Постанова № 42081269, 23.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1Вн. № 8/429

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року 08:12 № 826/14891/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів: головуючого судді - Саніна Б.В., суддях - Кобилянському К. М., Скочок Т. О. при секретарі судового засідання Дмитрієвій В. В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГенеральної прокуратури Українипровизнання протиправними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - Позивач/ОСОБА_1) до Генеральної прокуратури України (надалі-Відповідач/ГП України), в якому просить суд:

1. Відкрити провадження у справі та повністю задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ГП України.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ ГП України №1981-вц від 30.08.2014 р. про звільнення з посади старшого слідчого в особливо важливих справах ГП України старшого радника юстиції ОСОБА_1 з органів прокуратури України.

3. Поновити ОСОБА_1 на роботі в ГП України на посаді, яку Позивач обіймав на день його звільнення з роботи 29.08.2014 р. чи посаду старшого слідчого в особливо важливих справах ГП України, яка буде у штатному розписі на день поновлення позивача на роботі, а якщо у штатному розписі посади старшого слідчого в особливо важливих справах ГП України не буде чи вона буде зайнята, то ввести цю посаду старшого слідчого в особливо важливих справах ГП України наказом Генерального прокурора України для позивача на виконання рішення суду.

4. Стягнути з ГП України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі на день поновлення позивача на роботі, виходячи із кількості місяців, які позивач не працював помноженого на середній заробіток за останні два місяця перед звільненням.

5. Стягнути з ГП України моральну шкоду у сумі 50 000,00 грн.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Після усунення недоліків адміністративного позову Позивачем, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2014 р. провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився Позивач та представник Позивача, які позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять адміністративний позов задовольнити, зокрема зазначають що Відповідачем було із порушенням положень Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) винесено наказ №1981-вц від 30.08.2014 р. яким звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах ГП України. Зокрема, Позивачем зазначається, що на нього здійснювався психологічний тиск до написання рапорту про звільнення за власним бажанням. Крім того, Позивач вказав, що 29.08.2014 р. він мав намір подати рапорт про відмову від звільнення за власним бажанням, проте канцелярія Генеральної прокуратури України була зачинена, в зв'язку із закінченням трудового дня. Крім того, Позивач хотів подати рапорт про відмову від звільнення за власним бажанням в перший робочий день (01.09.2014 р.), проте Відповідачем було винесено оскаржуваний наказ у вихідний день (30.08.2014 р.).

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечував в повному обсязі, просить в задоволенні відмовити із підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема вказує, що оскаржуваний наказ було винесено із чітким дотримання положень Закону України «Про прокуратуру» (надалі - Закон №1798) та КЗпП України.

В судовому засіданні було допитано в якості свідків ОСОБА_2 (начальника управління з розслідувань особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України), ОСОБА_3 (начальника організаційно-методичного відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України), ОСОБА_4 (заступника начальника відділу взаємодії з оперативними підрозділами правоохоронних органів управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГП України), які повідомили суд про обставини проведення службової перевірки в приміщенні ГП України, обставини написання Позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, обставини передачі заяви ОСОБА_1 до керівництва, обставини проведення огляду службового кабінету старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України ОСОБА_1

Відповідно до положень ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення Позивача, представників Позивача та Відповідача, пояснення свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач з 1997 р. працював в органах прокуратури, а 03.02.2011 р. прийняв Присягу працівника прокуратури.

17.07.2014 р. наказом Генерального прокурора України №1563ц «Про призначення працівників управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України», у зв'язку із зміною структури та штатного розпису ГП України старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено у другому слідчого відділу на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України, звільнивши його з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління Головного слідчого управління ГП України.

29.08.2014 р. Позивачем подано рапорт про звільнення з займаної посади та з органів прокуратури України у зав'язку з сімейними обставинами з 29.08.2014 р. за власним бажанням.

30.08.2014 р. Генеральним прокурором України було підписано наказ №1981-вц, відповідно до якого звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України з 29.08.2014 р. за власним бажанням (ст.38 КЗпП України).

Вважаючи, що Відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача під час звільнення з посади, останній оскаржив наказ в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В ч.1 ст.462 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Однак, як вбачається із змісту рапорту про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням від 29.08.2014 р., жодної із підстав, які зумовлюють неможливість продовжувати роботу Позивача на посаді до закінчення двотижневого терміну попередження про звільнення, які визначені ч.1 ст.38 КЗпП України, в ньому не зазначено.

В той же час, відповідно до пояснень Позивача та пояснень свідків, рапорт про звільнення Позивач писав 29.08.2014 р. в приміщенні Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» в присутності заступника начальника відділу взаємодії з оперативними підрозділами правоохоронних органів управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГП України ОСОБА_5 Одночасно, в судовому засіданні Позивача вказав, що вказаний рапорт він писав під психологічним тиском, оскільки йому погрожували звільненням за п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України, в зв'язку із перебуванням в алкогольному сп'янінні на робочому місці. При цьому, вказаний тиск Позивач безпосередньо пов'язує із існуючим конфліктом між ним та Заступником Генерального прокурора України - начальником Головного слідчого управління ОСОБА_6.

Як вказано в судовому засіданні свідком ОСОБА_4 рапорт Позивача про звільнення від 29.08.2014 р. було йому передано особисто ОСОБА_1 близько 16 години 30 хвилин в приміщенні Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія». Після отримання даного рапорту ОСОБА_5 поїхав до приміщення Головного слідчого управління ГП України де, близько 18 години 30 хвилин, передав рапорт про звільнення ОСОБА_1 начальнику управління з розслідувань особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України ОСОБА_2

Водночас, із пояснень свідка ОСОБА_2 підтвердився факт передачі рапорту про звільнення ОСОБА_1 від заступника начальника відділу взаємодії з оперативними підрозділами правоохоронних органів управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГП України ОСОБА_4 В той же час, як пояснив в судовому засіданні сідок ОСОБА_2 рапорт про звільнення ОСОБА_1 було передано Заступнику Генерального прокурора України - начальнику Головного слідчого управління ОСОБА_6 близько 19 години 00 хвилин.

Відповідно до ст.142 КЗпП України визначено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Наказом Генерального прокурора України №73 від 05.07.2011 р. було затверджено Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників Генеральної прокуратури України (надалі - Правила №73), відповідно до яких дані Правила є обов'язковими для всіх працівників ГП України.

В п.2 Правил №73 передбачено, що правила визначають основні права та обов'язки працівників, режим роботи, засади регулювання трудових відносин і запроваджуються з метою удосконалення організації праці, зміцнення трудової та виконавської дисципліни, забезпечення раціонального використання робочого часу, високої ефективності і якості роботи працівників.

Як вбачається із п.21 Правил №73 згідно з діючим режимом роботи у ГП України встановлено такий трудовий розпорядок:

ьпочаток роботи з 9 години - упродовж робочого тижня;

ь перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин упродовж робочого тижня;

ь кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер - о 18 годині, у п'ятницю - о 16 годині 45 хвилин;

ьнапередодні святкових днів тривалість робочого дня скорочено на одну годину.

Таким чином, в судовому засіданні було з'ясовано із показів свідків, що не заперечується представником Відповідачем, що рапорт про звільнення за власним бажанням Позивача від 29.08.2014 р. (п'ятниця) було передано від Позивача до Заступника Генерального прокурора України - начальнику Головного слідчого управління ОСОБА_6 після завершення робочого дня в ГП України.

В той же час, як зазначено Позивачем в судовому засіданні, після повернення із Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» до Головного слідчого управління ГП України він написав рапорт, в якому відмовився від свого рапорту про звільнення за власним бажанням. Однак, оскільки після повернення 29.08.2014 р. із Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» до Головного слідчого управління ГП України вже закінчився робочий день, тому рапорт про відмову від звільнення за власним бажанням він був позбавлений можливості передати до канцелярії. В той же час, Позивач мав намір подати вказаний рапорт в перший робочий день (01.09.2014 р.).

