Ухвала суду № 42098105, 17.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11316/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2620/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Матківського Р.Й.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Шишка А.І.

секретаря Капущак С.В.

з участю апелянта - ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота» до ОСОБА_2 про стягнення коштів, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 12 листопада 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року представник позивача звернувся до суду з позовом, щоб ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2 439796,11 гривень кредитної заборгованості за договором №02/250 Ф від 04 грудня 2007 року за період з 04 грудня 2007 по 24 червня 2014 року, з яких 170000, 03 гривень - кредит, 131932, 35 гривень - проценти, 21200 гривень - комісія за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, 116663, 72 гривень - пеня.

Заявлені вимоги представник позивача обґрунтував тим, що відповідач прострочив сплату кредиту та процентів за договором, згідно якого позивач надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 200 000 гривень зі сплатою 16,16% річних з 04 грудня 2007 року по 03 грудня 2012 року та 21,16 % у період після 03 грудня 2012 року зі сплато 0,2 % від суми кредиту комісії за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості з кінцевим строком повернення 03 грудня 2012 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 листопада 2014 року позов задоволено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апелянт вважає рішення незаконним і необґрунтованим. Зазначає, що суд не звернув уваги на дії кредитора щодо зміни умов зобов'язання в частині встановлення нового строку виконання. Позивач надіслав йому вимогу про дострокове погашення заборгованості у зв'язку із порушенням зобов'язання по сплаті кредиту, зазначивши при цьому, що повинен виконати вказівку протягом 30 днів. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення вимогу отримав 16 квітня 2009 року.

Тому апелянт вважає, що позивач на підставі ст. 1050 ЦК України та п.3.3.1 кредитного договору в односторонньому порядку змінив кінцевий термін повернення кредиту та всіх супутніх платежів з 03 грудня 2012 року на 16 травня 2009 року. Тому, перебіг строку позовної давності за даним позовом почався 17 травня 2009 року та закінчився 17 травня 2012 року. Позовна заява подана в липні 2014 року, а строк позовної давності за основним зобов'язанням, відсотків, комісії та пені сплинув 17 травня 2012 року, що є підставою для відмови в позові згідно ч. 4 ст. 267, ст. 266 ЦК України.

Вислухавши доповідача, апелянта та його представника, які вимоги скарги підтримали, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов щодо стягнення заборгованості суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що взяті за договором зобов'язання відповідачем не виконані та строк позовної давності не пропущено, оскільки сторонами погоджено кінцевий строк погашення кредиту - 03 грудня 2012 року, тому перебіг позовної давності починається з цієї дати, а не з 16 травня 2009 року як вважає позивач.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та законодавства чи звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 04 грудня 2007 року між ПАТ «Банк Золоті Ворота » та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту №02/250 Ф, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 200 000 гривень зі сплатою 16,16% річних з 04 грудня 2007 року по 03 грудня 2012 року та 21,16 % у період після 03 грудня 2012 року зі сплато 0,2 % від суми кредиту комісії за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості з кінцевим строком повернення 03 грудня 2012 року. Виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком за договором забезпечується заставою транспортного засобу MAN моделі 19.364, 2000 року випуску, номер кузова - НОМЕР_1, тип - сідловий тягач - Е, реєстраційний номер - НОМЕР_2 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданий 27 листопада 2007 року першим МРВ ДАІ м. Івано-Франківськ вартістю 222 189,90 гривень.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 порушував графік погашення заборгованості внаслідок чого кредит вчасно не сплачував.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За період з 04 грудня 2007 року по 24 червня 2014 року ОСОБА_2 має непогашену заборгованість в розмірі 439796, 11 гривень, а саме: 170 000, 03 гривень - кредит, 131932, 35 гривень - проценти, 21200, 46 - комісія за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, 116663, 73 гривень - пені.

У березні 2009 року Банк направляв ОСОБА_2 вимогу сплатити протягом 30 днів з моменту отримання вимоги прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти, нараховані за користування кредитними коштами та прострочену заборгованість.

Відповідач прострочену заборгованість не погасив.

Відповідно до вимог ст.ст.3, 6, 212, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», встановлено, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Згідно п. 4.1.1 договору у випадку порушення строку повернення кредиту, передбаченого п.1.1 договору та/або строків сплати процентів, комісійних винагород, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки на рахунок НОМЕР_4. У разі, якщо заборгованість позичальника перед Банком виражена в іноземній валюті - розмір пені розраховується від гривневого еквіваленту заборгованості позичальника, який розраховується за офіційним курсом НБУ гривні до валюти станом на дату розрахунку такої пені.

Пунктом 5.9 кредитного договору сторонами встановлено строк давності для стягнення пені 3 роки, і відповідач чи його представник правильності розрахунків Банку щодо усієї кредитної заборгованості не оспорює.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність і, зокрема, до вимог про стягнення неустойки(штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Разом з тим, при вирішенні спору в судовому порядку позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 заявляв про застосування позовної давності.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 18 червня 2014 р у справі № 6-61цс14 за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку), яким установлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 зазначеного Кодексу).

Оскільки згідно п.1.1 договору сторонами погоджено кінцевий строк погашення кредиту - 03 грудня 2012 року, а Банк звернувся з позовом до суду у липні 2014 року, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що строк позовної давності не пропущено.

Апелянт та його представник помилково вважають, що з часу отримання вимоги Банку про дострокове погашення заборгованості змінено строк виконання зобов'язання, який був встановлений при підписанні кредитного договору.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Викладені доводи апеляційної скарги перевірені апеляційним судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 12 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Матківський Р.Й

Судді: Ковалюк Я.Ю.

Шишко А.І.