Рішення № 42062154, 23.12.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/4061/13-ц Головуючий у 1-й інст. Романюк Ю. Г.

Категорія 54 Доповідач Гансецька І. А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді: Гансецької І.А.

суддів: Товянської О.В.

Микитюк О.Ю.

при секретарі: Кравчук Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна фірма «Леся» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою представника ПАТ «ВКФ «Леся» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

В серпні 2013 року позивач звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 14.02.2013 року її прийнято на роботу ученицею швачки в навчальний клас приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна фірма «Леся». З 18.02.2013 року її переведено на роботу учениці термообробника розкрійної дільниці вказаного підприємства, на якій вона працювала до звільнення. У зв'язку з тим, що роботодавцем постійно порушувалось законодавство про працю та умови колективного договору щодо надання інформації про виплату заробітної плати, порушувались порядок і строки її виплати, 22.07.2013 року вона подала заяву про звільнення з роботи з вищевикладених підстав. Заяву їй було повернуто без розгляду.

23.07.2013 року вона повторно подала заяву про звільнення з роботи з 25.07.2013 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. З 24.07.2013 року по 26.07.2013 року вона перебувала на лікуванні, а 29.07.2013 року отримала витяг з наказу №37-в від 26.07.2013 року про звільнення з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати неправомірною відмову відповідача у задоволенні її заяви про звільнення, визнати незаконними та скасувати оскаржувані накази про її звільнення від 26.07.2013 року № 37-в та від 06.08.2013 року № 101/1-к, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду завдану їй незаконним звільненням з роботи.

Рішенням Новград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Визнано відмову приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна фірма «Леся» у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 23.07.2013 року про звільнення її за ч.3 ст.38 КЗпП України неправомірною. Визнано незаконним та скасовано накази ПАТ ВКФ «Леся» № 37-в від 26.07.2013 року про звільнення ОСОБА_2 та № 101/1-к від 06.08.2013 року про внесення змін до наказу № 37-в від 26 липня 2013 року. Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді учениці термообробника розкрійної дільниці в ПАТ «ВКФ «Леся» з 29 липня 2013 року. Стягнуто з ПАТ «ВКФ «Леся» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 липня 2013 року по 20 жовтня 2014 року в сумі 24576,80 грн. та моральну шкоду в сумі 500,00грн. В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «ВКФ «Леся» просить скасувати рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2014 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 14.02.2013 року позивача було прийнято на роботу ученицею швачки в навчальний клас приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна фірма «Леся». З нею було укладено трудовий договір на строк до 13.02.2014 року. Однак в наказі № 20-к від 14.02.2013 року про прийняття на роботу та у записі в трудовій книжці не зазначено про укладення з ОСОБА_2 строкового трудового договору.

З 18.02.2013 року її переведено на роботу ученицею термообробника розкрійної дільниці вказаного підприємства. В наказі № 21/1-к від 18.02.2013 року про переведення також відсутнє посилання на те, що трудовий договір укладено на визначений строк. Новий договір з позивачем після переведення її ученицею термообробника розкрійної дільниці не укладався. З наведеного вбачається, що з позивачем було укладено безстроковий трудовий договір на невизначений строк відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП України.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання неправомірною відмови приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна фірма «Леся» у звільненні позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України , суд обгрунтовано зазначив, що істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені, а роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи. Така ж позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 травня 2013 року.

Правильними є висновки суду і щодо визнання незаконним та скасування наказу ПАТ ВКФ «Леся» № 101/1-к від 06.08.2013 року про внесення змін до наказу № 37-в від 26 липня 2013 року, поновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді учениці термообробника розкрійної дільниці ПАТ «ВКФ «Леся» з 29 липня 2013 року, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про визнання незаконним та скасування наказу ПАТ ВКФ «Леся» № 37-в від 26.07.2013 року, суд не звернув увагу на те, що після внесення до нього змін 06.08.2013 року, наказ № 37-в в частині дати звільнення припинив дію.

Крім зазначеного, суд безпідставно послався на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року по справі №7-рп/2009, оскільки воно стосується інших правовідносин.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання незаконним та скасовування наказу ПАТ ВКФ «Леся» від 26.07.2013 року № 37-в про звільнення ОСОБА_2 з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині. В решті рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна фірма «Леся» задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2014 року скасувати в частині визнання незаконним та скасовування наказу ПАТ ВКФ «Леся» від 26.07.2013 року № 37-в про звільнення ОСОБА_2.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасовування наказу ПАТ ВКФ «Леся» від 26.07.2013 року № 37-в про звільнення ОСОБА_2.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього часу може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: