Ухвала суду № 42103922, 23.12.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/2299/13-ц Головуючий у І інстанції Кириченко В.І.Провадження № 22-ц/780/7105/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 58 23.12.2014

УХВАЛА

23 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьминецький цегляний завод» на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 04 серпня 2014 року у справі за клопотанням Акціонерного товариства «Чеська Експортні банка, а. с.» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьминецький цегляний завод» про визнання та надання дозволу та примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2013 року представник Акціонерного товариства «Чеська Експортні банка, а. с.» звернувся до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення, ухваленого 20 грудня 2012 року Арбітражним судом при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки у справі Rsp 1809/12 про стягнення з ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» на користь Акціонерного товариства «Чеська Експортні банка, а. с.» 17462941,40 євро та 9539263 чеських крон, визначивши суму, що підлягає стягненню, у національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали. Посилався на те, що 20 грудня 2012 року міжнародним комерційним арбітражним судом при Торговій палаті Чеської республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки було винесено остаточне арбітражне рішення по суті арбітражного розгляду Rsp 1809/12 за позовом юридичної особи Чеської Республіки - Акціонерного товариства «Чеська Експортні банка, а. с.» до українського ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» про стягнення з боржника на користь заявника сум основного боргу, нарахованих процентів та штрафних санкцій за кредитним договором № 21274, укладеним між заявником та боржником 31 серпня 2007 року. Арбітражним рішенням вимоги заявника було задоволено, рішення набрало законної сили 21 грудня 2012 року і відповідно до вимог Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», положень Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року) та ст. 391 ЦПК України зазначене арбітражне рішення може бути пред'явлене до примусового виконання в Україні за місцезнаходженням боржника. В січні 2014 року клопотання заявником було уточнено в частині стягнення з ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» на користь заявника 18405885,07 євро та 9539263 чеських крон.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 04 серпня 2014 року клопотання задоволено, визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України арбітражного рішення, ухваленого 20 грудня 2012 року Арбітражним судом при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки у справі Rsp 1809/12 за позовом юридичної особи Чеської Республіки - Акціонерного товариства «Чеська Експортні банка, а. с.» до українського ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» про стягнення з боржника на користь заявника сум основного боргу, нарахованих процентів та штрафних санкцій за кредитним договором № 21274, укладеним між заявником та боржником 31 серпня 2007 року та згідно якого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» має виплатити Акціонерному товариству «Чеська Експортні банка, а. с.» суму у 15235450 євро, що еквівалентно 248630355,64 грн. та штрафні санкції: договірний відсоток у сумі 1885936,44 євро, що еквівалентно 30776973,95 грн. за період з 21 червня 2010 року до 19 листопада 2012 року, договірний відсоток за ставкою 5,55 % річних від суми 15235450 євро, що еквівалентно 14366066,25 грн. з 20 листопада 2012 року по 15 січня 2014 року, пеня у сумі 51983,92 євро, що еквівалентно 848335,99 грн. за період з 01 червня 2012 року по 19 листопада 2012 року, пеня у розмірі 2 % річних від суми 15235450 євро, що еквівалентно 5747587,81 грн. з 20 листопада 2012 року до 15 січня 2014 року. Також ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» зобов'язано компенсувати Акціонерному товариству «Чеська Експортні банка, а. с.» витрати, пов'язані з арбітражним розглядом, у сумі 9539263 чеські крони, що еквівалентно 5632581,85 грн.

ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, просив скасувати ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 04 серпня 2014 року та прийняти нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення; у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про визнання та надання дозволу та примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду, суд першої інстанції виходив з того, що клопотання відповідає вимогам ч. 3 ст. 394 ЦПК України і підлягає задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають змісту заявлених вимог та вимогам закону.

Відповідно до ст. 390 ЦПК України, рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 31 серпня 2007 року між Акціонерним товариством «Чеська Експортні банка, а. с.» та ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» було укладено кредитний договір № 21274, за умовами п. 20.3 якого будь-які спори, протиріччя або претензії, які виникають у зв'язку з або відповідно цього договору, повинні остаточно вирішуватись Арбітражним судом при Торговій палаті Чеської республіки та Аграрній палаті Чеської республіки трьома арбітрами, призначеними згідно з його регламентом. Місцем знаходження арбітражного суду є Прага, а мовою - англійська (а. с. 148 т. 1).

