Рішення № 42069421, 23.12.2014, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/358/2014

130/819/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярний А.М.,

за участі: секретаря Буга Р.М.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

третя особа: ОСОБА_3,

представника позивача-відповідача ОСОБА_4,

представника відповідачів-позивача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринці цивільну справу

- за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3, ОСОБА_9 про поділ спільного майна жінки та чоловіка, які проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою;

- за зустрічним позовом ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

17.03.2014 з позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з цим позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поділ спільного майна жінки та чоловіка, які проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою (т.1 а.с.2-4).

04.06.2014 ухвалою суду до справи було залучено третіх осіб ОСОБА_3, Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (т. 1 а.с.166). 14.11.2014 судом було уточнено, що третя особа Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».

10.07.2014 представник відповідача ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 подав зустрічний позов про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю ОСОБА_10 (т.2 а.с.34-40), який ухвалою суду від 10.07.2014 був прийнятий до спільного розгляду з первісним (т. 2 а.с.57).

15.12.2014 ухвалою суду до справи було залучено третю особу ОСОБА_9 (т. 3 а.с.38).

Під час судового розгляду справи за клопотанням позивача за первісним позовом його позовні вимоги збільшувались та зменшувались (т. 1 а.с.108-113, 164, т.3 а.с.1, 2).

Згідно останньої заяви про зменшення позовних вимог, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 просила: - встановити факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, побуту та бюджету ОСОБА_1 з ОСОБА_10 з 26.09.1997 по 14.02.2007; - визнати, наступне майно: нежитлове приміщення залу ігрових телевізійних приладів, загальною площею 50,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: вул. Пушкіна, 3, приміщення № 19, у м. Жмеринці Вінницької області; двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,3 кв. м, житловою 25,6 кв. м; - автомобіль марки HONDA, модель CIVIC 1.8.1, 2008 р. випуску, сірого кольору, тип ТЗ легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_10, належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_10, який помер 18.02.2014; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (ідеальну) частку вищевказаного мана: нежитлове приміщення залу ігрових телевізійних приладів, двокімнатну квартиру, автомобіль.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги мотивувала тим, що 10.10.1993 Коростівецькою сільською радою Жмеринського району зареєстрований шлюб між нею та ОСОБА_10. 29.04.1995 у них народився син - ОСОБА_7. Їхня сімя проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_11, 10 Вінницької області.

26.09.1997 шлюб між ними було розірвано, але не зважаючи на розірвання шлюбу, вони продовжували проживати однією сімєю у тому самому будинку, вели спільне господарство, разом виховували сина, мали спільні кошти і побут.

У 2002 році на імя ОСОБА_10 було придбане нежитлове приміщення №19 по вул. Пушкіна, 3 у м. Жмеринці Вінницької області, загальною площею 50,3 кв. м., - зал ігрових телевізійних приладів, про що було видане свідоцтво про право власності № 114 від 11.03.2002. 04.05.2006 виконкомом Жмеринської міської ради на імя ОСОБА_10 на вказане нежитлове приміщення видане свідоцтво про право власності № 68 взамін свідоцтва про право власності № 114 від 11.03.2002.

30.07.2004 на імя ОСОБА_10 придбана двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2. У цій квартирі позивач з ОСОБА_10 та сином ОСОБА_7 проживали однією сімю. На даний час позивач в цій квартирі зареєстрована та продовжує проживати з сином.

14.02.2007 позивач та ОСОБА_10 вдруге зареєстрували шлюб, який бувло розірвано 07.10.2011. Таким чином, з 26.09.1997 по 14.02.2007 вони проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу. Про факт спільного проживання з ОСОБА_10 у зазначений проміжок часу, свідчить наявність спільної дитини, їхнє спільне місце проживання та реєстрація за місцем проживання, повторна реєстрація шлюбу між ними, а також наявність у неї інформації та документів щодо права власності ОСОБА_10 на нерухоме майно.

Відповідно до наведеного, за період з 26.09.1997 по 14.02.2007 між ними існували усталені відносини, що притаманні подружжю: вони вели спільне господарство, були повязані взаємним побутом, мали взаємні права та обовязки. За цей час ними було набуте зазначене вище майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_10 До їхнього спільного майна, яке придбане під час спільного проживання без реєстрації шлюбу відноситься вищевказане мано. Договір щодо розпорядження вказаним майном вони не укладали.

Крім того, у період проживання у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 із покійним ОСОБА_10 згідно договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 28.08.2008 №1138226000 було придбано автомобіль марки HONDA.

18.02.2014 ОСОБА_10 загинув на «Майдані» в місті Києві від кулі снайпера. Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому нерухоме майно. Позов ОСОБА_1 заявляє до відомих їй спадкоємців після смерті ОСОБА_10 (батька спадкодавця, дітей, та другої дружини, з якою він мешкав без реєстрації шлюбу).

