час затримки і не проведення повного розрахунку під час звільнення його з роботи;

- зобовязати відповідача виплатити позивачеві грошову компенсацію за використану відпустку, що становить 6 864 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6 864 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати - витрати на правову допомогу, понесені ним у звязку з відновленням порушеного права на працю, що становить 6 650 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача завдану йому незаконним звільненням з роботи моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16.12.2014 року позовні вимоги в частині зобовязання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку, що становить 6864грн., залишено без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 06.06.2014 року його прийнято на посаду стрілець ВОХР 92 ДП «Завод ім. Малишева». 25.06.2014 року наказом № 118 його переведено на посаду начальника команди № 1 відділу 92 ДП «Завод ім. Малишева». 09.09.2014 року відповідачем повідомлено, що позивача звільнено за систематичне невиконання функціональних обовязків.

Як у подальшому дізнався позивач, наказом № 705 від 05.09.2014 року його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за відмову від ознайомлення з посадовою інструкцією; наказом № 709 від 08.09.2014 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за сон у нічний час, що, на думку відповідача, є порушенням Інструкції про організацію службової діяльності ВОХР. Зазначені накази, і, як наслідок, звільнення, позивач вважає незаконними, оскільки трудової дисципліни він не порушував. Зазначає, що на підприємстві змінилось керівництво, і йому запропонували звільнитися за власним бажанням. В звязку з його фактичною відмовою, відповідачем складені накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності, з якими його навіть не ознайомлювали, та звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

В звязку з тим, що на даний час у нього відсутнє бажання працювати на ДП «Завод ім. Малишева», позивач просить, не поновлюючи його на попередній посаді, змінити дату звільнення та формулювання його причин відповідно до ст. 38 КЗпП України та виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

При цьому, у день звільнення з ним не проведено повний розрахунок, заборгованість по заробітній платі складає 5135,41грн. В звязку з непроведенням повного розрахунку при звільнення позивачем предявлено до стягнення на підставі ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 6864грн., та окремо середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 6864грн. Також зазначає, що діями відповідача його заподіяно моральні страждання, моральну шкоду позивачем оцінено у розмірі 10000грн.

Крім того, в порядку розподілу судових витрат просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 6650грн.

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Додатково представник позивача пояснив, що на даний час у позивача бажання працювати на ДП «Завод ім. Малишева» відсутнє, а тому позивач просить змінити дату звільнення та формулювання його причин та вважати його звільненим відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України в звязку з порушенням роботодавцем законодавства про працю.

ДП «Завод ім. Малишева» подано заперечення проти позову, в яких відповідач просить в задоволенні позову відмовити.

Доводи своїх заперечень обґрунтовує тим, що 05.09.2014 року заступником начальника з охорони запропоновано позивачеві ознайомитись з посадовою інструкцією та надано розпорядження щодо письмового засвідчення факту ознайомлення з інструкцією. Позивач з інструкцією ознайомився, однак підписати її відмовився, що підтверджується складеним актом. В звязку з відмовою виконувати розпорядження керівника позивачеві наказом № 705 оголошено догану.

Крім того, 06.09.2014 року з 3.00 години до 04.00 години заступником начальника Управління з охорони ОСОБА_4 проведено перевірку несення служби на філії ДП «Завод ім. В.О. Малишева» «Агрегатний завод». О третій годині ОСОБА_4, стрілець ВОХР ОСОБА_5, водій ОСОБА_6 безперешкодно проникли через паркан біля прохідної. Близько сорока хвилин вони ходили по території підприємства, проте жодного співробітника охорони вони не зустріли, усі пости були закритими. Зайшовши до караульного приміщення, о 3.40 годині, заступник начальника Управління з охорони побачила, що усі сім працівників охорони знаходяться в караульному приміщенні, чотири співробітника взагалі спали: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та три співробітника сиділи в кімнаті начальника караулу: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 Вищезазначені порушення відображені в доповідних записках ОСОБА_4 та ОСОБА_5 J1.A., адресованих начальнику Управління з охорони та пожежної безпеки ОСОБА_13

В звязку з допущеними порушеннями позивачеві наказом № 709 від 08.09.2014 року оголошено догану, а наказом № 568-к від 09.09.2014 року звільнено в звязку з систематичним невиконанням своїх обовязків, а саме сон у робочий час.

З огляду на зазначене, відповідач вважає звільнення позивача законним. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення моральної шкоди, оскільки її заподіяння позивачем не доведено. Відносно предявленого до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то позивач у день звільнення 09.09.2014 року не працював, вимог щодо виплати заборгованості в подальшому не предявляв, а тому вина підприємства в невиплаті заробітної плати відсутня.