20 грудня 2012 року Арбітражним судом при торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки ухвалене арбітражне рішення по суті арбітражного розгляду Rsp 1809/12 між Акціонерним товариством «Чеська Експортні банка, а. с.» та ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» за позовною заявою на 15235450 євро плюс штрафні санкції, згідно якого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» повинен сплатити позивачу Акціонерному товариству «Чеська Експортні банка, а. с.» суму в розмірі 15235450 євро, договірний відсоток у сумі 1885936,44 євро за період з 21 червня 2010 року до 19 листопада 2012 року; договірний відсоток за ставкою 5,55 % річних з 20 листопада 2012 року до моменту здійснення оплати у повному обсязі, пеня у сумі 51983,92 євро за період з 01 червня 2012 по 19 листопада 2012 року, пеня за ставкою 2 % річних з 20 листопада 2012 року до моменту здійснення оплати у повному обсязі, арбітражні витрати в сумі 9539263,23 чеських крони упродовж трьох днів з моменту, коли арбітражне рішення набуває чинності (а. с. 91, 105 т. 1).

На підтвердження набуття арбітражним рішенням законної сили заявником надано постанову Арбітражного суду при Торговій палаті Чеської республіки і Сільськогосподарській палаті Чеської республіки Марії Моравцової, якою підтверджено, що арбітражне рішення у справі № Rsp 1809/12 між Чеським експертним банком у якості позивача і ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» у якості відповідача, яким Арбітражний суд вирішив, що «відповідач, ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» ідентифікаційний код української компанії 32167115, повинен сплатити позивачу, Чеському експертному банку, суму у розмірі 15235450 євро плюс

(і) договірні відсотки у сумі 1885936,44 євро за період з 21 червня 2010 року по 19 листопада 2012 року;

(іі) договірні відсотки за ставкою 5,55 % річних від суми у розмірі 15235450 євро з 20 листопада 2012 року до моменту виплати у повному розмірі, та

(ііі) відсотки за прострочений платіж в сумі 51983,92 євро за період з 01 червня 2012 року по 19 листопада 2012 року, та

(іv) відсотки за прострочений платіж за ставкою 2 % річних від суми у розмірі 15235450 євро з 20 листопада до моменту виплати у повному розмірі, протягом трьох днів з дати набрання законної сили цим арбітражним рішенням. Відповідач, ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», ідентифікаційний код української компанії 32167115, повинен сплатити позивачу, Чеському експертному банку арбітражні витрати в сумі 9539263 чеських крон, протягом трьох днів з дати набрання законної сили цим арбітражним рішенням. Це рішення є остаточним і обов'язковим для виконання, воно набирає законної сили з дня його вручення сторонам і може бути примусове виконане в судовому порядку», було винесено 20 грудня 2012 року і набрало законної сили 21 грудня 2012 року. Арбітражне рішення підлягає примусовому виконанню через суд загальної юрисдикції (а. с. 160 - 161 т. 1).

Відповідно до ст. 394 ЦПК України, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити: ім'я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження; ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні; мотиви подання клопотання. Суд за заявою особи, яка подає клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду такого клопотання, якщо невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи: засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання; офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні); документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи; документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше); документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником); засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 396 ЦПК України, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи; якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; в інших випадках, встановлених законами України.

Судом вірно встановлено, що заявник виконав процесуальні вимоги, передбачені ст. 394 ЦПК України, і оскільки не встановлено підстав для відмови в задоволенні клопотання, встановлених ст. 396 ЦПК України, задовольнив його.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що рішення іноземного суду винесено арбітражною установою та відповідно складом суду, не передбаченими арбітражною угодою з огляду на наступне.

Заявник у прохальній частині клопотання просив суд постановити ухвалу про визнання та надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення, ухваленого 20 грудня 2012 року Арбітражним судом при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки у справі Rsp 1809/12. Як вбачається із штампу, проставленого арбітражним судом на першій сторінці рішення, останнє було винесене Арбітражним судом при Торговій палаті Чеської республіки та Аграрній палаті Чеської республіки у справі Rsp 1809/12, тобто заявник просив визнати рішення саме того суду, який розглянув справу Rsp 1809/12.

З приводу питання написання назви арбітражної установи в англійській версії кредитного договору, на яку посилається апелянт, то арбітражний суд у параграфі 194 рішення окремо зазначив, що положення про арбітраж стосується саме арбітражного суду, оскільки немає жодного іншого арбітражного органу з подібною до арбітражного суду назвою.

При цьому склад арбітражного суду був сформований відповідно до його регламенту, який сторони визначили таким, що застосовується до арбітражного процесу у своїй арбітражній угоді в арбітражному застереженні, п. 20.3 кредитного договору. Обидві сторони прямо погодилися з тим, що склад арбітражного суду був сформований відповідно до регламенту, що зафіксовано у параграфі 20 рішення, де вказано наступне: «Арбітражний суд був призначений у встановленому порядку відповідно до Регламенту. Немає заперечень стосовно кандидатур арбітрів, членів Арбітражного суду, і жодна із Сторін не висловила заперечень щодо їх упередженості».

Таким чином, заявник просив визнати рішення Арбітражного суду при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки, який розглянув справу Rsp 1809/12 та виніс рішення; позов заявника проти боржника був розглянутий належною (компетентною) арбітражною установою та у належному (погодженому сторонами) складі, що було погоджено як сторонами, так і арбітражним судом під час розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, за якими посилання на те, що арбітражне рішення ухвалене не тим судом, який визначено п. 20 кредитного договору між ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» та банком «Чеська Експортні банка, а. с.» не можна вважати обґрунтованими.

Не підтверджуються фактичними обставинами і не можуть бути розцінені в якості аргументу для відмови у визнанні та виконанні рішення доводи апелянта, що арбітражний суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на адвоката, однак вирішення такого спору не передбачено арбітражним застереженням.

Відповідно до ст. V Конвенції про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, суд має право відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення виключно за умови доведення належними доказами стороною, проти якої ухвалено арбітражне рішення тих обставин, які є підставою для такої відмови.

В даному випадку боржником не було надано будь-яких доказів стосовно того, що можливість компенсації витрат на адвоката не може бути розглянута арбітражним судом. Питання відшкодування витрат на адвоката врегульоване нормами процесуального, а не матеріального права Чеської Республіки та вирішується відповідно до положень Регламенту Арбітражного суду, що був застосований при вирішенні справи, а саме відповідно до п. п. 1, 2 ст. 55 Регламенту, стороні, яка виграла спір в повному обсязі, арбітражна колегія присуджує відшкодування витрат за рахунок сторони, яка програла спір, включаючи витрати на адвоката.

Суд першої інстанції також погодився, що стягнення витрат на арбітражний розгляд передбачено ст. 55 Регламенту Арбітражного суду (а. с. 63 т. 2), про що зазначено в параграфах 205, 206 Арбітражного рішення (а. с. 104 т. 1).

Надуманими є доводи апеляційної скарги про те, що рішення Арбітражного суду є таким, що суперечить публічному порядку України, мотивовані відсутністю у суду компетенції щодо правильності перевірки здійснення стороною донарахування коштів, нетотожність рішення Арбітражного суду (зокрема його резолютивної частини) ухвалі суду першої інстанції за умов наявності у суду компетенції лише щодо надання або відмови у наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» зазначено, що під публічним порядком у цьому та інших випадках, коли незаподіяння йому шкоди обумовлює можливість визнання й виконання рішення, належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

При цьому ані укладення арбітражної угоди, ані примусове виконання рішення на території України жодним чином не порушують основи існуючого в Україні ладу, стосуються приватноправових відносин, які виникли між боржником та заявником, і не стосуються незалежності України, її цілісності, самостійності й недоторканності та інших публічно-правових відносин чи інтересів.

При цьому можливість перерахування та фіксації заявником сум, які підлягають стягненню з боржника на конкретну дату, свідчить про остаточність змісту рішення. Крім того, суд не наділений правом досліджувати рішення на предмет його остаточності, умовності чи однозначності, оскільки це суперечить вимогам Глави І розділу VIII ЦПК України, та не належить до його компетенції, визначеної для даної категорії справ. Будь-які посилання на невідповідність форми або змісту рішення вимогам українського законодавства є неприпустимими з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про міжнародне приватне право» застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.

Отже, розгляд будь-яких питань щодо форми та змісту рішення є фактично обговоренням правильності рішення по суті.

Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із посиланнями боржника на те, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку і визнав їх умовними, оскільки резолютивна частина рішення містить положення про стягнення відсотків до моменту виплати суми в повному обсязі.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що вимога стягувача, сформульована в уточненні до клопотання, не є тотожною з вимогою про визнання прийнятого 20 грудня 2012 року рішення Арбітражного суду в Україні та надання дозволу на його виконання, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з рішенням боржник має виплатити заявнику: суму у 15235450 євро плюс наступні суми: договірні відсотки у сумі 1885936,44 євро за період з 21 червня 2010 року по 19 листопада 2012 року; договірні відсотки за ставкою 5,55 % річних від суми у розмірі 15235450 євро з 20 листопада 2012 року до моменту виплати у повному розмірі; відсотки за прострочений платіж в сумі 51983,92 євро за період з 01 червня 2012 року по 19 листопада 2012 року; відсотки за прострочений платіж за ставкою 2 % річних від суми у розмірі 15235450 євро з 20 листопада до моменту виплати у повному розмірі, а також витрати, пов'язані з арбітражним розглядом, у сумі 9539263 чеські крони.

Відповідно до умов рішення заявником було подано розрахунок суми, що підлягає стягненню з боржника станом на дату подання клопотання 13 листопада 2013 року. Справу за клопотанням призначено до судового розгляду на 15 січня 2014 року, при цьому сума, що підлягає стягненню із боржника відповідно до рішення, змінилася у зв'язку із несплатою зазначених в рішенні сум, і станом на дату розгляду справи складала 18405885,07 євро та 9539263 чеських крон.