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив суд визнати квартиру№4 в будинку №2 по вул. Київська в м. Жмеринці; нежитлове приміщення залу ігрових телевізійних приладів №19 в будинку №3 по вул. Пушкіна в м. Жмеринці, загальною площею 50,3 кв. м; земельну ділянку (кадастровий номер 0510300000:00:001:4239) для гаражного будівництва, площею 0,0027 га, яка розташована в м. Жмеринці по вул. Київській, 15В - особистою власністю ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 заперечуючи проти первісного позову, позовні вимоги мотивували тим, що ОСОБА_10 (який помер 18.02.2014) та ОСОБА_1 проживали в зареєстрованому шлюбі з 10.10.1993 по 26.09.1997 та з 14.02.2007 по 07.10.2011.

Не перебуваючи у шлюбі з 1997, ОСОБА_10, 20.06.2001 придбав за власні кошти з метою підприємницької діяльності у ТОВ "Профілактика" 23/100 частини вищезазначеного нежитлового приміщення №19 в будинку №3 по вул. Пушкіна у м. Жмеринці. 22.06.2001 ОСОБА_10 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. В 2006 році вказане нежитлове приміщення реконструйовано в зал ігрових телевізійних приладів, та зареєстроване у КП «ВООБТІ». Свідоцтво про право власності на вищевказане нежитлове приміщення 04.05.2006 №68 видавалось на ОСОБА_10 як на фізичну особу, оскільки чинне законодавство не виділяє такого субєкта права власності як фізична особа-підприємець. Вважають, що вищевказане нежитлове приміщення є майном фізичної особи-підприємця ОСОБА_10, яке ним придбане за власні кошти та використовувалось для його підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, а тому підлягає визнанню його особистою приватною власністю у розумінні ст.57 СК України, і не підлягає поділу.

Крім того, житлову квартиру під № 4, що знаходиться в м. Жмеринка, по вул. Київській, 2, ОСОБА_10 придбав за власні кошти 30.07.2004, коли він не перебував у шлюбі. А саме, 08.09.1995 позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, подарував належний йому на праві власності житловий будинок по вул. Сакко і ОСОБА_11, 10 в м. Жмеринка своєму синові ОСОБА_2. Після цього ОСОБА_10 та ОСОБА_1 стали в ньому проживати. В 2004 р. ОСОБА_10 вирішив придбати для себе квартиру, для цього 30.07.2004 оформив в АКБ «Правекс-Банк» кредитний договір на суму 7000 доларів США, в забезпечення якого 19.08.2004 передав в іпотеку придбану 30.07.2004 вищевказану квартиру. 15.05.2005 ОСОБА_10 продав житловий будинок по вул. Сакко і ОСОБА_11, 10 в м. Жмеринка, і за рахунок отриманих від продажу коштів було погашено заборгованість по кредиту, отриманого на придбання квартири. Вважають, що спірна квартира придбана за власні кошти у період, коли ОСОБА_10 не перебував у шлюбі, а тому підлягає визнанню його особистою приватною власністю.

Крім того, земельна ділянка, площею 0,0027 га, що розташована в м. Жмеринці по вул. Київська, 15В, з цільовим призначенням для гаражного будівництва, яка зареєстрована за ОСОБА_10 на підставі державного акта (ЯД №372008) на праві власності, виданого 29.11.2006, в процесі приватизації земельної ділянки, підлягає визнанню його особистою приватноювласністю згідно із п. 18-2 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 №7 із змінами та доповненнями, відповідно до положень статей 81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, що одержана громадянином в період шлюбу у приватну власність шляхом приватизації відноситься до його особисто приватної власності, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям в шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду відповідного органу місцевого самоврядування.

Вважають, оскільки ОСОБА_2, як батько спадкодавця і спадкоємець володіє правоздатністю для захисту інтересів свого сина ОСОБА_10, тому має право на звернення з таким позовом до суду.

Позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 у судовому засіданні свій позов підтримали повністю з підстав зазначених вище, зустрічний позов не визнали. Додатково повідомили, що за час проживання однією сімєю в шлюбі та без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з покійним ОСОБА_10 у період з 1997 фактично по 2011р.р., в результаті їх спільних трудових зусиль, отримали доходи, які використали на ведення спільного господарства, побуту, бюджету та набуття вищезазначеного спільного майна, яке підлягає поділу. Починаючи з 1997 по 2007 р.р., вони працювали разом. До придбання свого нежитлового приміщення, вони орендували торгівельну площу в приміщенні в м. Жмеринці, де продавали відеокасети «бувший Престиж», що доводиться фотознімок де вони зображенні удвох (т.1. а.с.147). Нежитлове приміщення залу ігрових телевізійних приладів «Престиж», що є предметом позову, було придбане ними до реєстрації ОСОБА_10 як підприємця за спільні кошти. Для придбання вказаного приміщення ОСОБА_1 позичала кошти у кума ОСОБА_12, приблизно 7000 доларів США. На придбання квартири ОСОБА_10 ОСОБА_1 давала свою письмову згоду у нотаріуса. Квартира придбана частково на кредитні, а частково на позичені кошти у того ж ОСОБА_12. Кредит гасили разом. Автомобіль був придбаний, вже після офіційної реєстрації шлюбу, в кредит, який гасили разом, аж до грудня 2011 року. ОСОБА_1 своєю особистою працею допомагала ОСОБА_10 у веденні та розвитку їх спільного бізнесу у залі ігрових телевізійних приладів «Престиж». Певний час вона була оформлена на роботу за трудовим договором. Після першого юридичного розлучення в 1997р., вони не проживали разом лише один місяць. Після того як зійшлись, то проживали як одна сімя з ОСОБА_10 разом з їх спільним сином ОСОБА_7 в будинку по Сакко і ОСОБА_11, а потім придбали АДРЕСА_3.

Ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_10 в період з 1997 по 2007р.р. не перебували у іншому шлюбі.

Представник відповідачів за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ОСОБА_5 заперечив проти задоволення первісного позову та підтримав зустрічний позов ОСОБА_2 із зазначених в ньому підстав, та додатково надав суду письмові заперечення (т. 2 а.с.193-200), які за своїм змістом не відрізняються від зустрічного позову. Додаткового пояснив, що первісний позов не підлягає задоволенню, адже нежитлове приміщення залу ігрових телевізійних приладів було придбано за життя ОСОБА_10 за його особисті кошти, коли він не перебував у шлюбі, є майном фізичної особи-підприємця, а тому не підлягає поділу. Спірна квартира також не є спільною сумісною власністю, а є особистим майном ОСОБА_10 придбаним за життя за власні кошти у період не перебування у шлюбі. Що стосується поділу придбаного в зареєстрованому шлюбі в кредит автомобіля HONDA, поділу підлягає лише та частина автомобіля, кредит за яку вже виплачено.

Відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, первісний позов не визнав, а зустрічний просив задовольнити із зазначених у ньому підстав. Суду повідомив, що в нього в звязку з інсультом погіршилась пам'ять, тому усіх обставин життя його сина ОСОБА_10 з ОСОБА_1 він не памятає, коли вони одружились, розлучились та коли набували майна і скільки воно коштувало також не памятає. Як памятає, купив для ОСОБА_11 та невістки будинок по вул. Сакко і ОСОБА_11, 10 в м. Жмеринка, який він продав та купив квартиру. Вважає, що ОСОБА_10 придбав приміщення залу ігрових телевізійних приладів «Престижу» в кредит разом із братом ОСОБА_4. Під час спільного проживання з сином, ОСОБА_1 ніде не працювала, а доглядала за господарством та дитиною. Усе своє майно ОСОБА_10 придбав за власні кошти. Підтвердив, що дійсно у період розлучення ОСОБА_10 і ОСОБА_1 із сином проживали разом у придбаній квартирі, але чи як одна сімя, він оцінку надати не може.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_6 позов ОСОБА_1 не визнала, у судовому засіданні повідомила суду про те, що вона приходиться рідною донькою покійному ОСОБА_10 від першого шлюбу. Її мати та батько ОСОБА_10 розлучилися через ОСОБА_1, на яку в неї затаїлась образа. Вважає, що спірні квартиру та зал ігрових телевізійних приладів «Престиж» батько придбав за власні кошти, але конкретних обставин їх придбання не знає. ОСОБА_1 допомагала батькові у бізнесі, працювала в «Престижі». Знає, що її батько розлучився з ОСОБА_1, але згодом знову з нею зійшовся, а потім одружився вдруге. Скільки вони не жили разом і який період не знає.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_7 позов визнав. Суду пояснив, що ОСОБА_1 та покійний ОСОБА_13 являються його батьками. Підтвердив, що дійсно його батьки проживали як одна сімя без реєстрації шлюбу з 1997 по 2007р.р.. Його мати з батьком разом займалися підприємницькою діяльністю, їздили до м. Києва по товар (відеокасети, ігрові приставки та інші технічні прилади), який реалізовували в орендованому приміщенні магазину «Універмаг» та іншому магазині, який також мав назву «Престиж». Потім придбали своє нежитлове приміщення, яке обладнали в зал ігрових телевізійних приладів «Престиж». Батьки проживали разом до 2011 року, поки батько не зустрів ОСОБА_8, з якою почав проживати окремо від сімї. Нежитлове приміщення залу ігрових телевізійних приладів, квартира та автомобіль були нажиті батьками внаслідок їх сумісної праці.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_8 позов не визнала, а суду пояснила, що з ОСОБА_10 з грудня 2011р. до дня його смерті проживали як одна сімя без реєстрації шлюбу. Знає зі слів ОСОБА_10, що він в 90-х роках розпочав свій бізнес разом з своїм братом ОСОБА_3, який був зареєстрований приватним підприємцем (їздили на базари, торгували різною технікою), з часом вони орендували приміщення та зробили в ньому ігровий зал. У 1997 р. ОСОБА_10 розлучитися з ОСОБА_1. Після розлучення він повернувся до ОСОБА_1 заради сина. У 2008 р. він взяв у кредит автомобіль, кошти за який допомагала сплачувати йому свідок під час спільного проживання (однак доказів цьому вона надати не може). Після розлучення ОСОБА_10 допомагав матеріально ОСОБА_1 та сину, вона користувалася автомобілем. Після їх розлучення в 2011 р. ОСОБА_1 залишилась проживати у спірній квартирі разом з сином.

