Постанова № 42099873, 23.12.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2014 року № 2а-14194/11/1370

о 17 год., 32 хв. м. ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Саковець Б.П., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно - Україна», представник - Новосядло В.Р.до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального ГУ Міндоходів, представник - Несторак Х.І.про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000680801/19032, № 0000670801/19031 від 29.09.2011 року

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Мін доходів у якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, частково.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що платник податку виключно на підставі проведеної господарської операції та належним чином оформленої податкової накладної має право віднести суму витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату чи несплату контрагентами податкових зобов'язань, знаходження не за зареєстрованою адресою, подальше анулювання свідоцтва тощо. Позивач вважає необґрунтований висновок відповідача про необхідність товарно-транспортних накладних для підтвердження права на формування податкового кредиту. Факти здійснення господарських операцій відповідачем не спростовані, відповідно висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту є неправомірними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала суду додаткові пояснення та письмові докази, просила суд позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву, у якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, що перевіркою позивача правомірно встановлено порушення податкового законодавства. Докази надані позивачем не підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Відповідно відповідачем правомірно зменшено суму бюджетного відшкодування та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечення підтримала, надала додаткові пояснення та докази, просила суд в задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

15.09.2011 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2011 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 1055/08-01/31147999.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

1). п.п. 14.1.18., п.п. 14.1.181. ст. 14, п. 198.2., п.198.3., п.198.6. ст. 198, ст. 200, п. 201.1., п. 201,2 ст. 201 ПК України, перевіркою встановлено:

- завищення податкового кредиту за червень 2011 року на суму ПДВ 18900,80 грн., що привело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за червень 2011 року на 18900,80 грн.;

- завищення суми податкового кредиту за травень 2011 року на суму ПДВ 1702,15 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за травень 2011 року на суму 1702,15 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у червні 2011 року на 54604,65 грн.

29.09.2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за №0000670801/19031, яким згідно п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, п. 54.3. ст. 54, п. 58.1. ст. 58, п. 75.1. ст. 75, п.п. 78.1.8. п. 78.1. ст. 78 ПК України на підставі акта перевірки № 1055/08-01/31147999 від 15.09.2011 року встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.18., п.п. 14.1.181. ст. 14, п. 198.2., п.198.3., п.198.6. ст. 198, ст. 200, п. 201.1., п. 201,2 ст. 201, п. 7 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України та зменшено суму бюджетного відшкодування всього 54604,65 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію 1 грн.

29.09.2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за №0000680801/19032, яким згідно п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, п. 54.3. ст. 54, п. 58.1. ст. 58, п. 75.1. ст. 75, п.п. 78.1.8. п. 78.1. ст. 78 ПК України на підставі акта перевірки № 1055/08-01/31147999 від 15.09.2011 року встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.181. ст. 14, п. 198.2., п.198.3., п.198.6. ст. 198, п. 201.1., п. 201,2 ст. 201 ПК України та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 18900,80 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 14.1.18. п. 14.1. ст. 14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 цього ж Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно ст. 200 цього ж Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 201.1. ст. 201 цього ж Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно п. 201.2. ст. 201 цього ж Кодексу, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно п. 7 підрозділу 10 Розділу ХХ цього ж Кодексу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Стаття 161 КАС України встановлює, що суд крім іншого повинен перевірити кожну обставину, що входить до підстав позову або підстав заперечення, і з'ясувати, якими саме доказами кожна з них підтверджується або спростовується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього ж Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Щодо податкового повідомлення-рішення за № 0000670801/19031 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 54604,65 грн. по господарських операціях позивача із контрагентами ТОВ «Техно-Полісервіс», ПП «Децимус», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Маст-Опт», суд зазначає наступне:

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 року по справі № 2а-13483/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000590801/17516 від 06.09.2011 року, № 0000600801/17517 від 06.09.2011 року, № 0000910801/22614 від 15.11.2011 року, яка залишена в силі ухвалою ВАС України від 18.09.2014 року у справі № К/9991/48566/12 та набрала законної сили.

Вказаною постановою встановлено: «ТОВ «Кроно - Україна» сформувало податковий кредит по податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених договорів з ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд» та отриманих від них видаткових накладних, податкових накладних. Товар, послуги з перевезення були повністю оплачені ТОВ «Кроно - Україна», що підтверджується платіжними дорученнями чи банківськими повідомленнями про переказ коштів. Первинні документи судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає. Не були визнані судом недійсними (які мають ознаки фіктивності) договори, первинні та інші документи суб'єктів господарювання, з якими ТОВ «Кроно - Україна» мав взаємовідносини, про що вказано в акті перевірки позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні не спростував доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

За таких обставин ТОВ «Кроно-Україна» не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд».

