Рішення № 42075871, 24.12.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 129/3823/13-ц Провадження № 22-ц/772/3864/2014Головуючий в суді першої інстанції Капуш І. С.Категорія 25 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Берегового О.Ю., з участю секретаря Руденко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3, про стягнення страхового відшкодування, пені та інших виплат за несвоєчасне відшкодування по страховому зобов'язанню, -

встановила:

В листопаді 2013 року подано цей позов, відповідно до якого ОСОБА_2 вимагав стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (далі ПрАТ «СГ «ТАС») суму страхового відшкодування в розмірі 34685, 37 грн., 2696,90 грн. пені, 3% річних в розмірі 732,67 грн., 242,80 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 1614,06 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, всього на загальну суму 39971,80 грн.

Вказував, що 25 грудня 2012 року на 23 км + 400 м автодороги Т-02-24 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. У результаті ДТП автомобіль позивача «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, зазнав технічних пошкоджень.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як власника автомобіля «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС», у результаті чого у позивача виникло право на відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди.

За наслідками зазначеного ДТП відповідачем було замовлено у ПП «ЕНДЦ «Експертиза» оцінку з визначення вартості матеріального збитку автомобіля «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, за висновком якої № 03Е-01 вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу становить 34685,37 грн.

Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/8011800 ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 50 000,00 грн., однак у добровільному порядку ПрАТ «СГ «ТАС» не виконала взяті на себе зобов'язання за договором страхування.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_2 суму страхового відшкодування в розмірі 34685,37 грн., 2696,90 грн. пені, 3% річних за прострочення грошового зобов'язання в сумі 732,67 грн., 242,80 грн. інфляційних втрат та 1614,06 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В апеляційній скарзі ПрАТ «СГ «ТАС», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених позивачами в суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 25 грудня 2012 року о 20.00 год. на 23 км + 400 м автомобільної дороги Т 02-24 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3 та «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС», що підтверджується полісом № АВ/8011800 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з лімітом відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, 50000,00 грн. зі встановленим розміром франшизи 0 грн. (а.с.7).

Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 січня 2013 року винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано ОСОБА_3 (а.с. 8).

Внаслідок ДТП автомобіль «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, який також належить ОСОБА_2, зазнав механічних пошкоджень.

Відповідно до висновку експерта ПП «ЕНДЦ «Експертиза» № 03Е-01 від 18 січня 2013 року вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 34685,37 грн. (а.с.10-17).

З листа-роз'яснення заступника директора ПП «ЕНДЦ «Експертиза» № 71-03 від 28 березня 2013 року видно, що вартість відновлювального ремонту цього автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу становить 90795,17 грн., розрахункова вартість ідентичного автомобіля дорівнює 37052,83 грн. і проводити його відновлювальні роботи економічно недоцільно (а.с.77).

У відповідності до заяви ОСОБА_2 від 5 квітня 2013 року він не погоджується з визнанням автомобіля «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, фізично знищеним.

10 січня 2013 року ОСОБА_2 подано на адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку (а.с.9), 1 липня 2013 року за № 7274 йому було направлено повідомлення про відмову ПрАТ «СГ «ТАС» у виплаті страхового відшкодування.

13 серпня 2013 року ОСОБА_2 направив відповідачу заяву-претензію (а.с.18-20) щодо виплати страхового відшкодування, однак у вересні він знову отримав відмову у виплаті страхового відшкодування від 20 вересня 2013 року № ГО 501/6765 (а.с. 24-25).

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

П. 1.4. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV) визначено, що особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Ст. 29 Закону № 1961-IV встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

П. 30.1 та 30.2 ст. 30 Закону № 1961-IV передбачено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Отже, оскільки в результаті страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого автомобіля «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, завдано матеріальної шкоди ОСОБА_2 у виді технічного пошкодження належного йому автомобіля «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, то у відповідача не було підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що оскільки ОСОБА_2 є страхувальником і одночасно власником як забезпеченого автомобіля, так і автомобіля, який було пошкоджено внаслідок ДТП, а відтак є одночасно особою, якій завдано шкоди, та особою, відповідальною за її заподіяння, що виключає відповідальність за таку шкоду відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 11 ЦК України, з огляду на таке.

