Постанова № 42081106, 22.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року 13:35 № 826/18813/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Дмитрієвій В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління юстиції у м. Києвіпропоновлення на роботіза участю сторін:

від ПозивачаОСОБА_1 (паспорт)від ВідповідачаМуквич А. О. (довіреність) Чайка М. О. (довіреність)ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - Позивач/ОСОБА_1) до Головного управління юстиції у м. Києві (надалі - Відповідач/ГУЮ у м.Києві), в якому просить суд:

1. Визнати звільнення ОСОБА_1 на підставі п.6, ч.1, ст.30 Закону України «Про державну службу» (надалі - Закон №3723) як звільнення без законної підстави.

2. Скасувати Наказ ГУЮ у м. Києві №2623/03 від 28.10.2014 р. «Про припинення державної служби ОСОБА_1» (надалі - Наказ №2623/03).

3. Поновити ОСОБА_1, на посаді Головного спеціаліста першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2014 р. провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився Позивач, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просять адміністративний позов задовольнити, зокрема зазначає що Відповідачем було із порушенням положень Кодексу законів про працю України (надалі - КзПП), Закону №3723 винесено Наказ №2623/03 яким Позивача звільнено з посади Головного спеціаліста першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві. При цьому, Позивач зазначає, що на момент винесення оскаржуваного наказу він перебував на лікарняному.

В судове засідання з'явився представники Відповідача, які щодо позовних вимог заперечували в повному обсязі, просили в задоволенні відмовити із підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема вказували, що оскаржуваний наказ було винесено із чітким дотримання положень КзПП та Закону №3723. Одночасно, представники Відповідача зазначили, що Позивача було звільнено за результатами проведеного службового розслідування, яким встановлено допущення ОСОБА_1 вчинків, які порочать його як державного службовця.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано 24.12.2014 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення Позивача та представників Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

04.01.2012 р. Позивачем було прийнято присягу державного службовця, про що зроблено відповідний запис в Трудовій книжці Позивача.

18.09.2014 р. наказом начальника Головного управління юстиції у м. Києві №2190/03 «Про переведення працівників реєстраційної служби» було переведено ОСОБА_1, головного спеціаліста Першого сектору державної реєстрацій речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві на посаду головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстрації служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Як вбачається із змісту пояснень Відповідача, 28.10.2014 р., на підставі наказу начальника Головного управління юстиції у м. Києві №830/8, комісією Головного управління юстиції у м. Києві було проведено службове розслідування відносно головного Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстрації служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_1 при розгляді заяв, зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами 8657709, 8660823, 8663052, 8663708, 8664122, 8664739, 8665079, 8665486, 8665970, 8666418, 8666771, 8668904, 8659027, 8661837.

За результатами проведеного службового розслідування комісією було складено Акт про результати службового розслідування від 28.10.2014 р. в якому зафіксовані наступні порушення:

1. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішення про проведення державної реєстрації права власності за заявами, зареєстрованими за номерами 8657709, 8660823, 8663052, 8663708, 8664122, 8664739, 8665079, 8665486, 8665970, 8666418, 8666771, 8668904, 8659027, 8661837 прийняті на підставі рішень судів, де одночасно однією із сторін є юридична особа.

Відповідно до норм п.1 наказу Міністерства юстиції України №607/5 від 02.04.2013 р. «Про заходи взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №534/23066 від 02.04.2013 р., рішення щодо державного реєстрації речових прав на нерухоме майно в таких випадках приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру.

Таким чином, ОСОБА_1 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності з перевищенням своїх повноважень.

2. В порушення п.27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майн та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 р., реєстраційні справи на зберігання до архіву ОСОБА_1 В не передані.

3. Своїми діями по самовільному здійсненню в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації заяв та прийняттю по ним рішень, ОСОБА_1 допустив вчинок, який порочить його як державного службовця.

З огляду на висвітлені членами Комісії в Акті про результати службового розслідування від 28.10.2014 р. виявлені порушення, комісія рекомендувала начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Янчуку А. М.:

1. В зв'язку з наявністю в діях ОСОБА_1 ознак злочину, повідомити про виявлені факти до правоохоронних органів.

2. Розглянути питання про припинення з ОСОБА_1 В трудових правовідносин за порушення Закону №3723.

28.10.2014 р. начальником відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Ярмолою І. І. було подано подання, в якому провис, з урахування ступеня тяжкості скоєного порушення, застосувати до головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстрації служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_1 крайній захід відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни у вигляді звільнення з займаної посади на підставі п.6 ч.1 ст.30 Закону №3723 за порушення присяги державних службовців.

28.10.2014 р. Відповідачем було винесено наказ №2623/03 від 28.01.2014 р. «Про припинення державної служби ОСОБА_1», відповідно до якого припинено державну службу головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_1 та звільнено його за займаної посади за порушення Присяги державного службовця на підставі п.6 ч.1 ст.30 Закону №3723 з 28.10.2014 р. При цьому, підставою для прийняття даного наказу зазначено подання начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Ярмоли І. І.

