Рішення № 42103288, 16.12.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/7056/13-ц Головуючий у І інстанції Чирка С.С.Провадження № 22-ц/780/5822/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 26 16.12.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

16 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Бориспільський районний відділ Управління державної міграційної служби України в Київській області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2013 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору від 03 вересня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 90000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03 вересня 2017 року. В порушення вимог договору та закону відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, що призвело до збитків позивача. Заборгованість станом на 15 квітня 2013 року складає 257310,55 доларів США, що еквівалентно 2055911,32 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передане нерухоме майно, а саме квартира пл. 66,10 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 загальною вартістю 581308 грн. Уточнивши позовні вимоги 22 квітня 2014 року, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 257310,55 доларів США, що еквівалентно 2055911,32 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у квартирі, зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної реєстраційної служби України.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2014 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2014 року, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 03 вересня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № КІВ2GA00000003, за умовами якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав кредит у розмірі 99104,50 доларів США у вигляді не поновлювальної лінії, а ОСОБА_1 зобов'язалася щомісячно до 03 вересня 2017 року повертати кредит по частинам шляхом сплати платежу у розмірі 1429,62 доларів США в період з 25 по 30 число кожного місяця, а також сплачувати відсотки за користування ним у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно п. 4.1 та п 7.4 даного кредитного договору у разі порушення ОСОБА_1 зобов'язань по погашенню кредиту вона зобов'язалася сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 1,84 % на місяць, нараховані на суму негашеної заборгованості за кредитом. При порушенні сплати відсотків за користування кредитом ПАТ КБ «ПриватБанк» має право нарахувати, а ОСОБА_1 зобов'язалася сплатити пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу. Згідно п. 5.4 кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язалася при порушенні строків платежу по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 30 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звертатися до суду, сплатити штраф у розмірі 250 грн. та 5 % від суми позову.

04 вересня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 уклали договір іпотеки, за яким для забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору вони передали ПАТ КБ «ПриватБанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру загальною площею 66,1 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва на право приватизації № 6077 від 02 вересня 1993 року, зареєстрованого Бориспільським МБТІ № 15342. Вартість предмета іпотеки визначена у розмірі 581308 грн. Згідно п. 22 договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

За договором дарування від 28 грудня 2007 року ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 подарували та передали у власність, а ОСОБА_1 прийняла в дарунок (у власність) 4/5 частини квартири АДРЕСА_1.

03 жовтня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором в розмірі 13,08 % на рік і зміну відсоткової ставки/пені у разі невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором відповідно до зміни відсоткової ставки по кредиту. Запропоновано у разі незгоди із змінами кредитного договору в строк не пізніше 23 листопада 2008 року здійснити погашення заборгованості в повному обсязі.

02 лютого 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу ОСОБА_1 вимогу, де повідомляв, що станом на 22 січня 2009 року розмір заборгованості складає 88269,55 доларів США, вимагав достроково до 28 лютого 2009 року погасити заборгованість по кредиту у повному обсязі, а саме повернути суму кредиту, сплатити відсотки за його користування, виконати інші зобов'язання за кредитним договором (а. с. 141 т. 1, 136 т. 2).

02 березня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повідомлення № 30.1.0.0/2-108 про усунення порушення основного зобов'язання та попереджено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі несплати заборгованості за кредитним договором.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із спливу позовної давності, оскільки ОСОБА_1 перестала виконувати щомісячне зобов'язання з погашення кредиту з 01 жовтня 2008 року, а з 25 вересня 2007 року - зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, зобов'язання зі сплати комісії - 01 жовтня 2008 року. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» пред'явлено 10 липня 2013 року, таким чином, на момент звернення до суду з даним позовом строк позовної давності за вищевказаними позовними вимогами сплинув.

Із даними висновками колегія суддів не може погодитися, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, при укладенні кредитного договору сторони встановили строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 03 вересня 2017 року.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 перестала виконувати щомісячне зобов'язання з погашення кредиту з 01 жовтня 2008 року, а з 25 вересня 2007 року - зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, зобов'язання зі сплати комісії - 01 жовтня 2008 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 05 липня 2013 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Таким чином, аналізуючи норми ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання - 03 вересня 2017 року вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.

Однак суд першої інстанції, не врахувавши цих вимог, дійшов висновку, що позивач, пред'явивши позов у липні 2013 року, пропустив строк позовної давності, виходячи із дат останнього погашення позичальником кредиту за кожною складовою боргу.

Крім того, як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в постанові від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності позову в мотивувальній частині рішення відсутні.

Також поза увагою суду першої інстанції залишилися обставини звернення позивача до ОСОБА_1 із вимогою дострокового повернення кредиту листом від 02 лютого 2009 року і цим обставинам не надано відповідної оцінки (а. с. 141 т. 1).

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин справи, із порушенням вимог матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню.

Оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів враховує наступне.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором з урахуванням строку позовної давності становить 175720,618 доларів США (а. с. 129 т. 2), факт її наявності і розмір відповідачами не спростований.

Відповідно до вимог ст. ст. 575, 589 ЦК України, іпотека є окремим видом застави. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Оскільки за кредитним договором, укладеним між позивачем і відповідачем ОСОБА_1, забезпеченим іпотечним договором, укладеним із ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, утворилася заборгованість внаслідок порушення умов кредитного договору, виникає необхідність захисту права позивача шляхом звернення стягнення на предмет іпотечного договору в рахунок погашення заборгованості.

Разом із тим, під час розгляду справи встановлено, що 02 лютого 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу ОСОБА_1 вимогу, де повідомляв, що станом на 22 січня 2009 року розмір заборгованості складає 88269,55 доларів США, вимагав достроково до 28 лютого 2009 року погасити заборгованість по кредиту у повному обсязі, а саме повернути суму кредиту, сплатити відсотки за його користування, виконати інші зобов'язання за кредитним договором, чим фактично змінив строк виконання зобов'язання із 03 вересня 2017 року на 28 лютого 2009 року (а. с. 141 т. 1, 136 т. 2).

Як встановлено судом, обставиною, яка стала підставою для звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.

Аналогічні положення містяться у з п. 2.3.3 кредитного договору, відповідно до якого банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення всього кредиту або кредиту разом із розрахованими процентами у разі, зокрема, затримання сплати частини кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом.

Отже, з 28 лютого 2009 року, тобто після закінчення терміну, протягом якого не була виконана вимога позивача про дострокове повернення кредиту, у останнього виникло право на звернення до суду з відповідним позовом.

Такий позов позивачем пред'явлено лише в липні 2013 року, тобто правом заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту позивач скористався після спливу позовної давності, встановленої ст. 256 ЦК України.

Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити його клопотання і відмовити в задоволенні позову із підстав спливу позовної давності.

Доводи позивача, що перебіг давності переривався зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення виконавчого напису, не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються колегією суддів, оскільки згідно ст. 264 ЦК України позовна давність переривається лише пред'явленням позову, а не досудовими засобами захисту прав кредитора.

Колегія суддів критично оцінює доводи ПАТ КБ «ПриватБанк», що ОСОБА_1 до пред'явлення позову сплатила частину боргу і таким чином здійснила переривання перебігу позовної давності за ч. 1 ст. 264 ЦК України, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Інші позовні вимоги, а саме про виселення відповідачів, є похідними від основних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки і також залишаються колегією суддів без задоволення.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Бориспільський районний відділ Управління державної міграційної служби України в Київській області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.