Вирок № 42096576, 15.12.2014, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/6097/14-к

Провадження № 1-кп/333/507/14

ВИРОК

Іменем України

03 грудня 2014 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Холод Р.С.,

за участю секретаря Шевченко І.П.,

прокурора Кравець С.Ю.,

представника потерпілого ОСОБА_1,

захисника обвинуваченої ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася у м. Токмак, Запорізької області, громадянина України, українки, маючої вищу економічну освіту, заміжньої, не працюючої, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимої, у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

19.10.2011 року ОСОБА_3 подала заяву до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Комарова, 11 про оформлення її у вказаному центрі та надання статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України Про зайнятість населення та Закону України Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття до вирішення питання про її працевлаштування. Після цього, наказом № НТ 111019 Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя від 19.10.2011 року ОСОБА_3 було надано статус безробітної та призначена допомога по безробіттю.

ОСОБА_3, достовірно усвідомлюючи, що вона має статус безробітної у Південному районному центрі зайнятості м. Запоріжжя та отримує щомісяця грошову допомогу по безробіттю на свій особистий рахунок № 25602055700649, відкритий у ЗАТ КБ Приватбанку, надала недостовірні відомості та своєчасно не повідомила спеціаліста Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя, про те що вона відноситься до зайнятого населення, а саме: не повідомила про реєстрацію її як субєкта підприємницької діяльності.

Таким чином, ОСОБА_3 у період часу з 19.10.2011 року по 17.05.2012 року, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами Південного районного центру занятості м. Запоріжжя шляхом обману, який виразився у своєчасному неповідомленні працівників Південного районного центру занятості про те, що вона відноситься до зайнятого населення, а саме: являється субєктом підприємницької діяльності, отримала від Південного районного центру занятості м. Запоріжжя грошові кошти у розмірі 10 899 грн. 29 коп., які в подальшому не повернула, у звязку з чим, державі в особі Південного центру занятості м. Запоріжжя була нанесена матеріальна шкода на вищевказану суму.

Під час судового розгляду ОСОБА_3 свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, не визнала та пояснила, що у грудні 1999 року вона дійсно у податковій інспекції м. Токмак, Запорізької області була зареєстрована як фізична особа підприємець. У 1999-2001 р.р. вона дійсно здійснювала підприємницьку діяльність та належним чином звітувала до податкових органів. У 2005 році вона переїхала до м. Запоріжжя на постійне місце мешкання і, враховуючи, що перестала займатися підприємницькою діяльністю, тому не подавала відповідні звіти до податкової. У 2005 році до неї зателефонувала сусідка з м. Токмака, Запорізької області, зазначивши, що їй на колишню адресу проживання у м. Токмак приходять листи з податкової, щоб вона зареєструвала себе як фізичну особу підприємця до 01.01.2006 року у звязку з новим законодавством, а у разі якщо такої реєстрації не відбудеться, то їй автоматично буде скасовано свідоцтво про реєстрацію 1999 року. Враховуючи, що вона не пройшла нову реєстрацію, тому вважала, що її свідоцтво про реєстрацію як субєкта підприємницької діяльності було скасовано. У жовтні 2011 року, у звязку з тим, що втратила роботу, вона вимушена була звернутися до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Комарова, 11 про оформлення її у вказаному центрі та надання статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України Про зайнятість населення та Закону України Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття до вирішення питання про її працевлаштування. Під час надання комплекту документів, вона заповнювала заяву, в якій зазначила, що на час звернення до центру зайнятості не являється субєктом підприємницької діяльності. Після цього, до травня 2012 року вона отримувала допомогу по безробіттю, всього за вказаний період отримала більше 10 000 грн.

У вересні 2013 року вона звільнилася з роботи, тому знову звернулася до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя з метою отримання допомоги по безробіттю до вирішення питання про її працевлаштування. До документів, які необхідно було подавати у центр, входила довідка, що вона не являється субєктом підприємницької діяльності. Разом із тим, було встановлено, що за даними бази державного реєстратора вона вважається такою, що займається підприємницькою діяльністю на момент звернення до центру та її відповідне свідоцтво не скасовано. У звязку з цим, вона поїхала до податкової інспекції м. Токмак за місцем реєстрації як ФОП, де їй повідомили, що необхідно здати звіти за 2011-2012 р.р. про свої доходи від підприємницької діяльності. Після того, як вона виконала усі дії по закриттю свого ФОП, вона у квітні 2014 року подала необхідні документи до центру зайнятості, але її на облік не поставили, так як вважають, що вона шахрайським шляхом заволоділа грошима центру у 2011-2012 р.р. Разом із тим, коли подавала документи про отримання статусу безробітної у 2011 році, вона була впевнена, що її свідоцтво про реєстрацію як ФОП скасовано.