Третя особа за первісним позовом ОСОБА_3 повідомив суду про те, що він приходиться рідним братом покійному ОСОБА_10. Все майно, що є предметом позову куплене ОСОБА_10 в той період, коли він був за кордоном, а саме з 2000-2002р.р. в Італії, з 2002-2014 р.р. в російській Федерації м. Санк-Петербург. ОСОБА_10 приміщення ігрових телевізійних приладів «Престиж» по вул. Пушкіна, 3 у м. Жмеринка купив під «розкручений» десятиліттям бізнес, який він з братом започаткував ще в 1992 р., займаючись продажем касет, картриджів, а згодом ігрових приставок. Автомобіль HONDA ОСОБА_10 придбав за власні кошти отримані від бізнесу. Квартиру ОСОБА_10 купив за власні кошти та частково кошти батька. ОСОБА_1 з ним бізнесом не займалась. В період розлучення з 1997 по 2007, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 жили як одна сімя, в лютому 2006 приїжджали до нього в гості в м. Санк-Петербург (Російська Федерація), для святкування його дня народження. Але тоді йому брат повідомляв, що у нього з ОСОБА_1 їх відносини то погіршувались то покращувались. Після смерті брата, на даний час, бізнесом у залі ігрових телевізійних приладів «Престиж» займається він.

Представник третьої особи Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та третя особа ОСОБА_9 в судове засідання не зявились.

Вислухавши пояснення сторін та третьої особи, дослідивши інші докази, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з огляду на таке.

Допитаний на підставі ст. 184 ЦПК України як свідок ОСОБА_7, дав аналогічні показання тим, які дав в якості відповідача. Підтвердив, що дійсно його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_10 проживали як одна сімя без реєстрації шлюбу з 1997 по 2007р.р., і майно, яке є предметом позову, що підлягає поділу, нажито ними за рахунок їх спільної праці та коштів.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що з 2006 р. і за трудовим договором з лютого 2007 р. по листопад 2011 р. працював адміністратором в залі ігрових телевізійних приладів «Престиж», що належав ОСОБА_10, це був їх спільний бізнес. Що ОСОБА_10, що його дружина ОСОБА_1 були обоє керівниками та виконавцями робіт, а саме приймали замовлення на товар, привозили товар, прибирали. Зарплату видавали йому як ОСОБА_10 так і ОСОБА_1 з каси, які обоє мали до неї доступ. Він був у ОСОБА_10 та ОСОБА_1 в дома, коли вони робили ремонт на квартирі, крім того, приходив до них додому за ключами від приміщення залу ігрових телевізійних приладів, за грошима, в разі потреби. Вони проживали в цей період як одна сімя.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що з ОСОБА_16 та ОСОБА_10 познайомилась у 1997 році через ОСОБА_3, з яким вона проживала як сімя без реєстрації шлюбу. Підтвердила, що ОСОБА_10 та ОСОБА_1 протягом 1993-2007р.р. проживали як одна сімя. З 1999 по 2005р.р. вона працювала з ОСОБА_17 та ОСОБА_10 разом, які з початку в орендованому приміщенні в м. Жмеринка продавали ігрові приставки, касет, картриджі, а приблизно у 2001 році вони придбали нежитлове приміщення «Престиж», а в 2004 придбали квартиру, де постійно проживали разом. Бізнесом ОСОБА_10 та ОСОБА_1 займалися спільно, усе майно, це приміщення «Престижу», квартира та автомобіль придбані ними за спільні кошти, а також позичені та отримані в кредит кошти, які вони віддавали разом.

Свідок ОСОБА_18 суду пояснив, що ОСОБА_1 знає з 1999 року, працювала в неї, в орендованому нею магазині, де продавала касети. Підтвердила, що з часу їх знайомства з 1999 до 2007р.р. ОСОБА_1 і ОСОБА_10 проживали як сімя в будинку, а потім придбали квартиру. Приблизно у 2000 роках ОСОБА_10 та ОСОБА_1 придбали нежитлове приміщення «Престиж» за позичені кошти у ОСОБА_19. Все майно в цей період було придбано за спільні кошти зароблені ОСОБА_10 та ОСОБА_1.

Свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що приходиться другою дружиною батьку ОСОБА_21 - ОСОБА_2. ОСОБА_10 з ОСОБА_1 в 1997 р. розлучився, після чого остання проживала у своїх батьків у с. Коростівці разом з сином ОСОБА_22, але не довго, так як ОСОБА_10 із-за любові до сина повернувся жити до ОСОБА_1. Все майно, яке зареєстроване за ОСОБА_10 було придбано за його особисті кошти.

Свідок ОСОБА_19 суду повідомив, що приходиться кумом ОСОБА_10 та ОСОБА_1, христив їх сина ОСОБА_22. Підтвердив, що вони з 1997 до 2007р.р. проживали як одна сімя. ОСОБА_21 та Наталія за спільні кошти і внаслідок спільної праці купили квартиру, автомобіль в кредит. Разом в 2001 р. придбали нежитлове приміщення «Престиж» за позичені в нього 7000 доларів США. Наталія та ОСОБА_21 займалися бізнесом разом, він неодноразово їм позичав кошти на погашення кредиту, придбання товару тощо. У 2011 році вони розлучилися, так як у ОСОБА_10 зявилася інша жінка.

