Рішення № 42075993, 18.12.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/11560/14-ц Провадження № 22-ц/772/3532/2014Головуючий в суді першої інстанції Саблук С. А.Категорія 44 Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2014 р. м. ВінницяКолегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Зайцева А.Ю.,

суддів: Денишенко Т.О., Луценко В.В. ,

при секретарі: Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2014 по справі за позовом заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

В суд звернувся заступник Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення.

Позовні вимоги мотивував тим, що прокурорською перевіркою встановлено, що 05 червня 2012 року працівнику ЗСУ гр. ОСОБА_2 та його дружині працівнику ЗСУ гр. ОСОБА_3, на підставі заяви останніх, КЕВ м. Вінниця розподілено житлову площу та виділено кімнату АДРЕСА_1. 07.03.2013 року відповідачі, на підставі їх заяви, були переселені з кімнати НОМЕР_1 в кімнату НОМЕР_2, яка також має статус кімнати для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей та знаходиться за тією ж адресою. Як встановлено прокурорською перевіркою ОСОБА_2 відповідно до наказу № 122 від 26.07.2011 був прийнятий на роботу юрисконсультом у КЕВ м. Вінниця. На підставі заяви вказаного громадянина, наказом начальника КЕВ м. Вінниця № 104 від 04.07.2012 було звільнено з посади інспектора групи з керівництва діяльністю управлінь будинками та експлуатації житлового фонду КЕВ м. Вінниця в зв'язку з переведенням до в/ч А0549. Відповідно до довідки форми № 6 від 03.09.2012, яка видається працівникам ЗСУ та запису у трудовій книжці, гр. ОСОБА_2 працює з 05.07.2012 у в/ч А0549, та на момент розподілу житлової площі - кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей, останній не мав 5-ти річного стажу роботи в ЗС України, що відповідно до п. 2.1 Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 113 від 24.03.2008, надавало б право на отримання службового приміщення для проживання. ОСОБА_3 відповідно до довідки від 31.08.2012 та копії трудової книжки, з 25.10.2011 по т.ч. працює на посаді бухгалтера фінансово-економічного відділу у в/ч А1660 та на момент розподілу житлової площі - кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 будівлі для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей, остання також не мала 5-ти річного стажу роботи в ЗС України, що відповідно до п. 2.1 Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 113 від 24.03.2008, надавало б право на отримання службового приміщення для проживання. Крім того, згідно довідки КП ВМБТІ від 11.02.2014, за ОСОБА_3 з 29.12.2012 рахується на праві приватної власності 1/2 частка квартири та в останньої наявне відповідне місце проживання, що відповідно до п. 7.5 Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 113 від 24.03.2008 р., зобов'язує відповідачів у двотижневий термін звільнити займане ними жиле приміщення в гуртожитку. Крім того, відповідачі станом на 05.06.2012 на квартирному обліку у КЕВ м. Вінниця не перебували. Вказані обставини й стали підставою для звернення заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, до суду з позовом.

Позивачем під час розгляду справи подано заяву про зміну підстави позову в порядку ст. 31 ЦПК України, відповідно до якої просили суд виселити відповідачів з кімнати НОМЕР_2 будівлі для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей розташованої за адресою : АДРЕСА_1, без надання їм іншого житлового приміщення, з тих підстав, що відповідачі за сприянням колишнього начальника КЕВ м. Вінниці підполковника ОСОБА_4, який являється батьком ОСОБА_3, самовільно зайняли приміщення НОМЕР_1, а згодом переселились у приміщення НОМЕР_2. Зокрема вселення проведено за резолюцією начальника гарнізону - «Встановленим порядком», вчиненої на заяві відповідача, де підполковник ОСОБА_4, здійснив дописку «кім НОМЕР_1». На квартирному обліку відповідачі не перебувають. ОСОБА_3, на момент вселення в кімнату НОМЕР_1, мала у власності ? частину квартири. Статус приміщення, яке зайняли відповідачі, регулюється нормами Інструкції, які встановлені щодо використання гуртожитків.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2014 року позов задоволено. Виселено відповідачів з кімнати НОМЕР_2 будівлі для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей розташованої за адресою : АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення.

На рішення суду відповідачі подали апеляційну скаргу в якій просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до довідки форми № 6 від 03.09.2012, та запису у трудовій книжці, ОСОБА_2 працює з 05.07.2012 по теперішній час у в/ч А0549. ОСОБА_3, відповідно до довідки від 31.08.2012 та копії трудової книжки, з 25.10.2011 по т.ч. працює на посаді бухгалтера фінансово-економічного відділу у в/ч А1660.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 05.06.2012 на квартирному обліку у КЕВ м. Вінниця не перебували.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі самоправно зайняли житлові приміщення - кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 в будівлі по АДРЕСА_1, які призначені для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей КЕВ м. Вінниця, оскільки останні на квартирному обліку не перебували, не мали п'ятирічного стажу роботи, відповідачка ОСОБА_3 на час вселення в кімнати мала у приватній власності ? частину двокімнатної квартири по АДРЕСА_2.