Крім показань обвинуваченої, вина ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, підтверджується:

- показаннями представника потерпілого ОСОБА_1, яка суду пояснила, що у квітні 2014 року після подачі ОСОБА_3 до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя, документів про надання останній статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю до вирішення питання про працевлаштування, було проведено розслідування. За результатами розслідування встановлено, що на момент реєстрації в центрі зайнятості 12.10.2011 року ОСОБА_3 відносилася до зайнятої категорії населення та не мала права на отримання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю, тому зазначена допомога у розмірі 10 899 грн., що була виплачена обвинуваченій у період з жовтня 2011 року по травень 2012 року підлягає поверненню у повному обсязі. Обвинувачена під час надання документів у жовтні 2011 року надала недостовірні відомості, власноруч підписувала заяву, що не являється субєктом підприємницької діяльності. Враховуючи результати вказаного розслідування, центр зайнятості передав відповідні документи до Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області;

- показаннями свідка ОСОБА_4, який у судовому засіданні пояснив, що він працює директором Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя. У подальшому, надав аналогічні відомості, що і ОСОБА_1 з обставин отримання ОСОБА_3 допомоги по безробіттю у період жовтня 2011 травня 2012 р.р. Крім того, ОСОБА_4 додатково пояснив, що у жовтні 2011 року вони робили запит до державного реєстратора з приводу зайняття ОСОБА_3 підприємницькою діяльністю та отримали негативний результат, тому і призначили відповідну допомогу. Це можливо пояснити недосконалістю електронної бази даних держаного реєстратора;

- показаннями свідка ОСОБА_5, яка під час судового розгляду пояснила, що вона працює начальником відділу організації працевлаштування населення Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя та надала відомості, які повністю співпадають з даними, отриманими в ході допитів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, з приводу звернення ОСОБА_3 у жовтні 2011 року та квітні 2014 року до центру зайнятості і виплаті останній допомоги по безробіттю;

- показаннями свідка ОСОБА_6, яка суду пояснила, що вона працює заступником начальника Токмацької ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області. Дійсно ОСОБА_3 восени 2013 року зверталася до Токмацької ДПІ з приводу видачі останній довідок про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів та заборгованості із сплати єдиного внеску. Враховуючи, що обвинувачена тривалий строк взагалі не звітувала як субєкт підприємницької діяльності, яким ОСОБА_3 була з 1999 року, тому для видачі вказаних довідок необхідно було надання обвинуваченою декларацій за 2011-2012 р.р., що остання і зробила у листопаді 2013 року. Фактів, про те, що у 2005-2006 р.р. субєктам підприємницької діяльності, які не зареєструвалися за новим на той час законодавством, автоматично скасовували свідоцтво про реєстрацію ФОП, вона не памятає;

- даними, зазначеними у заяві Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя від 24.07.2014 року до Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області про скоєння ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України;

- даними, зазначеними у свідоцтві про реєстрацію субєкта підприємницької діяльності фізичної особи від 13.12.1999 року на імя ОСОБА_3;

- даними, зазначеними у довідці Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 03.04.2014 року, згідно яких ОСОБА_3 знаходилася на обліку у Токмацькій ОДПІ як субєкт підприємницької діяльності з 04.01.2000 року по 2013 рік (включно);

- даними Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до яких ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець 13.12.1999 року, а припинена реєстрація підприємницької діяльності 22.04.2014 року;

- даними, зазначеними у повідомленні про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця від державного реєстратора ОСОБА_7 від 22.04.2014 року, згідно яких тільки 22.04.2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ОСОБА_3;

- даними, зазначеними у заяві ОСОБА_3 від 19.10.2011 року, відповідно до яких вона просить директора Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя ОСОБА_4 надати статус безробітної з виплатою допомоги по безробіттю та власноруч вказує, що на даний час не зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності;

- даними, зазначеними у довідці директора Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя ОСОБА_4, відповідно до яких сума нарахованої допомоги по безробіттю ОСОБА_3 у період з жовтня 2011 року по травень 2012 року складає 10 899 грн. 29 коп.;

- даними, зазначеними у акті розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України Про зайнятість населення від 28.04.2014 року, відповідно до яких на момент реєстрації в центрі зайнятості 12.10.2011 року ОСОБА_3 відносилася до зайнятої категорії населення та не мала права на отримання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю, тому допомога у розмірі 10 899 грн., що була виплачена обвинуваченій у період з жовтня 2011 року по травень 2012 року підлягає поверненню у повному обсязі.