Водночас, ч.2 ст.38 КЗпП України визначено, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Положеннями ч.5 ст.24 КЗпП України визначено, що особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Так, п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р «Про практику розгляду судами трудових спорів» (надалі - Постанова №9) вказує на те, що працівник вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву, і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. Отже, якщо працівник, який ініціював своє звільнення за власним бажанням, в подальшому змінює позицію, за загальним правилом у нього є можливість продовжити працевлаштування у того ж роботодавця шляхом відкликання заяви про звільнення.

Таким чином, працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

В судовому засіданні Відповідач не надав жодних доказів, що після написання рапорту Позивача про звільнення за власним бажанням, на посаду Позивача було переведено іншу особу або запропоновано перевестись іншій особі.

З огляду на вказане, Позивач мав право відкликати свій рапорт про звільнення за власним бажанням в перший же трудовий день - 01.09.2014 р.

В той же час, колегія суддів критично ставиться до посилання представника Відповідача, що оскільки 30.08.2014 р. (суботу) вже був виданий наказ про звільнення Позивача, тому Позивач не міг подати рапорт про відмову від звільнення за власним бажанням в перший робочий день 01.09.2014 р. (понеділок), з огляду на наступне.

Так, ч.1 ст.52 КЗпП України визначено, що для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст.50 і ст.51).

Частинами 1 та 2 ст.67 КЗпП України передбачено, що при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

Як вже зазначалось вище, відповідно до положень Правил №73, робочими днями в ГП України визначаються: понеділок, вівторок, середа, четвер та п'ятниця, а субота та неділя - вихідні дні.

В той же час, в ч.1 та ч.3 ст.71 КЗпП України визначено, що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

В п.21 Правил №73 передбачено, що залучення працівників для виконання невідкладної та непередбаченої роботи у святкові, неробочі та вихідні дні, а також у надурочний час проводиться у випадках та у порядку, передбачених законодавством.

Таким чином, як вбачається із вказаних положень в ГП України встановлено п'ятиденний робочий день, із двома вихідними днями - субота та неділя. В тому разі, якщо працівники залучаються до роботи в суботу або неділю керівником має видатись окремий наказ (розпорядження).

Однак, в судовому засіданні Відповідачем не надано жодного наказу (розпорядження) Генерального прокурора України, який би залучав Позивача 30.08.2014 р. (суботу) до роботи. Більше того, Відповідачем не надано жодного іншого наказу (розпорядження), який би визначав вихідний день (суботу 30.08.2014 р.) робочим днем для всіх працівників ГП України.

Як наслідок, колегія суддів погоджується із доводами Позивача, що останній правомірно розраховував на можливість подання рапорту про відмову від звільнення за власним бажанням в свій перший робочий день, а саме 01.09.2014 р. (понеділок).

З огляду на вказане, колегія суддів приймає посилання Позивача, що він правомірно та із дотриманням положень ст.38 КЗпП України відмовився від свого рапорту про звільнення за власним бажанням від 29.08.2014 р., та як наслідок, мав право продовжувати працювати на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України.

В той же час, суд погоджується із доводами Позивача про протиправність винесення спірного наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади за власним бажанням.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно абз.2 п.1 Постанови №9 діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення Позивача на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ГП України та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт «з» пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Щодо заявлених Позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. В ч.2 ст.1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

В ст.1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В ч.2 ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що Відповідачем Позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

З врахуванням вказаного, підстави для задоволення позовної вимог про стягнення із Відповідача на користь Позивача суми в розмірі 50 000,00 грн. за моральні страждання задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Позивача.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-ст.163, ст.167, ст.254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1981-вц від 30.08.2014 р., яким звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

3. Поновити ОСОБА_1 на роботі в Генеральній прокуратурі України на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 29.08.2014 р.

4. Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.08.2014 р. до дня поновлення на посаді.

5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя Б.В. Санін

Судді К. М. Кобилянський

Т. О. Скочок