Рішення № 42116380, 22.12.2014, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/3855/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2014 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Жураковського А.І.

при секретарі Ганас К.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди завданої професійним захворюванням, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що в період з 1965 по 2003 роки, він працював на підприємствах ДП «Львіввугілля» за професіями: підземний електрослюсар, поверхневий електрослюсар черговий та по ремонту обладнання. У звязку із тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці в нього погіршився стан здоровя, внаслідок чого неодноразово був змушений звертатись за медичною допомогою. 29.09.2003 р. він був звільнений з роботи в звязку з виходом на пенсію.

На підставі акту розслідування профзахворювання від 1.03.1994 р., таке виникло внаслідок шкідливих умов праці повязаних із контактом з вугільно-породним шахтним пилом в повітрі робочої зони в концентрації, що перевищує ГДК.

Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, безстроково на 60% втратив працездатність внаслідок профзахворювання та йому встановлено ІІІ групу інвалідності, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений постійно звертатись за медичною допомогою, що призвело до зміни ритму та порядку життя, втратив можливість належно матеріально забезпечувати свою сімю. Розмір моральної шкоди оцінює у 30000 грн. та просить такий стягнути з відповідача.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, пояснив, що пропрацював тривалий час в шкідливих умовах праці. На даний час, він змушений постійно проходити медичне лікування, йому важко дихати. Вважає, суму моральної шкоди у 30000 грн. обґрунтованою та просить позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, та вказав, що позивач добровільно виконував свою роботу. Окрім того, факт втрати працездатності не може бути фактом для відшкодування шкоди. Висновком МСЕК чи іншими медичними документами не встановлено факту наявності моральної шкоди чи стресу. Зазначив, що позивачем не надано жодного доказу про звернення до медичних закладів із скаргами на стан здоров у звязку із професійним захворюванням. Крім того, додав, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду. Просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення, оцінивши зібрані матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:

Судом встановлено, що з 1965 по 2003 роки, позивач працював на підприємствах ДП «Львіввугілля», в шкідливих умовах праці, що стверджується копією трудової книжки виданою на імя ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Частиною 2 статті 153 КЗпПУ стверджується, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

На підставі статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як вбачається з Акту розслідування професійного захворювання від 1.03.1994 р., таке виникло внаслідок роботи на шахті «Великомостівська» в шкідливих праці повязаних із контактом з вугільно-породним шахтним пилом в повітрі робочої зони в концентрації, що перевищує ГДК.

На підставі довідки Сокальської районної МСЕК від 18.05.1994 р. встановлено, що позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 60 % втрати працездатності у звязку із профзахворюванням.

Відповідно до довідок серії ЛВА-1 № 006737 та серії ЛВА-2 № 001327 від 28.03.2000 р. виданої Сокальською районною МСЕК, позивачу безтерміново встановлено 60% втрати профпрацездатності та ІІІ групу інвалідності.

Пунктом 11 Постанови пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Окрім того, Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлено, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України (яка набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Під моральною шкодою, згідно з п.3 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Також, на підставі ч.1 п.9 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого-спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до змісту ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч.2 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 р., ушкодження здоровя заподіяні потерпілому під час виконання трудових обовязків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

На час виникнення спірних правовідносин можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалося п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила).

Відповідно до п. 38 Правил право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (яка діяла на момент встановлення втрати професійної працездатності) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно з п. 11 Правил (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що знайшли підтвердження обставини заподіяння позивачеві моральної шкоди, яка обумовлена моральним та фізичним стражданням з приводу ушкодження здоров'я, внаслідок професійних захворювань при виконанні своїх трудових обов'язків, в зв'язку з якими йому було встановлено 60 % втрати професійної працездатності. Він не має можливості повноцінно працювати та для організації свого життя доводиться докладати додаткові зусилля.

Зокрема, судом встановлено, що відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_1 звільнений 29.09.2003 р. згідно Наказу № 107-к з власної ініціативи у звязку з виходом на пенсію.

Що стосується заперечень представника відповідача щодо спливу строку позовної давності то суд виходить з наступного.

Суд не погоджується із твердженнями представника відповідача про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності, відповідно до ст. 233 КЗпП України виходячи із наступного. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", строк позовної давності відповідно до норм ЦК Української РСР ( в редакції 1963 року ) не застосовується.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд враховує, що позивачем не представлено жодного медичного документу, який підтверджував би лікування в медичних закладах внаслідок профзахворювання. Беручи до уваги наведене, з врахуванням глибини моральних страждань отриманих позивачем внаслідок професійного захворювання, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з того, що позивач має порушення здоров'я зі стійким розладом функцій організму, які призводять до обмеження життєдіяльності, втрати нормальних життєвих зв'язків, суд приходить до переконання, що з відповідача в користь позивача слід стягнути 8000 грн. моральної шкоди так як вимоги про стягнення 30000 грн. моральної шкоди є завищені та належним чином не обґрунтовані.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати суд покладає на відповідача ДП «Львіввугілля».

Керуючись ст.ст. 10, 30, 60, 84, 88, 209, 212, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» в користь ОСОБА_1 8000 (вісім тисяч) гривень заподіяної моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок судового збору в дохід держави (одержувач - УДКСУ у м. Червонограді, код ЄДРПОУ 37983843, банк одержувача ГУДК у Львівській обл., МФО- 825014, рахунок № 31218206700019, код платежу -22030001).

В решті вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області протягом 10 - ти днів з дня його проголошення.

Особи, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: А. І. Жураковський