Рішення № 42077011, 20.11.2014, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

20.11.2014 Єдиний унікальний номер 205/9879/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 рокуЛенінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Скрипник К.О.,

при секретарі - Олексієнко О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Управління житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кір`як ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 27 листопада 2013 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом в якому зазначив, що він та його брат - ОСОБА_5 є дітьми сиротами, і з 1993 року знаходились під опікою своєї бабусі - ОСОБА_6. За ними було закріплено житло - двокімнатна квартира № З в будинку № 3 по провулку Людмили Сталь в м. Дніпропетровську - на підставі ордеру №903 серія 93 від 12 січня 1994 року, виданий виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська. З 1994 року позивач, його брат та бабуся проживали у вказаній квартирі, остання мешкала у квартирі без реєстрації. В лютому позивач досяг 16 років, отримав паспорт і з 16 лютого 1996 року зареєстрований за вказаною адресою. На нього було відкрито особовий рахунок по квартирі. Після досягнення 16 років брат позивача також зареєстрував своє місце проживання в даній квартирі з 12.03.2002 року. Тож, з 1993 року крім ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ніхто не був прописаний чи зареєстрований в даній квартирі, і постійно мешкали в квартирі лише ОСОБА_1, ОСОБА_5 та бабуся. 18 квітня 2004 року ОСОБА_6 померла. Проте, в жовтні 2013 року позивач отримав позов ОСОБА_2 з вимогами щодо виселення з квартири, що стало для позивача цілковито неочікуваним, і всі зазначені дії щодо квартири є абсолютно незаконними. Як виходить із позовної заяви та доданих до позову ОСОБА_2 документів (а саме з договору купівлі-продажу від 08.08.2013 року), свідоцтво про право власності на житло видане Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради від 10.04.1996 року (свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 10.04.1996 року № 6-398) та зареєстроване в КП «ДМБТІ» за № 572-36, зареєстроване в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.08.2013 року (номер запису про право власності: 2049380). Тож, як розпорядження (наказ), так і свідоцтво про право власності на житло були видані в той час як неповнолітні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно мешкали у вказаній квартирі та були зареєстровані. Так, приватизація спірної квартири відбулася з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду " від 19.06.1992 та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992р. № 56, тож розпорядження (наказ) відділу Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради від 10.04.1996 року № 6-398, згідно якого було видано свідоцтво про право власності на житло від 10.04.1996 року є незаконними та недійсними, так як на момент приватизації були прописані в квартирі і мали право брати участь в її приватизації ОСОБА_1 та ОСОБА_5, і згоду на приватизацію мали надавати їх бабуся, та орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради (які також такої згоди не надавали). Крім того, приватизація квартири має проходити на підставі наданих первинних приватизаційних документів, зокрема заяви на приватизацію квартири, з підписами наймача та повнолітніх членів сім'ї завірених підписом і печаткою керівника ЖЕК № 25 Ленінського району м. Дніпропетровська та довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення, виданої житлово-експлуатаційною конторою. Позивач не був обізнаний про проведення приватизації квартири, яка відбулася без його з братом згоди та згоди бабусі та органу опіки та піклування. Позивач певен, що підписи на заяві про приватизацію квартири відсутні, крім того запевняє та наполягає, що ОСОБА_3 ніколи не мешкав та не був зареєстрований в їх квартирі, ні позивач, ні сусіди по будинку його жодного разу не бачили, він ніколи не приходив ні до будинку, ні до квартири. Позивач просив визнати недійсним розпорядження (наказ) Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради № 6-398 від 10 квітня 1996 року про передачу у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло видане Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради 10 квітня 1996 року про передачу у власність ОСОБА_3 квартиру № 3 в будинку № З по провулку Людмили Сталь в м. Дніпропетровську; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 8 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 296, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 4844414 від 08.08.2013 року.

Ухвалою від 17 жовтня 2014 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучений приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кір`як ОСОБА_4.

Позивач в судове засідання не зявився, про день і час проведення слухання справи повідомлявся належним чином. Надійшла письмова заява з проханням слухати справу у його відсутність, позовну заяву підтримав та просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, про день час проведення слухання справи сповіщався належним чином. Від представника відповідача, який діє на підставі довіреності надійшла письмова заява з проханням відкласти судове засідання, через сімейні обставини. Проте, суд зауважує, що жодного доказу в підтвердження поважності причин пропуску судового засідання представником не надано. А тому, суд враховуюче строки розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та його представника, належним чином повідомлених про дату та час судового засідання.

Співвідповідач ОСОБА_3 у судове засідання не зявився, про день час проведення слухання справи сповіщався належним чином, через засоби масової інформації газету «Вісті Придніпровя», про причини неявки не повідомив, письмових заяв не надходило.

Представник Управління житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради у судове засідання не зявився, про день час проведення слухання справи сповіщався належним чином.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про день і час проведення судового засідання повідомлялася належним чином, письмово просила слухати справу у її відсутність.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 згідно ордеру № 903, серії 93 від 12 січня 1994 року, виданого виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська надана в користування ОСОБА_1 на сім`ю з двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.10).