Перебування «в групі ризику», можливі податкові зобов'язання, операції з сумнівними підприємствами-постачальниками чи відсутність ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд» за юридичною (фактичною) адресою не є передбаченими законодавством підставами для позбавлення ТОВ «Кроно-Україна» права на віднесення сплачених сум за товар до витрат та податкового кредиту у разі, коли він виконав усі, передбачені законами вимоги, та має усі документально підтверджені розміри витрат та податкового кредиту.

Щодо твердження відповідача про те, що ТОВ «Кроно-Україна» придбавав товар (отримував послуги) у ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд» та те, що укладені ним угоди є нікчемними, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 203 ч. 5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цим норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. наявність самого правочину. 2. відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. наявність умислу н вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». А, оскільки відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Окрім того, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції до доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року № 20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочині є нікчемними.

Відповідно до висновків Постанови Верховного Суду України від 31.01.2011р., якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно практики Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у свожму рішення від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, отриманий від ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд» товар (послуги) були використані в господарській діяльності ТОВ «Кроно-Україна». Більше того, ТОВ «Кроно-Україна» представило суду товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт отримання послуг з перевезення від контрагентів ТОВ «Маст-Опт» та ПП «Децимус». Однак, суд зазначає, що необхідність наявності товарно-транспортної накладної в якості первинного документу, що свідчить про отримання послуг з перевезення - відсутня.

З преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997р. №363 «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», на який посилається відповідач, Правила, затверджені цим наказом, розроблені для виконання цілої низки державних документів, направлених на забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби із злочинністю. Тобто, дотримання Правил, зокрема, вимога про наявність товарно-транспортної накладної під час перевезення вантажів є обов'язковою для перевізників. За таке порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами Автотранспортною інспекцією, які здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення вантажів. Правила, розроблені Мінтрансом України, стосуються виключно порядку здійснення перевезення вантажів та не мають відношення до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, які є вантажовідправниками та вантажоотримувачами та не можуть встановлювати правила ведення вказаних видів обліку.

Самі ж товарно-транспортні накладні є документами, які регламентують взаємовідносини тільки перевізника та замовника як учасників транспортного процесу. В той же час, я вбачається з матеріалів справи, замовником (вантажовідпраником) та перевізником є одна і та сама юридична особа - відповідний контрагент ТОВ «Кроно-Україна».

Наказ № 488/346 від 29.12.1995 року Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким затверджена форма товарно-транспортної накладної та встановлений обов'язок її застосування усіма суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форми власності, не пройшов державну реєстрацію в Мінюсті, а відтак, його можна рахувати таким, що не вступив у законну силу. Додатково слід відмітити, що відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажів здійснюється на основі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування товарно-транспортної накладної, які за своєю суттю можуть бути однією із рекомендованих форм договору перевезення. Правила діють в тій частині, яка не суперечить даному Закону, а відтак, відсутність товарно-транспортної накладної не являється порушенням Закону, а відповідно відсутність товарно-транспортної накладної чи тим більше неправильне її заповнення не являється порушення норм законодавства України при формуванні податкового кредиту.

Судом встановлено, що зроблені відповідачем висновки про безпідставне формування ТОВ «Кроно-Україна» податкового кредиту, нікчемності укладених ним угод не відповідають дійсним обставинам справи. Наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів не є достатньою підставою для визнання правочинів нікчемними.

В судовому засіданні представник відповідача не надав доказів, які би спростували придбання ТОВ «Кроно-Україна» товару (послуг) у ПП «Децимус», ТОВ «Маст-Опт», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Техно-Полісервіс» та ТОВ ТПК «Агроленд», які б свідчили про укладання ТОВ «Кроно-Україна» угод з метою ухилення від сплати податків. З огляду на наведене вище, податкове повідомлення - рішення від 06 вересня 2011 року №0000590801/17516 є частково протиправним, а податкові повідомлення-рішення від 06 вересня 2011р. №0000600801/17517 та від 15 листопада 2011 року №0000910801/22614 є повністю протиправними, а позов підлягає задоволенню.

Обставини встановлені у вищезазначеному судовому рішенні підтверджують обґрунтування позовних вимог щодо протиправності прийняття податкового повідомлення - рішення № 0000670801/19031, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 54604,65 грн. по господарських операціях позивача із контрагентами - ТОВ «Техно-Полісервіс», ПП «Децимус», ТОВ «Алдекс», ТОВ «Маст-Опт».