У судовому засіданні представник ДП «Завод ім. Малишева» ОСОБА_14 вимоги заперечень та додаткових пояснень підтримав у повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити. Крім того, вказав, що під час розгляду справи заборгованість з заробітної плати частково погашена, станом на 16.12.2014 року невиплачена позивачеві заборгованість з заробітної плати складає 1795, 58грн.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом № 106 від 06.06.2014 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 08.06. 2014 року на ДП «Завод ім. Малишева» на посаду стрілка ВОХР.

Як вбачається з заяви позивача про прийняття на роботу, ОСОБА_1 ознайомився з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та зобовязався їх виконувати.

Наказом № 318-к від 24.06.2014 року позивача призначено начальником команди № 1 з 25.06.2014 року.

Наказом № 705 від 05.09.2014 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за відмову від ознайомлення з посадовою інструкцією.

Наказом № 709 від 08.09.2014 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за неналежне виконання своїх посадових обовязків.

Наказом № 568-к від 09.09.2014 року ОСОБА_1 звільнено за ч. 3 ст. 40 КЗпП України за сон у робочий час та неналежне виконання своїх посадових обовязків.

Наказом (розпорядженням) № 170 від 09.09.2014 року ОСОБА_1 звільнено за ч. 3 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 568-к від 09.09.2014 року.

У судовому засіданні представник ДП «Завод ім. Малишева» ОСОБА_14 пояснив, що у відділі кадрів підприємства ведеться подвійна система наказів, згідно записів у трудовій книжці позивача звільнено саме на підставі наказу № 170 від 09.09.2014 року.

На підставі вимог п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. №9 (в редакції за станом на день виникнення правовідносин) (далі Постанова), у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП,КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як вбачається з п.23 Постанови, за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Виходячи з наведеного, звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає винні дії працівника та невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, на укладення якого була його вільна згода.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача двічі притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, зокрема, наказом № 705 від 05.09.2014 року за відмову від ознайомлення з посадовою інструкцією, наказом № 709 від 08.09.2014 року - за неналежне виконання своїх посадових обовязків.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 29 КЗпП України визначено, що до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Згідно Правил трудового розпорядку, що діють на підприємстві (а.с. 71 - 80), трудова дисципліна це суворе виконання в установленому на підприємстві порядку поведінки, що визначає обовязки працівників протягом робочого дня на робочому місці та на території підприємства, аж до виходу через прохідну, а також встановленому трудовому розпорядку.

Під порушенням трудової дисципліни необхідно розуміти: невиконання (неналежне виконання) працівником без поважних причин обовязків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку; прогул без поважних причин; запізнення на роботу, в тому числі з перерви; розпиття спиртних напоїв на робочому місці; недотримання пропускного режиму; дрібне розкрадання майна підприємства.

Основні обовязків працівників викладені у розділі 3 Правил трудового розпорядку.

У відповідності до акту від 05.09.2014 року, складеного комісією у складі заступника начальника Управління з охорони ОСОБА_4, заступника начальника управління з пожежної безпеки ОСОБА_15, електромонтера групи № 1 ОСОБА_16, стрілка ВОХР ОСОБА_5, 05.09.2014 року начальник групи ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватись з посадовою інструкцією начальника групи Управління з охорони та пожежної безпеки (а.с. 28).

Крім того, у відповідності до акта, складеного вказаною комісією, 05.09.2014 року начальник групи ОСОБА_1 відмовився писати пояснення про відмову в ознайомленні з посадовою інструкцією (а.с.27).

При цьому з Правил трудового розпорядку не вбачається про обовязок працівника ознайомитись з посадовою інструкцію, і, як наслідок, можливість застосування до нього у разі відмови в ознайомленні стягнень за порушення трудової дисципліни.

Крім того, з пояснень позивача встановлено, що ознайомлення з посадовою інструкцією проводилось не заступником начальника Управління з охорони ОСОБА_4, а невідомою йому особою.

У відповідності до акту від 09.09.2014 року, складеного комісією у складі заступника начальника Управління з охорони ОСОБА_4, голови цехового комітету ОСОБА_17, провідного інженера з кадрів ОСОБА_18, електромонтера групи № 1 ОСОБА_16, позивач 09.09.2014 року о 8-40 відмовився поставити підпис про ознайомлення з наказом № 705 від 05.09.2014 року про дисциплінарне стягнення.

За вказаних обставин у відповідача не було підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за відмову від ознайомлення з посадовою інструкцією.

Крім того, згідно акту з наказом № 705 від 05.09.2014 року про оголошення догани позивач ознайомлений тільки 09.09.2014 року в день звільнення, що позбавило його можливості оскаржити застосування дисциплінарного стягнення у встановленому законом порядку.

Таким чином, наказ № 705 від 05.09.2014 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за відмову від ознайомлення з посадовою інструкцією має бути визнано незаконним та скасовано.