Згідно рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 21 травня 1993 року, призначено ОСОБА_6 опікуном над неповнолітніми ОСОБА_1, ОСОБА_5 (а.с.8).

Встановлено, що ОСОБА_6 22 квітня 2004 року померла (а.с.15).

З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кір`як К.А., за реєстровим № 296 (а.с.153).

В договорі купівлі-продажу зазначено, що ця квартира належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради 10.04.1996 року згідно з розпорядженням (наказом) № 6-398 та зареєстрованого в Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу за № 572-36, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.08.2013 року.

Організація проведення приватизації та оформлення права власності регулюється статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Згідно до ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону передача займаних квартир (будинків,(будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку). У Законі визначена умова виконання приватизації - це згода на приватизацію усіх членів сім'ї, обов'язкова участь у приватизації усіх членів сім'ї законом не вимагається.

При розгляді справ даної категорії має значення встановлення судом факту користування особою спірним жилим приміщенням під час проведення приватизації житла, а також бажання особи здійснювати таку приватизацію.

Встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання з 16.02.1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.127). Які, як стверджує позивач, згоди на приватизацію спірної квартири не надавали, та оскільки на момент приватизації вони були неповнолітніми, згоди на приватизацію житла їх опікун та Орган опіки та піклування не надавали.

Крім того, позивачу взагалі нічого не було відомо про приватизацію спірної квартири, про що він дізнався, отримавши позовну заяву ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою.

Пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово- комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 року, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну власність (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Згідно п. 21 вищевказаного Положення у довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Відповідно до ч. 2 п. 19 цього Положення згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку) підтверджується письмово і додається до заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать його дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають у житлі.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користування займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно ч. 3 ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сімї громадян, України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.

Таким чином, судом встановлено, що під час проведення приватизації в спірній квартирі проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_5, які мали право на участь у приватизації квартири.

Натомість, встановлено, що місце проживання ОСОБА_3 було зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, 23.07.2010 року останній знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою до м. Орджонікідзе, зареєстрованим не значиться (а.с.78 на звороті).

Із вищенаведеного вбачається, що приватизація житла відбувалася без додержання вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Крім того, судом неодноразово з різних установ витребувалися письмові докази, зокрема, документи, на підставі яких відбулася приватизації квартири АДРЕСА_1. Однак, вказані документи так і не були направлені до суду.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку встановленому законом.

Згідно із положенням ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. (Частина перша статті 1 в редакції Закону N 40/97-ВР від 05.02.97 , яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Приватизація є договором між державою та громадянином про безоплатну або частково оплатну передачу йому у власність квартири у якій він постійно проживає.

Договір приватизації оформлюється шляхом певних дій осіб - учасників приватизації, а саме фізичної особи, яка звертається з заявою про приватизацію, та органу приватизації, який видає відповідне розпорядження про приватизацію протягом місяця з часу надходження такої заяви з наступною видачею свідоцтва про право власності.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Із наведеного, вбачається, що права позивача під час приватизації квартири АДРЕСА_1 були порушені та потребують захисту. А тому, суд вважає за необхідне визнати недійсним розпорядження (наказ) Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради № 6-398 від 10 квітня 1996 року про передачу у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло видане Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради 10 квітня 1996 року про передачу у власність ОСОБА_3 квартиру № 3 в будинку № З по провулку Людмили Сталь в м. Дніпропетровську.

Вирішуючи позовні вимоги і частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна слід керуватися наступним.

Як вказано вище, 08 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кір`як К.А., за реєстровим № 296.

Разом з тим, внаслідок визнання недійсним наведеного вище свідоцтва про право власності на житло від 10 квітня 1996 року, вбачається невідповідність вимогам закону і договору купівлі-продажу квартири № 3, так як ОСОБА_3 не мав відповідного права на розпорядження спірним по справі нерухомим майном.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних справ та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У той же час, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуюче викладене, суд вважає за необхідне визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 8 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 296, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 4844414 від 08.08.2013 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, з ОСОБА_3 та ОСОБА_2В в рівних частках підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 688,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись Законом України Про приватизацію державного житлового фонду, Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 року, Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Закону України «Про охорону дитинства», ст. 651 Житлового кодексу України, ст. ст. 202, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Управління житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кір`як ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири задовольнити.

Визнати розпорядження (наказ) Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради № 6-398 від 10 квітня 1996 року про передачу у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 недійсним.

Визнати свідоцтво про право власності на житло видане Управлінням житлового господарства виконкому Дніпропетровської міської ради 10 квітня 1996 року про передачу у власність ОСОБА_3 квартири № 3 в будинку № З по провулку Людмили Сталь в м. Дніпропетровську недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу квартири від 8 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 296, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 4844414 від 08.08.2013 року недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 (і.н.3031502696), ОСОБА_3 (і.н.2836302417) в рівних частках на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 688,20 грн. (шістсот вісімдесят вісім гривень 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя К.О.Скрипник