Рішення № 42080309, 26.12.2014, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження №2/263/4306/2014

Справа № 263/5615/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2014 рокуЖовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Степанової С.В., при секретарі Соколової О.Б., за відсутністю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-АСІСТАНС» про стягнення суми індексації заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював з 01.04.2010 року по 31.03.2014 року в ТОВ «Гарант-АСІСТАНС». За час роботи йому не виплачувались суми індексації заробітної плати. Просив стягнути з відповідача на його користь суми індексації заробітної плати за період з 01.04.2010 року по 31.03.2014 року у сумі 2786,51 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку з 01 квітня 2014 грудня по день ухвалення судом рішення із розрахунку 100,24 грн. за один робочий ден, відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

Позивач в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву з клопотанням розглянути справу у його відсутність, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити позивачу частково, оскільки визнав позовні вимоги в частині виплати заборгованості індексації заробітної плати в розмірі 2786,51 грн.

Враховуючи те, що по справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалив рішення згідно ч. 2 ст. 197 ЦПК України - без фіксування судового засідання технічними засобами, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягаютьчастковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.2010 року по 31.03.2014 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Гарант-АСІСТАНС», що підтверджується копією трудової книжки позивача. 31.03.2014 року позивача було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України. (а.с. 5, 6)

При звільненні ОСОБА_1 не була виплачена сума індексації заробітної плати в розмірі 2786,51 грн., що підтверджується розрахунком позивача та визнано представником відповідача. (а.с. 8)

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»в редакції від 1 січня 2003 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Індекс споживчих цін є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а порогом індексації є величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

За ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Структуру заробітної плати визначено у ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

За ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників та компенсації втрати частини заробітної плати входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п. п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.

За ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України своїм рішенням від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013 визначив, що положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином, суд вважає, що суми індексації заробітної плати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою), а тому в разі порушення законодавства про оплату праці в частині виплати індексації заробітної плати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому до виплати сум індексації та компенсації без обмеження будь-яким строком.

Згідно до ч. ч. 1-4 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

На підставі ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», в разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому за ч. 1 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Визначення правил обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, закріплено у «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Згідно до п. 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 6 березня 2003 року (дати опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Зазначене свідчить про наявність факту порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачу індексації заробітної плати за період його роботи на підприємстві, що також підтверджується письмовими поясненнями представника відповідача, які містяться в заяві про перегляд заочного рішення, згідно яких 17.07.2014 року була проведена службова перевірка, за результатами якої були притягнути до дисциплінарної відповідальності співробітники бухгалтерії товариства.

Таким чином суд встановив, що розмір заборгованості з індексації заробітної плати з боку ТОВ «Гарант-АСІСТАНС» перед позивачем за період з 01.04.2010 року по 31.03.2014 року становить 2786,51 грн.

Враховуючи, що згідно положень наведених нормативних актів індексація заробітної плати входить до структури заробітної плати, з якої проводиться відрахування податків та обов'язкових платежів, то суд приходить до висновку, що при виплаті відповідачем позивачу відповідних сум належить утримати з вказаних сум передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Що стосується стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, то суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки при розгляді справи встановлено, що відповідач фактично не розрахувався перед ОСОБА_1 при його звільненні, даних про те, що позивач не працював в останній день звільнення суду не надані, а зазначені суми мають бути виплачені в день звільнення, суд вважає, що відповідальність відповідача повинна настати з 01.04.2014 року, оскільки саме з цього часу відповідач не сплатив позивачу належну йому суму індексації заробітної плати.

Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд, на підставі викладеного, вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходить з наступного.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно довідки відповідача від 23.12.2014 року, середньоденна заробітна плата позивача за останні повні два місяці роботи перед його звільненням склала 67,80 грн. При цьому розрахунок середньоденного заробітку було розраховано відповідачем з урахуванням кількості календарних, а ні робочих днів.

Згідно п. 8 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Представник відповідача не навів випадок, передбачений законодавством, чому позивачу при розрахунку середньоденного заробітку враховувалося кількість саме календарних, а ні робочих днів, тому суд вважає, що середньоденний заробіток позивача за останні два місяця його роботи складає 100 гривень ( (2000 грн. + 2000 грн.) / (20 роб. днів + 20 роб. днів) ).

Також, судом встановлено, що з 01.04.2014 року по день ухвалення судом рішення минуло 187 робочих днів.

На підставі чого вбачається, що сума середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.04.2014 року по 26.12.2014 року складає (187 роб. днів х 100 грн.) 18700 гривень.

При вирішенні питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах від 3 липня 2013 року (справа № 6-60цс13) та від 20 листопада 2013 року (справа № 6-114цс13), в яких встановлено, що в разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

На підставі наведеного суд зазначає, що з розрахункових листів за період з 01.04.2010 року по 31.03.2014 року вбачається, що за період роботи позивача, останньому була нарахована заробітна плата, яка підлягала індексації за загальним розміром 127273,69 грн. (а.с.68-83).

При цьому за вказаний період позивачу не було доплачено встановлену судом суму індексації та компенсації на загальну суму 2786,51 гривень, що дорівнює 2,19 % від нарахованої ОСОБА_1 суми заробітної плати, яка підлягала індексації за цей період (2786,51 грн. x 100% / 127273,69 грн.).

При цьому суд встановив, що розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.04.2014 року по 26.12.2014 року, складає 18700 гривень

Враховуючи, що сума індексації заробітної плати позивача з компенсацією, яка не була виплачена відповідачем у добровільному порядку складає лише 2786,51 грн., а також виходячи з принципу розумності, справедливості та співрозмірності задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати пропорційну до суми індексації заробітної плати з компенсацією, яка не була виплачена відповідачу, але підлягала виплаті, що складає (18700 грн. х 2,19 % : 100%) 410 гривень.

Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Встановлено, що відповідач порушив право позивача на отримання повного розрахунку, який до теперішнього часу не проведений, чим спричинив йому моральну шкоду. Тому суд вважає необхідним з урахуванням наведеного обґрунтування спричиненої шкоди, розміру невиплаченої при розрахунку грошової суми, а саме 2786,51 грн., строку невиплати, а саме протягом 187 днів, з урахуванням того, що позивач з 01.04.2014 року був прийнятий на посаду аварійного комісара з встановленням посадового окладу 3250 грн., що підтверджено довідкою Пенсійного фонду від 07.06.2014 року (а.с. 7), в той час як посадовий оклад позивача на колишньому місці роботи становив лише 2000 грн., позовні вимоги в цій частині з урахуванням принципу справедливості та розумності, передбаченого ст. 3 ЦК України, підлягають задоволенню частково та стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 100 грн.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог та у звязку із тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору при подачі позову, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

На підставі ст. ст. 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 3 ЦК України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»із змінами, «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 11, 31, 88, 58-61, 118, 119, 209, 212, 213, 224-226 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-АСІСТАНС» про стягнення суми індексації заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-АСІСТАНС» (ІН 30405115) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) індексацію заробітної платив сумі 2786 (дві тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 51 коп. з утриманнямз цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 квітня 2014 року по 26 грудня 2014 року в сумі 410 (чотириста десять) грн., у відшкодування моральної шкоди 100 (сто) грн., а всього 3296 (три тисячі двісті девяносто шість) грн. 51 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-АСІСТАНС» в дохід держави судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя С.В. Степанова