Вказані докази досліджені судом є належними, допустимими, достовірними та такими, що у своїй сукупності підтверджують встановлені судом обставини скоєння ОСОБА_3 злочину.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 повністю доведена та кваліфікує її дії за ч.1 ст.190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості скоєного нею злочину, її суспільну небезпечність, здоровя обвинуваченої (на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансерах та інших обліках у лікарні не перебуває), дані, характеризуючи особистість обвинуваченої раніше не судима, має постійне місце мешкання, родину, на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, не працює. Обставин, помякшуючих та обтяжуючих покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.

Санкцією ч.1 ст.190 КК України передбачено покарання у вигляді штрафу до пятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Враховуючи дані про особистість обвинуваченої ОСОБА_3, обставини кримінального провадження, з урахуванням фактів, що обвинувачена не працює, має неповнолітню дитину до чотирнадцяти років, вимог ст.61 КК України, тому суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді максимального розміру штрафу, передбаченого санкцією ч.1 ст.190 КК України.

Разом із тим, враховуючи згоду ОСОБА_3 щодо застосування до неї амністії, судом було розглянуто питання про звільнення обвинуваченої від відбування покарання на підставі вимог Закону України Про амністію у 2014 році від 08.04.2014 року, який набрав чинності 19.04.2014 року та Закону України Про застосування амністії в Україні від 01.10.1996 року зі змінами та доповненнями.

Статтею 85 КК України передбачено, що на підставі закону про амністію або акту про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України Про застосування амністії в Україні установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Згідно ч.1 ст.5 зазначеного Закону дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до набрання ним чинності.

Статтею 9 Закону України Про амністію у 2014 році передбачено, що питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого чи засудженого, їх захисників чи законних представників. Застосування цього Закону здійснюється щодо осіб, яких засуджено до покарань у виді штрафу, якщо на день набрання чинності цим Законом це покарання не виконано за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений або засуджений заперечує проти цього.

ОСОБА_3 подала до суду заяву, в якій не заперечує про застосування до неї вимог Закону України Про амністію у 2014 році, тобто саме обвинувачена стала ініціатором розгляду питання про застосування амністії та надала на це згоду.

Відповідно до п. в ст.1 Закону України Про амністію у 2014 році передбачається звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не повязаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Обвинувачена ОСОБА_3 має неповнолітніх двох дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4 і на цей час не позбавлена батьківських прав.

ОСОБА_3 скоїла злочин у період часу з 19.10.2011 року по 17.05.2012 року, тобто до набрання чинності Закону України Про амністію у 2014 році. Злочин, передбачений ч.1 ст.190 КК України згідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості та, відповідно, не входить до переліку злочинів, передбачених п.є ст.8 Закону України Про амністію у 2014 році, раніше не судима та до неї протягом останніх десяти років не застосовувалась амністія або помилування.

Крім того, ОСОБА_3 не входить до кола осіб, визначених у ст.4 Закону України Про застосування амністії в Україні та у ст.8 Закону України Про амністію у 2014 році, тобто до тих осіб, до яких амністія не може бути застосована.

Таким чином, ОСОБА_3 підлягає звільненню від призначеного судом покарання на підставі п.в ст.1 Закону України Про амністію у 2014 році.

У кримінальному провадженні цивільний позов, процесуальні витрати та речові докази відсутні. Запобіжний захід обвинуваченій не застосовувався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 366-368, 371, 373-374, 376, 395 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, на підставі якої призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі пятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян у сумі 850 (вісімсот пятдесяти) гривень.

Звільнити ОСОБА_3 від призначеного судом покарання у вигляді у вигляді штрафу у розмірі пятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян у сумі 850 (вісімсот пятдесяти) гривень на підставі п.в ст.1 Закону України Про амністію у 2014 році.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод