Рішення № 42087571, 29.12.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 грудня 2014 р. Справа № 918/1731/14

за позовом Приватного підприємства "МАКСИМУМ"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Агро Плюс"

про стягнення грошових коштів в сумі 37 076 грн. 09 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

У засіданні приймали участь:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Лук'янчук С.М., дов. від 01.07.2014 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2014 року Приватне підприємство "Максимум" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Арго Плюс" (далі - відповідач) про стягнення в сумі 37 076,09 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

26.03.2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки товару № 110-04-14, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

На виконання умов вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товар - колеса та шини на загальну суму 55 589,06 грн., про що свідчать видаткові накладні № 180 від 09.04.2014 року на суму 7 997,06 грн., № 32 від 13.06.2014 року на суму 47 592,00 грн.

Відповідач провів часткові розрахунки за поставлений товар на загальну суму 22 274,66 грн.

Отже, сума боргу відповідача перед позивачем складає 33 314,40 грн.

Крім того, позивач за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у порядку п. 7.2. договору нарахував пеню в розмірі 3 761,69 грн.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 629, 903 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України тощо.

Ухвалою суду від 08.12.2014 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 22.12.2014 року.

Ухвалою суду від 22.07.2014 року розгляд справи відкладено на 29.12.2014 року.

29.12.2014 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній із заявленими вимогами не погоджується та просить суд у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що договір № 110-04-14 від 26.03.2014 року між сторонами не укладався.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.03.2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки товару № 110-04-14, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

За п.п. 1.2., 1.3. договору предметом поставки є шини, колісні диски. Сторони погоджують об'єм (кількість), термін, асортимент і ціни, по яких поставляється товар.

Постачальник передає у власність покупцю погоджену кількість товару, вказану в рахунку - фактурі (п. 2.2. договору).

Пунктом 3.3. договору передбачено, що загальна сума договору визначається відповідно до накладних на весь поставлений за цим договором товар.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань (п. 6.1. договору).

У той же час, як вбачається із вказаного договору, останній підписаний лише зі сторони позивача.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар - шини та колеса, про що свідчать видаткові накладні № 180 від 09.04.2014 року на суму 7 997,06 грн., № 32 від 13.06.2014 року на суму 47 592,00 грн., довіреності № 257 від 08.04.2014 року, № 449 від 13.06.2014 року.

У зазначених накладних міститься ідентифікація сторін - постачальника (позивача) та покупця (відповідача), а також посилання на підставу їх оформлення - договір № 110-04-14 від 24.03.2014 року.

Також довіреності на отримання матеріальних цінностей виписані на підставі рахунків-фактур № 654 від 08.04.2014 року, № 967 від 11.06.2014 року. Перелік цінностей, які належало отримати, повністю співпадає із переліком, визначеним у видаткових накладних.

Крім того, підставою для видачі рахунку на оплату № 967 від 11.06.2014 року, на який міститься посилання в довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей, є договір № 110-04-14 від 24.03.2014 року.

Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар на суму 22 274,66 грн. (повністю сплачено вартість поставленого товару за видатковою накладною № 180 від 09.04.2014 року на суму 7 997,06 грн., та частково, в розмірі 14 277,60 грн., за видатковою накладною № 32 від 13.06.2014 року).

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що у видаткових накладних та рахунках-фактурах міститься посилання на договір № 110-04-14 від 24.03.2014 року, тоді як наданий позивачем текст договору, підписаний з його сторони, датований 26.03.2014 року.

Крім того, предметом поставки за договором, наданим позивачем, є шини та колісні диски. У свою чергу, фактичною поставкою за видатковими накладними були шини та колеса.

З наведеного вбачається, що з наданих позивачем документів достеменно встановити, що поставка здійснювалася саме на виконання умов договору поставки товару № 110-04-14 від 26.03.2014 року (з урахуванням його дати та предмету поставки), суд не може.

Також позивачем не надано жодного доказу відправлення зазначеного договору для підписання відповідачеві.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що поставка між сторонами мала позадоговірний характер.

Накладні, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розмінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, і положення ч. 2 ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовуються.

Отже, при стягненні заборгованості за поставлений на підставі видаткових накладних товар дотримання вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України не є обов'язковим, оскільки обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 33 314,40 грн., з яких позивач просить суд стягнути 33 314,00 грн.

Крім того, позивач за період з 16.06.2014 року по 24.11.2014 року нарахував відповідачу пеню в розмірі 3 761,69 грн. на підставі п. 7.2. договору, за яким покупець за цим договором сплачує пеню у розмірі 0,5% суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення.

Виходячи з вимог ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються у випадках, передбачених законом або договором.

Як зазначалося, судом встановлено, що зобов'язання з поставки товару виникли між позивачем та відповідачем не на підставі договору поставки, а отже підстави для стягнення пені відсутні.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи, що позивач довів, а відповідач не спростував наявності заборгованості за поставлений товар, відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Арго Плюс" (вул. Шевченка,77, смт. Гоща, Гощанський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 38290010) на користь Приватного підприємства "Максимум" (вул. Гладкова, 47, кв. 137, м. Дніпропетровськ, 49033, код ЄДРПОУ 30011121) 33 314,00 грн. основного боргу та 1 641,56 грн. судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3 761,69 грн. пені відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 29.12.2014 року.

Суддя Андрійчук О.В.