Відповідно до ч. 3 ст. 395 ЦПК України якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

Суд вірно визначив, що та обставина, що вимога стягувача, сформульована в уточненні до клопотання не є тотожною змісту резолютивної частини арбітражного рішення відповідно до вимог ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та ч. 2 ст. 396 ЦПК України не відноситься до передбачених законом підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Не можна погодитися із доводами апелянта, що заявник не надав суду доказів того, що рішення арбітражного суду набрало законної сили, оскільки як вбачається із штампу, проставленого Арбітражним судом на першій сторінці рішення, та засвідчувального напису, зробленого головним секретарем М.Моравцовою і засвідченого печаткою суду, останнє набуло законної сили 21 грудня 2012 року (а. с. 7, 57 т. 1).

Дані повноваження головного секретаря підтверджені ст. 4 Регламенту Арбітражного суду, згідно якої секретар організовує діловодство, що пов'язане з діяльністю арбітражного суду, а також виконує іншу діяльність, передбачену даним регламентом; забезпечує належне оформлення усіх рішень арбітражного суду та зберігання усіх документів арбітражного суду, підписує застереження про набрання рішенням чинності.

Оскільки не доведено іншого, відмітку на першому аркуші рішення про набрання ним законної сили слід вважати застереженням про набрання ним чинності.

Крім того, відповідно до п. 210 арбітражного рішення у зв'язку із тим фактом, що сторони спору не домовились про перегляд арбітражного рішення відповідно до Розділу 27 Закону про арбітраж Чеської Республіки, це арбітражне рішення набуває законної сили у день його надання сторона, і у цей день підлягає примусовому виконанню будь-яким компетентним судом.

Відповідно до підтвердження про доставку (а. с. 68 - 70 т. 4), рішення арбітражного суду 1809/12 було направлено представнику ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» Давіду Урбанеку 21 грудня 2012 року та в цей же день отримано адресатом. Відтак, у визначений спосіб рішення було надано стороні та відповідно набуло законної сили.

Також постановою Арбітражного суду при Торговій палаті Чеської республіки і Сільськогосподарській палаті Чеської республіки від 18 липня 2013 року (а. с. 160 т. 1) підтверджено, що рішення Арбітражного суду набрало законної сили 21 грудня 2012 року.

Не ґрунтуються на вимогах закону доводи апеляції, що спір з поважних причин не міг бути вирішеним у судовому засіданні, призначеному на 04 серпня 2014 року, оскільки у визначений день представники боржника в судове засідання не з'явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, неявка представників боржника не обґрунтована поважними причинами відповідно до законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, представники боржника не з'явилися в судове засідання без поважних причин, так як не повідомили суд про причини неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 169, ст. 395 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд. За заявою будь-якої із сторін і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Не з'явившись в судове засідання 04 серпня 2014 року, представник боржника також не подав клопотання про відкладення розгляду справи. Натомість до суду надійшло клопотання представника фізичної особи ОСОБА_3 про перенесення розгляду клопотання стягувача.

Оскільки фізична особа ОСОБА_3 не є стороною у справі, суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи - клопотання про відкладення розгляду справи не було подано процесуальною стороною справи, як вимагається ЦПК України.

Отже, будь-які поважні та достатні причини для відкладення розгляду клопотання у судовому засіданні 04 серпня 2014 року були відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року встановлено, що представники обох сторін брали участь в розгляді справи арбітражним судом. Акціонерне товариство «Чеська Експортні банка, а. с.» дотрималося вимог процесуального закону, передбачених ч. 3 ст. 394 ЦПК України і надало до клопотання всі передбачені судом документи.

Апеляційним судом спростовано заперечення відповідача про те, що арбітражне рішення ухвалене не тим судом; що арбітражний суд вийшов за межі арбітражного застереження; що арбітражне рішення суперечить публічному порядку і є умовним; що вимога стягувача, сформульована у клопотанні, уточненні до клопотання не є тотожною змісту резолютивної частини арбітражного рішення; що заявником не надано належного доказу про набрання законної сили арбітражним рішенням, а постанова арбітражного суду від 18 липня 2013 року на підтвердження вказаної обставини підписана не уповноваженою особою.

Мотивуючи передачу питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на новий розгляд до того ж суду першої інстанції, Апеляційний суд Київської області посилався на відсутність у нього повноважень постановити нову ухвалу і надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду (а. с. 189 т. 2).

Правильність висновків Апеляційного суду Київської області підтверджена ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року, якою вищевказану ухвалу залишено без змін.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із дотриманням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 312, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьминецький цегляний завод» відхилити.

Ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 04 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.