Листом №849/0817 від 29.10.2014 р. Відповідачем було повідомлено Позивача про звільнення із посади.

Позивач вважаючи, що Відповідачем було порушено його права та охоронювані законом інтереси під час звільнення з посади, оскаржив Наказ №2623/03 в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.17 Закону №3723 громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

При цьому, в ст.5 Закону №3723 зафіксовано, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №3723 основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

В ст.14 Закону №3723 визначено, що Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Одночасно, в п.6 ч.1 ст.30 Закону №3723 визначено, що крім загальних підстав, передбачених КзПП, державна служба припиняється у разі: відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої ст.17 цього Закону.

З огляду на вказане, суд зазначає, що порушення Присяги державного службовця, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги державного службовця є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах №21-403а12 від 21.05.2013 р. та №21-167а13 від 04.06.2013 р. Одночасно, Верховний Суд України в п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1192 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» (надалі - Постанова №9) звертав увагу, що підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що підставами для припинення державної служби є невиконання (неналежне виконання) посадових обов'язків та неможливість застосування за таке порушення заходів дисциплінарного впливу або дисциплінарних стягнень, передбачених КзПП, включаючи звільнення. Відповідач повинен мотивувати звільнення за порушення Присяги державного службовця. Обов'язковість такого мотивування обумовлена тим, що процедура притягнення особи до дисциплінарної відповідальності чітко врегульована, завдяки чому забезпечується належний захист прав та інтересів працівника. Зокрема, дисциплінарне стягнення має відповідати тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини особи, при визначенні виду стягнення має бути врахований характер правопорушення, обставини, за яких воно було вчинене, попередня поведінка особи, її ставлення до служби.

Отже, вирішуючи питання щодо звільнення Позивача в порядку, передбаченому трудовим законодавством, суд повинен встановити чи був дотриманий порядок звільнення, передбачений трудовим законодавством, а саме: чи від позивача відбиралися письмові пояснення; чи досліджено обставини (причини) неналежного виконання службових обов'язків; чи обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення є мотивованим; чи позивача не звільнено під час перебування на лікарняному.

Відповідно до абз.2 п.1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13.06.2000 р. (надалі - Порядок №950) стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.

Пунктом 2 Порядку №950 визначено, що рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2014 р. вимагалось від Відповідача надати до суду належним чином засвідчені документи на підставі яких було винесено оскаржуваний наказ.

Одночасно, Відповідачу було роз'яснено положення ч.2 ст.114 КАС України, відповідно до яких питання про прийняття доказів, наданих з порушенням строку, встановленого судом, вирішується судом з урахуванням поважності причин несвоєчасного надання доказів.

Натомість, жодного доказу про прийняття керівником Головного управління юстиції у м. Києві наказу №830/8 від 28.10.2014 р. про організацію проведення службового розслідування щодо допущених порушень Позивачем під час проведення державної реєстрації об'єктів нерухомості, до суду не надано.

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити правомірність як призначення, так і проведення службового розслідування стосовно Позивача.

Відповідно до п.6 Порядку №950 передбачено, що члени комісії з проведення службового розслідування несуть персональну відповідальність згідно із законодавством за повноту, всебічність і об'єктивність висновків службового розслідування та нерозголошення інформації, що стосується цього розслідування. Для цього, членам комісії надається право:

ь отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, інших працівників органу державної влади, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, усні чи письмові пояснення, консультації спеціалістів з питань службового розслідування;

ь отримувати та збирати згідно із законодавством інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від інших юридичних та фізичних осіб на підставі запиту керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, або керівника органу державної влади, якому доручено проведення службового розслідування.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, що не спростовано Відповідачем, жодних пояснень від Позивача не відбирались. Крім того, як вбачається із матеріалів справи, чалами Комісії не відбирались пояснення і від інших працівників Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, щодо обставин отримання реєстраційних матеріалів та щодо подальшого проведення реєстраційних дій.

Одночасно, відповідно до п.7 Порядку №950 особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування; подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

В положеннях п.10 Порядку №950 визначено, що за результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування. За матеріалами службового розслідування особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути притягнута до відповідальності згідно із законодавством.

В п.9 Порядку №950 зазначено, що перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознайомлюються особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, та керівник органу, в якому вона працює. Під час ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи можуть висловити свої зауваження, які додаються до акта. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, повинна підписати акт службового розслідування, а у разі відмови її підписати члени комісії складають відповідний акт, який додається до акта службового розслідування.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, що не спростовано представниками Відповідача, що Відповідачем не надано можливості Позивачу ознайомитись із Актом службового розслідування від 28.10.2014 р.. Зокрема, Відповідачем не надано до суду жодних доказів направлення повідомлення/листа/тощо Позивачу, в якому б повідомлялось про можливість особи ознайомитись із змістом Акту службового розслідування від 28.10.2014 р.

Більше того, Позивача не було ознайомлено і з Поданням «Про звільнення» від 28.10.2104 р., за підписом начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно І. І. Ярмолою, ні з доповідною запискою, за підписом начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно І. І. Ярмолою.

Одночасно, суд критично ставиться до посилання Відповідача на лист №542/5.5 від 22.10.2014 р. як над доказ повідомлення Позивача про проведення службового розслідування, оскільки із змісту даного листа вбачається, що в ньому вимагалось надати пояснення щодо тривалої відсутності Позивача на робочому місці. При цьому, жодного доказу відправки даного листа Позивачу представниками Відповідача не надали.

Суд також акцентує увагу, що не може вважатись обґрунтованим звільнення особи за результатами проведення службового розслідування, якщо таке звільнення відбулось в один день винесення наказу керівником про організацію проведення службового розслідування щодо допущених порушень Позивачем під час проведення державної реєстрації об'єктів нерухомості (в даному випадку наказу №830/8 від 28.10.2014 р.), проведення самого службового розслідування та складання Акту про результати службового розслідування (від 28.10.2014 р.). При цьому, особі, щодо якої проводилось службове розслідування, не було надано жодної можливості надати власні пояснення та заперечення щодо обставин проведеного службового розслідування.

Разом з тим суд зазначає, що згідно листка непрацездатності, наданого Позивачем (серія АГЗ №614050), Позивач з 24.10.2014 р. перебував на лікарняному, тобто, був відсутній на роботі з поважних причин.

У відповідності до ч.3 ст.40 КзПП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України №455 від 13.11.2001 р. визначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Таким чином, підготовка наказу про звільнення була проведена з суттєвими порушеннями прав Позивача, оскільки в період його складання Позивач перебував на лікарняному.

Одночасно, суд критично ставиться до посилань Відповідача на лист Головного управління державної служби України №474/12-11від 21.01.2011 р. як на доказ можливості звільнення державного службовця, в порядку передбаченому положеннями п.6 ч.1 ст.30 Закону №3723 під час перебування особи на лікарняному, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.17 Постанови №9 правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КзПП) стосуються як передбачених ст.40, ст.41 КзПП так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Про недопустимість звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності зазначив також Верховний Суд України у постанові від 01.10.2013 р. у справі №21-259а13.

Суд також приймає до уваги п.4 Порядку №950 яким передбачено, що службове розслідування проводиться з відстороненням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, від виконання повноважень за посадою або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається за поданням голови комісії з проведення службового розслідування керівником органу державної влади, в якому працює особа.

В ч.1 та ч.2 ст.22 Закону №3723, в якому зазначено, що невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В ч.4 ст.22 Закону №3723 визначено, що відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою у разі вчинення ним корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції».

Однак, як було встановлено в судовому засіданні, що не заперечується Відповідачем, жодного рішення про відсторонення Позивача від виконання службових обов'язків на час проведення службового розслідування не приймалось.

Натомість, в судовому засіданні представником Відповідача вказано, що одним із головних аргументів, які посвідчують правомірність дій Відповідача є порушення кримінальної справи по факту вчинених порушень Позивачем.

В ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Аналогічна за змістом норма зафіксована в ст.62 Конституції України, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, згідно ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у власних рішеннях дійшов наступних висновків:

ь в рішенні по справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 р. зазначено що п.2 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави - насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, - щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом;

ь в рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 р. зазначено, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави;

ь в рішенні по справі «Грабчук проти України» від 21.09.2006 р. зазначено, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною. Питання, чи порушує твердження посадової принцип презумпції невинуватості, має бути з'ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене твердження посадової особи.

Суд критично ставиться до посилань Відповідача щодо порушення кримінальної справи щодо Позивача, оскільки станом на дату судового засідання, вирок суду щодо Позивача відсутній. Більше того, Відповідач мав всі повноваження щодо відсторонення Позивача від виконання службових обов'язків, в порядку передбаченому положеннями ст.22 Закону №3723.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення щодо звільнення Позивача саме за порушення Присяги державного службовця необґрунтоване, тобто прийняте без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Крім того, суд зазначає, що кваліфікуючи дії Позивача саме як порушення Присяги державного службовця, Відповідач не навів відповідних мотивів, за яких проступок можна класифікувати саме як порушення Присяги державного службовця, а не дисциплінарне правопорушення. Як вбачається із змісту оскаржуваного наказу, жодного посилання, в чому саме полягає порушення Присяги державного службовця Позивачем, в ній не зазначено, та не наведено відповідних мотивів, за яких неможливе його подальше перебування на державній службі.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.72 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, оскільки Відповідачем не доведено правомірність звільнення Повивача за порушення Присяги державного службовця, суд дійшов висновку про необхідність скасування наказу Відповідача щодо звільнення Позивача з посади головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно абз.2 п.1 Постанови №9 діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Відповідно до ч.1 ст.235 КзПП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення Позивача на посаді головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт «з» пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-ст.163, ст.167, ст.254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.

2. Скасувати наказ Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві №2623/03 від 28.10.2014 р. «Про припинення державної служби ОСОБА_1».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.

4. Стягнути з Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 р. до дня поновлення на посаді.

5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б.В. Санін