Щодо застосування наказом № 709 від 08.09.2014 року до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за неналежне виконання своїх посадових обовязків суд зазначає наступне.

Відповідно до Інструкції з організації службової діяльності воєнізованої охорони першої категорії на обєднаннях, на підприємствах та в організаціях затвердженої та введеної в дію з 01.04.1991 року наказом Міністра оборонної промисловості СРСР від 12.11.1990 року №1034, зазначено, що в управлінні загону (окремої команди) мають бути наступні документи: журнал обліку інструктажів особового складу по заходам безпеки, постова відомість та перелік інших документів (програма бойової підготовки, книга скарг :а заяв, план основних заходів загону).

З пояснень сторін у судовому засіданні встановлено, що постові відомості особисто позивачем не заповнювались та не підписувались, а тому він не знав, де протягом чергування та в який період часу повинен знаходитись кожен зі стрілків; при організації охорони керувався своїм досвідом роботи.

Відповідно до п. 22 Інструкції з організації службової діяльності воєнізованої охорони першої категорії на обєднаннях, на підприємствах та в організаціях зазначено, що начальник групи зобов'язаний навчати та виховувати особовий склад групи (відділу), домагатися того, щоб кожний контролер на КПП та стрілок добре знали свої службові обовязки, правильно та чітко їх виконували (а.с. 70).

У відповідності до акту від 07.09.2014 року, складеного комісією у складі заступника начальника Управління з охорони ОСОБА_4, заступника начальника управління з пожежної безпеки ОСОБА_15, електромонтера групи № 1 ОСОБА_16, стрілка ВОХР ОСОБА_5, 06.09.2014 року проведено перевірку несення служби філії Агрегатний завод, в 3-40 начальник групи ОСОБА_1 спав, писати пояснення відмовився (а.с. 26).

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_4 повідомила, що працює на посаді заступника начальника Управління з охорони, 2-3 рази на місяць проводить перевірки несення служби, 06.09.2014 року о 3-00 вона разом з стрілком ВОХР ОСОБА_5 та водій ОСОБА_19 прибули на перевірку на Агрегатний завод. При цьому, безперешкодно потрапивши на територію заводу, 40 хвилин перевіряла пости постійної дислокації стрілків, однак нікого виявлено не було, тобто у нічний час підприємство залишилось без охорони. Зайшовши до караульного приміщення, призначеного для відпочинку охоронців, було виявлено, що 4 стрілків, у тому числі і начальник ОСОБА_1 спали.

Зазначені обставини підтверджуються і доповідною запискою стрілка ВОХР ОСОБА_5 (а.а. 83).

Крім того, допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_20 пояснив, що, дійсно з 1-00 до 2-00 06.09.2014 року 3 особи чергували за пультом, а він і начальник бригади ОСОБА_1 спали.

У відповідності до акту від 09.09.2014 року, складеного комісією у складі заступника начальника Управління з охорони ОСОБА_4, голови цехового комітету ОСОБА_17, провідного інженера з кадрів ОСОБА_18, електромонтера групи № 1 ОСОБА_16, позивач 09.09.2014 року о 8-40 відмовився поставити підпис про ознайомлення з наказом № 709 від 08.09.2014 року про дисциплінарне стягнення.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин суд дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 своїх обовязків щодо організації охорони на підприємстві 06.09.2014 року, а тому обґрунтоване застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

При цьому, вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу № 568-к від 09.09.2014 року та наказу (розпорядженням) № 170 від 09.09.2014 року про звільнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 40 КЗпП України незаконними та їх скасування підлягають задоволенню, оскільки на день його видання у останнього мало місце лише одне дисциплінарне стягнення.

Стосовно вимог про зміну формулювання підстав звільнення з п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України на ч.3 ст. 38 КЗпП України, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Оскільки оспорювані позивачем накази є незаконними, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі (подавши заяву про уточнення вимог, від таких вимог позивач фактично відмовився, оскільки не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем), у суду відсутні підстави для зміни формулювань звільнення на ч.3 ст. 38 КЗпП України, тим більш, що з заявою про звільнення з зазначеної підстави позивач до відповідача не звертався.

З огляду на зазначене, відсутні і підстави для зобовязання відповідача виплатити позивачеві вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, остаточний розрахунок при звільненні 09.09.2014 року відповідачем проведено не було, заборгованість відповідача по заробітній платі перед ОСОБА_1 складає 1795,58 грн.

Приписами ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Враховуючи, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства, не провів остаточного розрахунку із позивачем під час його звільнення та не виплатив ОСОБА_1 нараховану заробітну плату, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі, 1795,58 грн.

Відносно доводів відповідача про те, що в останній день позивач не працював та після звільнення не пред'являв вимог про виплату йому заробітної плати, суд зазначає наступне.

Як вбачається з копії журналу прийняття здачі чергування охорони 09.09.2014 року, пояснень свідка ОСОБА_21, позивач перебував на чергуванні у день звільнення, в порушення приписів ст. 60 ЦПК України належних та допустимих доказів його відсутності на робочому місці у зазначений день відповідач не надав.

Згідно приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій стат ті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, органі зацію обовязок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обовязку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Верховний Суд України у постанові від 21.11.2011 року зазначив, що, установивши під час розгляду справи про стягнення се реднього заробітку у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Враховуючи доведеність в межах даної справи невиплату позивачеві у день звільнення всіх сум, що належать йому від ДП "Завод ім. В.О. Малишева", суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ДП "Завод ім. В.О. Малишева" на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, з урахуванням положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, згідно яких суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд враховує, що позивачем предявлено до стягнення середній розрахунок за період з 10.09.2014 року по 20.11.2014 року.

Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (далі Порядок № 100), зазначений Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

З урахуванням аналізу положень п. 2 Порядку № 100, суд зазначає, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Враховуючи, що позивача звільнено 09.09.2014 року, при розрахунку середнього заробітку повинна бути врахована сума отриманого ним доходу за липень, серпень 2014 року.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата позивача за липень 2014 року склала 1733, 58грн., за серпень 2014 року 1733,58грн. За вказаний період позивачем відпрацьовано 34 години (176год за липень, 168 год. за серпень). Таким чином, середньогодинна заробітна плата позивача склала 10,08грн. ((1733,58грн. + 1733,58грн.)/344год.).

Згідно копії графіку № 22 виходів на 2014 рік при 4-бригадній роботі тривалістю зміни 22 години позивач як начальник бригади № 1 за період з 10.09.2014 року по 20.11.2014 року повинен був відпрацювати 18 змін по 22 години, тобто 396 годин.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку в розмірі 3991,68 грн. (10,08грн.*396год).

У відповідності до розяснень, викладених у абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена судом без утримання прибуткового податку та інших обовязкових платежів, оскільки справляння й сплата прибуткового податку, інших обовязкових платежів з громадян, є обовязком роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік.

При цьому предявлений позивачем до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6864грн. задоволенню не підлягає, оскільки передбачений у різних статтях КЗпП України середній заробіток є компенсацією за неможливість отримання позивачем заробітної плати з вини роботодавця, і подвійному стягненню не підлягає.

Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. суд, зокрема, повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Виходячи з приписів ст.ст. 23, 1167 ЦК України, підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільно-правового правопорушення, що складається з наступних елементів: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобовязання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобовязання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Судом встановлено, що в результаті незаконного звільнення, невиплати у день звільнення всіх сум, що належать йому від підприємства, позивач змушений докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав шляхом звернення до суду, відчував почуття приниженості внаслідок відсутності коштів для існування, змушений був змінити свій звичайний спосіб життя.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи, вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ДП «Завод ім. Малишева» на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми виплати за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, сума судового збору у розмірі 243,60грн. підлягає стягненню з ДП «Завод ім. Малишева» на користь держави.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 6650грн. суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, серед іншого, належать витрати на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

З аналізу зазначених норм вбачається, що правовою допомогою в цивільному процесі визнається допомога правового характеру адвоката або іншого фахівця у галузі права. Крім того, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути повязані тільки з розглядом конкретної цивільної справи, що розглядається судом.

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в обґрунтування понесення витрат з оплати правової допомоги до позовної заяви надано витяг з угоди про надання правової допомоги від 07.10.2014 року та кошторис формування вартості робіт з надання правової допомоги.

При цьому, з наданих суду документів не вбачається, що надані позивачу юридичні послуги повязані з розглядом цієї конкретної цивільної справи, позивачем не надано документального підтвердження понесення витрат на правову допомогу (доказів оплати послуг адвоката), а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг на правову допомогу у розмірі 6650 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 217, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 705 від 05.09.2014 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Визнати незаконними й скасувати наказ № 568-к від 09.09.2014 року та наказ (розпорядженням) № 170 від 09.09.2014 року про звільнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Стягнути з ДП "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 14315629, на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, код НОМЕР_2) невиплачену заробітну плату у розмірі 1795,58грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 3991,68 грн., моральну шкоду у розмірі 1000грн., а всього 6787 (шість тисяч сімсот вісімдесят сім)грн. 26коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ДП "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 14315629, на користь держави (одержувач: УДК у Комінтернівському районі м. Харкова, код ЄДРПОУ суду 02894042, банк одержувача: ГУДКУ в Харківській області, МФО 851011, р/р 31218206700005, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код отримувача коштів (код за ЄДРПОУ) 24134589) судовий збір у розмірі 243,60грн.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

ОСОБА_22