Відтак в цій частині, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо частини податкового повідомлення-рішення за № 0000680801/19032 яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 18900,80 грн., а саме господарських операціях позивача із контрагентами ТОВ «Інтехліс», суд зазначає, що в цій частині позивачем на підтвердження обґрунтування позовних вимог надано суду копії наступних доказів:

- Договору поставки товару №0104 від 01.04.2011 року підписано у м Харків між позивачем, як покупцем та ТОВ «Інтехліс», як постачальником, предметом якого є зобов'язання постачальника поставити покупцю запчастини. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару що підлягає поставці визначаються накладною, якість товару має відповідати ГОСТ, ТУ і підтверджуватись сертифікатом якості (паспортом) заводу виробника на кожну партію товару. Приймання товару проводиться по актах П-6, П-7. Упаковка (тара), в якій доставляється товар повинна відповідати встановленим стандартам, технічним умовам тощо, є неповоротною і входить до вартості товару. Ціна на одиницю товару вказується у специфікаціях. Умови постави викладені сторонами у специфікації відповідно до вимог Інкотермс 2000;

- Податкових накладних виданих ТОВ «Інтехліс»;

- Прихідних накладних, без ідентифікації осіб, що їх підписали, місця та дати складання;

- Видаткових накладних, без ідентифікації особи, що їх підписала від імені оримувача, місця та дати складання;

- доказів про оплату.

Будь яких інших належних та допустимих доказів реальності здіснення вказаних вище господарських операцій позивача із вказаним контрагентами, суду не надано.

Судом не враховуються обґрунтування позовних вимог позивача в цій частині, оскільки:

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо договору, копія якого є у справі, суд зазначає про відсутність у ньому змісту та обсягу господарських операції, одиниць виміру господарських операцій тощо. Сторони домовились про те, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару що підлягає поставці визначаються накладною, відповідно за вказаними умовами, що саме придбає позивач та за яку ціну, останній дізнавався лише по факту поставки такого товару, що по суті спростовує мету та використання у власній господарській діяльності такої операції. На думку суду неправильним є укладення угоди про придбання невідомо чого та по якій ціні. Крім цього, сторони домовились, що якість товару має відповідати ГОСТ, ТУ і підтверджуватись сертифікатом якості (паспортом) заводу виробника на кожну партію товару, однак вказані документи відсутні, як і акти П-6, П-7. Сторони також погодили, що ціна на одиницю товару вказується у специфікаціях, однак такі також у позивач відсутні. Сторони погодили, що умови постави викладені сторонами у специфікації відповідно до вимог Інкотермс 2000, однак не погодили які саме.

Будь-який договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Досягнення згоди з істотних умов договору жодним чином не обмежує волі сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Безпредметні на думку суду договори з недолугими зобов'язаннями сторін, які мають удавані наслідки лише для самих сторін таких договорів, жодним чином не підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки такі підписуються сторонами з метою одержання податкової вигоди та не мають правових наслідків для платника податків, і за своєю суттю не узгоджуються із конституційним принципом, відповідно до якого кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Факт декларування позивачем вказаних правовідносин сторонами по справі не заперечується, однак саме лише декларування без здійснення господарських операцій не може бути підставою для зменшення податкових зобов'язань та формування податкового кредиту.

Судом не враховуються вищевказані докази надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, оскільки такі не містять всіх обов'язкових реквізитів, містять відмінні відомості щодо одних і тих же назв (по номенклатурі) товарів в податкових, прихідних, видаткових накладних, відтак в сукупності не підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій. Епізодичні первині документи, як підтвердження здійснення позивачем господарських операцій судом також не враховуються, так як реальність господарської операції має бути підтверджена певними доказами (документами) послідовність та порядок складання яких визначено законодавством. Лише за наявності всіх необхідних для певної господарської операції документів, алгоритм яких визначений законом та погоджений сторонами, судом може бути надана оцінка їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а також достатність і взаємний зв'язок їх у сукупності щодо реальності господарської операції.

З цих же підстав, судом враховуються заперечення відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства зазначеного у висновках акту перевірки позивача та правомірності спірної частин податкового повідомлення-рішення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем не переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно - Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального ГУ Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000680801/19032, № 00006708001/19031 від 29.09.2011 року, задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задоволити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального ГУ Міндоходів № 0000670801/19031 від 29.09.2011 року

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроно - Україна» (ЄДРПОУ 31147999, вул. Я. Мудрого, 62, м. Кам'янка - Бузька, Львівська область) 14,11 грн. судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 29.12.2014 року.

Суддя Гавдик З.В.