Свідок ОСОБА_23 суду повідомила, що приходиться дружиною свідку ОСОБА_12, який є кумом ОСОБА_10, адже хрестив їх сина ОСОБА_22.. Познайомилась вона з ОСОБА_10 та ОСОБА_1 в 1998 р. Підтвердила, що ОСОБА_10 та ОСОБА_1 з 1998 по 2007 р.р. проживали як одна сімя. Майно: квартира, нежитлове приміщення та автомобіль, придбані ними за спільні кошти. На придбання нежитлового приміщення «Престиж» вона з чоловіком позичила ОСОБА_10 кошти в сумі 7000 доларів США. Автомобіль вони купували в кредит.

Свідок ОСОБА_24 суду пояснила, що ОСОБА_10 приходиться їй першим чоловіком, з яким розлучилась в 1992 році через ОСОБА_1. ОСОБА_21 за отримані кошти від продажу подарованого йому батьком будинку, та кошти взяті в кредит, спільно з ОСОБА_1, купив квартиру за адресою: вул. Київська, 2 в м. Жмеринці. Гроші на нежитлове приміщення «Престиж» були зароблені ОСОБА_10 особисто.

Свідок ОСОБА_25 суду повідомила, що з ОСОБА_10 та ОСОБА_25 потоваришувала в 2003 році, тоді вони проживали однією сімю аж до 2011 року. Наталія допомагала ОСОБА_10 у їхньому бізнесі, їздила до Києва за товаром. У 2004 році вони придбали квартиру по вул. Київська, 2 у м. Жмеринці. У 2011 році вони розлучилися, так як ОСОБА_10 знайшов собі іншу жінку ОСОБА_8, з кою розпочав проживати оремо. Наталія та її син ОСОБА_22 залишилися проживати у вищевказаній квартирі.

Свідок ОСОБА_26 суду повідомила, що приходиться ОСОБА_10 сестрою. ОСОБА_10 за власні та частково позичені кошти в кума ОСОБА_12, купив приміщення по вул. Пушкіна, 3, в м. Жмеринці, яке згодом було перероблено під зал ігрових телевізійних приладівз назвою «Престиж». В 2004 році ОСОБА_10 частково за кошти отриманні від продажу будинку, а частково за кошти отримані в кредит купив квартиру, яка є предметом позову. З 1997 по 2007 р.р. ОСОБА_21 та Наталія були розлучені та жили окремо. ОСОБА_21 прийняв на роботу ОСОБА_25, та оформив її як найманого робітника. Згодом він одружився на ОСОБА_25 вдруге, але через 4 роки вони розлучилися, так як ОСОБА_10 знайшов собі іншу жінку і згодом почав жити з нею. У вищевказаній квартирі залишилися проживати ОСОБА_25 разом з їхнім спільним сином ОСОБА_22.

Згідно досліджених в судовому засіданні документів встановлено, що 10.10.1993 Коростівецькою сільською радою Жмеринського району зареєстрований шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_27, який 26.09.1997 було розірвано рішенням Жмеринського міського суду №2-406/1997. Згідно рішення суду, шлюб було розірвано за заявою ОСОБА_10 із-за різних поглядів на життя в сімї та втрати почуття любові (т. 2 а.с.75). Свідоцтво про розірвання цього шлюбу ОСОБА_10 отримав 26.09.1997 (т.2 а.с.201), а ОСОБА_1 11.01.2007 (т. 1 а.с.11).

В шлюбі у ОСОБА_10 та ОСОБА_27, 29.04.1995 народився син - ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.13).

14.02.2007 ОСОБА_10 та ОСОБА_27 знову офіційно зареєстрували шлюб у відділі актів цивільного стану по місту Жмеринка Жмеринського МУЮ Вінницької області, який 07.10.2011 рішенням Жмеринського міськрайонного суду в справі №2-905/11, було розірвано за заявою ОСОБА_10 із-за втрати почуття любові (т. 1 а.с.12). Як пояснювали в судовому засіданні сторони, ОСОБА_10 полюбив іншу жінку, якою стала ОСОБА_8, до якої пішов від ОСОБА_1.

Як вбачається з рішення Жмеринського міськрайонного суд від 23.04.2014 ОСОБА_8 та ОСОБА_10 проживали однією сімю без реєстрації шлюбу з 03.12.2011 до 18.02.2014 в АДРЕСА_4 (т. 1 а.с.231).

18.02.2014 ОСОБА_10 помер в м. Києві, про що свідчить свідоцтво про смерть (т. 1 а.с.14). Згідно довідки від 20.02.2014 №586, причиною смерті зазначено напад з використанням вогнепальної зброї (т. 1 а.с.15).