Крім того, позов задоволений судом з підстав порушення положень «Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом Міноборони України від 30.11.2011 року № 737, які регулюють порядок використання гуртожитків, із застосуванням аналогії закону (ст..8 ЦК України), а також з посиланням на ст.ст. 115,116,118 ЖК України, ст.ст. 3,8,15,45,118,119 ЦК України та «Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України, затвердженої наказом Міноборони України від 24.03.2008 року № 113.

В той же час такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом не вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Апеляційним судом встановлено та не оспорювалось сторонами в судовому засіданні, що будівля в якій проживають військовослужбовці, в тому числі і відповідачі по справі, не має належних правовстановлюючих документів, які вказують її статус та належність.

Не існує і документів, зокрема рішення виконавчого комітету міської ради, які встановлюють статус будівлі, як гуртожитку, а тому не можна вважати, що вказана будівля є гуртожитком і на неї поширюються нормативні правила, які регулюють питання вселення та проживання у гуртожитках.

Не є правомірним і застосування аналогії закону до спірних правовідносин з покладанням на відповідачів певних обов'язків встановлених щодо гуртожитків та виселення у зв'язку з невиконанням відповідачами цих обов'язкових норм та правил встановлених саме до гуртожитків.

Посилання позивача, з чим погодився і суд першої інстанції, на «Інструкцію щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України, затвердженої наказом Міноборони України від 24.03.2008 року № 113, є безпідставним, оскільки вказана Інструкція втратила чинність ще до вселення відповідачів у кімнату НОМЕР_1, а тому взагалі не могла регулювати виниклі між сторонами правовідносини.

Не правильним є і посилання суду, як підставу для виселення, одночасно на три статті ЖК УРСР (115,116,118), оскільки кожна з них регулює різні правовідносини та підстави виселення.

Посилання у рішенні суду на ст.ст. 45,118,119 ЦК України взагалі є незрозумілим, оскільки цими статтями регулюються зовсім інші правовідносини.

В той же час судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно Правил внутрішнього розпорядку службової будівлі для тимчасового проживання, затверджених начальником КЕВ м. Вінниці 11.01.2012 року, житлова площа надається військовослужбовцям на час проходження служби в цьому населеному пункті рішенням квартирно-експлуатаційного органу за клопотанням командира військової частини; для прийняття рішення про надання житлової площі (кімнати, ліжко місця) командиром військової частини подається клопотання до квартирно-експлуатаційного органу на підставі рапорту.

Як було з'ясовано в ході апеляційного розгляду справи, рішення про надання кімнати НОМЕР_1 в спірній будівлі сімї ОСОБА_3, КЕВ м. Вінниці не приймало. Суд також вважає, що резолюція на заяві ОСОБА_2 (а.с.6) не є рішенням в розумінні закону та не містить жодних імперативних розпоряджень.

Слід звернути увагу, що безпосереднім нормативним актом, який регулює питання надання жилих приміщень військовослужбовцям є Інструкція про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затверджена наказом Міноборони України від 30.11.2011 року № 737, яка встановлює підстави надання жилої площі не тільки в гуртожитках, а й в інших приміщеннях для проживання військовослужбовців (спеціально пристосованих казармах, переобладнаних будівлях і спорудах) і яка містить низку процедурних питань, які передують наданню житла чи навіть місця у казармі (перебування у списку рапортів, прийняття рішення про вселення, видача спеціального дозволу).

Відповідачі вселились у спірне приміщення без дотримання будь-яких процедур лише на підставі власної заяви, яка містить дві нечіткі резолюції, що на думку суду не є правомірним.

З тих же підстав не можна вважати законним і переселення відповідачів з кімнати НОМЕР_1 в кімнату НОМЕР_2, яке також відбулось лише на підставі заяви відповідача з незрозумілими резолюціями на ній (а.с.7), оскільки відповідні рішення уповноваженим органом з цього приводу не приймались.

Сам по собі факт не оформлення юридичного статусу будівлі для тимчасового проживання військовослужбовців не дає права на безпідставне вселення в таку будівлю, не свідчить про правомірність проживання в ній та не є підставою для відмови у виселенні з цієї будівлі, оскільки в такому разі будь-яке проживання в такій будівлі є незаконне.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідачі по справі самоправно, без рішення уповноваженого органу, вселились спочатку в кімнату НОМЕР_1, а потім в кімнату НОМЕР_2 будівлі для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а тому підлягаю виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, прийшов правильного висновку, що відповідачі підлягають виселенню, однак ним було невірно застосовані норми матеріального права і висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги в більшій частині знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, однак не вказують на законність вселення та проживання відповідачів і не дають підстав для відмови у позові, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

Не сплачений при звернення до суду судовий збір від сплати якого звільнений прокурор підлягає стягненню з відповідачів в сумі 121,80 гривень.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2014 по справі за позовом заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 з кімнати НОМЕР_2 будівлі для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей розташованої за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави в сумі 121,80 гривень.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: А.Ю. Зайцев

Судді: В.В. Луценко

Т.О. Денишенко