Згідно з 1.4. ст. 1 Закону № 1961-IV особами, відповідальність яких застрахована є не лише страхувальник, а й інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, зокрема, мають посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особо.

Отже, оскільки шкоди завдано винними діями ОСОБА_3, який правомірно володів забезпеченим транспортним засобом, внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, жодних доказів на підтвердження його перебування у трудових відносинах із позивачем у справі не має, то колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є одночасно особою, відповідальною за шкоду та особою, якій завдано шкоди (п. 32.1 ст. 32 Закону № 1961-IV, за яким шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону), а відтак висновок суду про безпідставність відмови страховика у виплаті йому страхового відшкодування є правильним.

Проте, не можна погодитись із визначеним судом розміром відшкодування тому, що згідно з висновком експерта ПП «ЕНДЦ «Експертиза» № 03Е-01 від 18 січня 2013 року (лист-роз'яснення заступника директора ПП «ЕНДЦ «Експертиза» № 71-03 від 28 березня 2013 року) вартість відновлювального ремонту автомобіля «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, без урахування коефіцієнта фізичного зносу становить 90795,17 грн., розрахункова вартість ідентичного автомобіля дорівнює 37052,83 грн. і проводити його відновлювальні роботи економічно недоцільно.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 30 Закону № 1961-IV відшкодуванню підлягає різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, стягненню підлягає страхове відшкодування у розмірі 24750,33 грн. (37052,83 грн. - вартість автомобіля до ДТП - 12302,50 грн. - його вартість після ДТП).

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

П. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Заява про страхове відшкодування була подана ОСОБА_2 10 січня 2013 року, і, відповідно, ПАТ СГ «ТАС» повинно було здійснити виплату страхового відшкодування до 10 квітня 2013 року, а тому розрахунок пені повинен здійснюватись з 10 квітня 2013 року по день надходження позовної заяви до суду - по 1 листопада 2013 року, отже суд прийшов до правильного висновку про стягнення пені в розмірі 2696,90 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відтак, враховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, з нього підлягає стягненню борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 24,75 грн. (24750,33 грн. Х 0,03) та 3% річних від простроченої суми в розмірі 414,99 грн. (24750,33 грн. Х 3% / 365 Х 204 дні прострочення).

Однак, з висновком районного суду щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача 1614,06 грн. процентів за користування чужими коштами погодитись не можна.

Так, ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проте, ні договором, ні нормами ЦК України та нормами Закону України № 1961-IV, ані іншими актами цивільного законодавства не передбачений такий вид відповідальності за неналежне виконання обов'язків страховика як стягнення відсотків.

Вирішуючи питання щодо компенсації відповідачем витрат на правову допомогу, районний суд не врахував положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», відповідно до якого розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовими засіданнями та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Оскільки в суді першої інстанції у справі було проведено два судових засідання за участю адвоката тривалістю по 30 хв. кожне, а інших розрахунків на підтвердження роботи адвоката позивачем не надано, колегія суддів вважає, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати станом на грудень 2013 року (1218,00 гривень) у розмірі 730,00 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають компенсації і судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 278,86 грн. (1% від 27886,97 грн.).

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» задовольнити частково.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2013 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_2 24750 (двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 33 к. страхового відшкодування, 2696 (дві тисячі шістсот дев'яносто шість) грн. 90к. пені за прострочення виплати страхового відшкодування, 24 (двадцять чотири) грн. 75к. інфляційних втрат та 414 (чотириста чотирнадцять грн.) 99 к. річних, всього 27886 (двадцять сім тисяч вісімсот вісімдесят шість грн.) 97к.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі: 278 (двісті сімдесят вісім) грн. 86к. судового збору та 730 (сімсот тридцять) грн. 00к. витрат на правову допомогу адвоката.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Оригіналу відповідає: О.С. Панасюк