20.06.2001 ОСОБА_10 було придбане нежитлове приміщення №19 по вул. Пушкіна, 3 у м. Жмеринці Вінницької області, загальною площею 51,9 кв. м. (Інвентаризаційна справа №79 а. 146). На підстав рішення виконавчого комітету Жмеринської міської ради від 25.02.2002 №41 вищевказане нежитлове приміщення реконструйовано в зал ігрових телевізійних приладів (Інвентаризаційна справа №79 а. 143). 11.03.2002 ОСОБА_10 було видане свідоцтво про право власності на вищевказане нежитлове приміщення №144, яке 26.07.2002 було зареєстровано в КП «ВООБТІ» (Інвентаризаційна справа №79 а. 293). 25.04.2006 рішенням виконавчого комітету Жмеринської міської ради внесені зміни в попереднє рішення №41 щодо площі приміщення (Інвентаризаційна справа №79 а. 294). 04.05.2006 ОСОБА_10 було видане свідоцтво про право власності на зал ігрових телевізійних приладів №68, приміщення №19 по вул. Пушкіна, 3 у м. Жмеринці Вінницької області, загальною площею 50,3 кв. м, яке 11.05.2006 було зареєстровано за ОСОБА_10 в КП «ВООБТІ», про що свідчить реєстраційне посвідчення (т.1 а.с.18, 19; Інвентаризаційна справа №79 а. 296, 297).

Після придбання вищезазначеного нежитлового приміщення 22.06.2001 ОСОБА_10 був зареєстрований як фізична особа-підприємець (адреса вул. Сакко і ОСОБА_11,10 м. Жмеринка) (т.2 а.с.45); вдруге ОСОБА_10 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 05.08.2004 (адреса АДРЕСА_5) (т. 1 а.с.27).

Згідно трудового договору від 04.01.2005, ОСОБА_10 та ОСОБА_27 перебували у трудових відносинах по 2008 рік, ОСОБА_1 працювала продавцем в магазині, ігровому залі «Престиж ліга», адресою проживання обох вказано АДРЕСА_6 (т. 1 а.с.142).

30.07.2004 ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу придбав двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 45,3 кв. м, житловою - 26,5 кв. м, яка була зареєстрована в КП «ВООБТІ» 17.08.2004, про що свідчить реєстраційне посвідчення (т. 1 а.с.22, 25, 26; Інвентаризаційна справа № 8245 а. 25).

Дослідивши детально договір купівлі продажу вищевказаної квартири та документи, на підставі яких він посвідчувався, надані приватним нотаріусом на ухвалу суду (т.1 а.с.78-94), зясовано, що 29.07.2004 ОСОБА_1 приватному нотаріусу надала заяву, в якій зазначила, що вона, що мешкає по вул. Сакко і ОСОБА_11,10 в м. Жмеринці дає свою згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_13 квартири АДРЕСА_7. Із зворотної сторони зроблено запис нотаріуса, що ОСОБА_1 та ОСОБА_10 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується їхніми паспортами (т.1 а.с.90).

29.07.2004 ОСОБА_10 та ОСОБА_1 приватному нотаріусу надали заяву, в якій підтвердили, що вони з 10.10.1993 проживають однією сімєю та перебувають в зареєстрованому шлюбі між собою. Вказана заява скріплена підписами ОСОБА_1 та завірена приватним нотаріусом (т.1 а.с.91).

30.07.2004 ОСОБА_10 у АКБ «Правикс-Банк» було взято в кредит на споживчі цілі 7000 доларів США, про що свідчить Кредитний договір №18000-024/04Р, який згідно довідки банку погашений. Остання оплата була 10.11.2005 (а.с.91-96). Для забезпечення виконання зобовязань по вищевказаному Кредитному договору між тими ж сторонами 19.08.2004 було укладено договір іпотеки №18006-024/04Р (т. 1 а.с.23-24). Як встановлено в судовому засіданні кредитні кошти бралися для придбання квартири АДРЕСА_7.

Згідно копії паспорта ОСОБА_1, ОСОБА_10 та погосподасрької книги в квартирі АДРЕСА_7 вони зареєстровані з 03.08.2004 (т. 1 а.с.6-9, 140-141).

У період проживання у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 із покійним ОСОБА_10 згідно договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 28.08.2008 №1138226000, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», який перейменовано на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_10 було придбано автомобіль за 25586 доларів США, марки HONDA, модель CIVIC 1.8.1, 2008 р. випуску, сірого кольору, тип ТЗ легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2. Згідно довідки банку заборгованість по вказаному кредиту, станом на 18.02.2014 (день смерті ОСОБА_10О.) становить 7644,10 доларів США (т.2 а.с.168-191).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи №43/2014 після смерті ОСОБА_10 з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись: мати ОСОБА_9, батько ОСОБА_2, донька ОСОБА_6, сина ОСОБА_7, та позивач ОСОБА_1. Згідно довідки директора КП «Жмеринкакомунсервіс» ОСОБА_28 від 25.02.2014 ОСОБА_10 проживав і був зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_3 з 03.08.2004 по день смерті 18.02.2014. До спадкоємців ПАТ УкрСиббанк в порядку ст. 1281 ЦК України предявив вимогу про наявність кредитної заборгованості за придбаний транспортний засіб (т. 3 а.с.28-35).

Вказані докази суд приймає до уваги, так як у сукупності вони узгоджуються між собою за правовим змістом, не суперечать один одному і ніким не оскаржуються, у звязку з чим дійшов висновку, що факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, побуту та бюджету ОСОБА_1 з ОСОБА_10 з 26.09.1997 по 14.02.2007, встановити який просили позивач, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні за показаннями позивача, відповідачів, свідків, третьої особи та документами.

Цей факт також підтверджується фотознімками за 1998, 2000, 2001, 2002, 2003, 2005, 2006 роки в колі родичів, друзів, кумів, які дали показання в судовому засіданні, зроблені під час відпочинку та святкування сімейних свят ОСОБА_1 та ОСОБА_10 (а.с.147-157, 159), в тому числі фотознімком де зображені ОСОБА_10 та ОСОБА_27 на фоні церкви, як пояснила третя особа брат покійного - ОСОБА_3, фото зроблено в лютому 2006р. в м. Санкт-Петербург (Росія), куди вони приїжджали до нього на день-народження (т. 1 а.с.158).

Цей факт також підтверджується відеозаписом, що був відтворений в судовому засіданні, святкування в лютому 2007р. другого офіційного одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_10 та їх відпочинку в Єгипті після цього, на якому ОСОБА_10 звертається з словами привітання до дружини ОСОБА_1, в яких висловлює своє відношення до неї та почуття любові, що виникло раніше і ніколи не загасало. Привітання такого ж змісту лунали в сторону молодих від їх родичів, в тому числі сестри ОСОБА_26.

Згідно з частиною 2 та 4 ст. 25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Оскільки ОСОБА_10 помер, і його правоздатність припинилась, то належними відповідачами у вказаній справі будуть його спадкоємці.

Згідно з ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності. Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Тобто, майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сімї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У звязку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сімєю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 №6-135цс13.

У відповідності до ч. 1 ст. 260-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно з ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною 1, 3 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно з ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

В даній справі судом встановлено, що під час проживання однією сімєю ОСОБА_10 з ОСОБА_1, які не перебували в зареєстрованому шлюбі, 30.07.2004 ОСОБА_10 в інтересах сімї, за письмовою згодою ОСОБА_1, яка діяла на правах офіційної дружини, засвідченої нотаріально, на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Квартира була придбана із залученням кредитних коштів, про що свідчить Кредитного договору №18000-024/04Р від 30.07.2004 укладений між ОСОБА_10 та АКБ «Правикс-Банк» на суму 7000 доларів США, та Договір іпотеки №18006-024/04Р від 19.08.2004 укладений між тими ж сторонами. А тому квартира є обєктом спільної сумісної власності подружжя, яка підпадає під регулювання ст.ст. 60, 61 СК України.

Як розтлумачено в Рішення Конституційного Суду України, яке обовязковим до виконання на території України, від 19.09.2012 №1-8/2012, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 02.10.2013 у справі № 6-79 цс 13, із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сімї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст. ст. 63, 65 СК України.

Водночас відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відносини стосовно майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України, ГК України та Закону України "Про підприємництво".

Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Окремою формою підприємницької діяльності є підприємницька діяльність фізичних осіб. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено. Як зазначається у ч. 2 ст. 52 ЦК України, фізична особа підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. На підставі цього положення, а також норм ст.ст. 57, 61 СК України слід дійти висновку про те, що майно фізичної особи підприємця не є обєктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Результатом наділення юридичних осіб приватних підприємств і фізичних осіб-підприємців свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.

Установивши у справі, яка переглядається, факт оформлення права приватної власності приватного підприємства та видачі йому свідоцтва про право власності на нежиле приміщення, суд касаційної інстанції безпідставно своїм рішенням змінив правовий режим майна приватного підприємства на режим спільного сумісного майна подружжя, оскільки з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

При цьому суд не врахував, що навіть і в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобовязальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Отже, майно фізичної особи підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як обєкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.

В даній справі судом встановлено, що під час проживання однією сімєю ОСОБА_10 з ОСОБА_1, які не перебували в зареєстрованому шлюбі між собою, за спільні сумісні кошти, нажиті внаслідок спільної праці, ОСОБА_10 в інтересах сімї, 20.06.2001 на підставі договору купівлі продажу придбав нежитлове приміщення №19 по вул. Пушкіна, 3 у м. Жмеринці Вінницької області, на яке 11.03.2002 йому було видане свідоцтво про право власності. 04.05.2006 на ОСОБА_10 було видане нове свідоцтво про право власності на вищевказане нежитлове приміщеннязалу ігрових телевізійних приладів, в звязку із змінами у площі, яке 11.05.2006 він зареєстрував за собою в КП «ВООБТІ».

ОСОБА_10 придбав вищевказане нежитлове приміщення за спільні кошти сімї, до реєстрації його як фізичної особи-підприємець (22.06.2001), яке до статутного фонду приватного підприємства не передавалось, його правовий режим з моменту придбання його ОСОБА_10 (20.06.2001), не мінявся, а тому є обєктом спільної сумісної власності подружжя, яке підпадає під регулювання ст.ст. 60, 61 СК України.

Що стосується автомобіля HONDA, державний номер НОМЕР_2, який був придбаний під час шлюбу 28.08.2008 в кредит за 25 586 доларів США, та який є предметом застави, є спільною сумісною власністю подружжя в розумінні ст.ст. 60, 61 СК України, а тому підлягає поділу.

Приймаючи рішення про відмову в задоволені первісного позову щодо ОСОБА_8, суд виходив з того, що вона не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_10, проживала з ним як одна сімя без реєстрації шлюбу не довгий час, з 03.12.2011 до 18.02.2014, а відповідно після його смерті не набула прав та обовязків щодо належного йому майна, в тому числі майна, що є предметом позову, а тому позов до неї заявлений безпідставно.

Відмовляючи в зустрічному позові представника відповідача ОСОБА_5 заявленого в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю ОСОБА_10, суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_10 помер, то його правоздатність у відповідності до ч. 4 ст. 25 ЦК України припинилась, а визнання права власності за померлим законом не передбачена.

Суд при вирішенні даної справи, крім вищевказаних спеціальних норм, також враховує загальні засади цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників, правонаступників співвласників та заінтересованих осіб.

Суд не бере до уваги заперечень відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5, про те, що спірні нежитлове приміщення та квартира, які є предметом позову були придбані ОСОБА_10 за власні кошти в той період, коли він не перебував у шлюбних відносинах, а також, що квартира була придбана в кредит, який був погашений за кошти від продажу подарованого йому будинку, оскільки це спростовується вищезазначеними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Суд не бере до уваги заперечення представника відповідача ОСОБА_5, що автомобіль HONDA, який був придбаний в кредит ОСОБА_10 під час проживання його в шлюбі з ОСОБА_1, підлягає поділу лише в частині, кредит за яку вже виплачений. Решта кредиту підлягає подальшій виплаті. Тому хто продовжуватиме сплачувати кредит, і належатиме право власності на решту авта. Така позиція представника ОСОБА_5 не узгоджується з загальними засадами поділу мана подружжя, які визначені в ст. 70 СК України, в разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Оскільки ОСОБА_10 помер, а шлюбний контракт ним з ОСОБА_1 не укладався, вирішувати питання про погашення частки невиплаченого кредиту за автомобіль можливо лише, після поділу мана, шляхом предявлення претензії банку до співвласника частки майна та спадкоємців межах вартості спадкового майна.

Суд не бере до уваги заперечень ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_24 в тій частині де вони вказують, що майно, яке є предметом позову придбане ОСОБА_10 за власні кошти, оскільки це спростовується показаннями свідків (ОСОБА_14, ОСОБА_15Г, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_23, ОСОБА_25А.) та письмовими доказами дослідженими в судовому засіданні.

Суд не бере до уваги заперечення ОСОБА_6 в тій частині, де вона вказує, що вважає, що спірні квартиру та зал ігрових телевізійних приладів «Престиж» батько придбав за власні кошти. Адже конкретних обставин їх придбання вона не знає, а відповідності до ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд при ухваленні рішення виходив із засад ст. 11 УПК України, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у справі.

Судові витрати за первісним позовом складають 13761,24 грн., з яких 2312,04 грн. сплачений судовий збір; 11449,20 грн. витрати на правову допомогу представника позивача за участь в судовому засіданні.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з врахуванням ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах» з відповідачів на користь позивача за первісним позовом слід стягнути в рівних частках судові витрати пропорційно до задоволених вимог (за мінусом 1/4), в загальному розмірі 10320,93 грн., які складаються з витрат за 23 год. 30 хв. участі представника позивача ОСОБА_4, який надавав правову допомогу у судовому засіданні та сплаченого позивачами за первісним позовом судового збору.

Відповідно до ст.ст. 25, 346, 1216, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. 17 Закону України "Про власність", враховуючи правову позиції Верховного Суду України які містяться в постановах від 02.10.2013 у справі № 6-79 цс13 та від 25.12.2013 №6-135цс13, Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 №1-8/2012, керуючись ст.ст. 3, 6, 8, 10, 11, 27, 57, 60, 61, 88, 158, 169, 208, 209, 212-215, 218, 222 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 про поділ спільного майна жінки та чоловіка, які проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, побуту та бюджету ОСОБА_1 з ОСОБА_10 з 26.09.1997 по 14.02.2007.

Визнати, що нежитлове приміщення залу ігрових телевізійних приладів, загальною площею 50,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: вул. Пушкіна, 3, приміщення № 19, у м. Жмеринці Вінницької області; двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 45,3 кв. м, житловою 25,6 кв. м; - автомобіль марки HONDA, модель CIVIC 1.8.1, 2008 р. випуску, сірого кольору, тип ТЗ легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_10, належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_10, який помер 18.02.2014.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (ідеальну) частку нежитлового приміщення залу ігрових телевізійних приладів, загальною площею 50,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: вул. Пушкіна, 3, приміщення № 19, у м. Жмеринці Вінницької області; двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,3 кв. м, житловою 25,6 кв. м; - автомобіль марки HONDA, модель CIVIC 1.8.1, 2008 р. випуску, сірого кольору, тип ТЗ легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_10.

В задоволенні первісного позову щодо ОСОБА_8 - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю - відмовити.

Судові витрати за первісним позовом в розмірі 10320 (десять тисяч триста двадцять) грн. 93 коп. стягнути з відповідачів: ОСОБА_2 (ІПН№1518310637), ОСОБА_6 (ІПН№341700017), ОСОБА_7 (ІПН№3481700017) порівну, по 3440 (три тисячі чотириста сорок) грн. 31 коп. з кожного, на користь позивача ОСОБА_1.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий А.М. Заярний