Рішення № 42052606, 25.12.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 рокуСправа № 912/3439/14 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/3439/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради, м. Світловодськ, Кіровоградська область

про стягнення 38 693,43 грн.

Представники сторін:

від позивача - Вознюк Є.В., довіреність № 14-167 від 11.06.14 (приймав участь в судовому засіданні 24.12.2014);

від відповідача - Матвієць В.В., директор (наказ № 2 від 03.01.2006 р.); Глинченко О.М., довіреність № б/н від 30.11.04, юрисконсульт (приймали участь в судовому засіданні 24.12.2014).

В судовому засіданні 24.12.2014 оголошено перерву до 25.12.2014.

В судовому засіданні 25.12.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") подано позовну заяву до комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради (надалі - КП "Власівські мережі") з вимогою про стягнення інфляційних втрат в розмірі 102,32 грн., 3% річних в розмірі 6 573,43 грн. та пені в розмірі 32 017,68 грн., з покладенням на відповідача судового збору.

Пред'явлення мотивовано порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині здійснення своєчасного розрахунку за поставлений природний газ згідно договору купівлі-продажу № 13/3369-БО-18 від 31.01.2013.

Відповідач позов заперечив та згідно поданого відзиву просить відмовити в позові повністю, посилаючись на ті обставини, що позовна вимога є передчасною, оскільки позивач не звертався до відповідача з метою досудового врегулювання спору; оплата спожитого природного газу була неможливою через неузгодження обсягу фактично спожитого газу, що зумовлено незгодою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" із вказаними відповідачем в актах приймання-передачі обсягами спожитого газу та наполягання позивача застосувати показники по обсягам спожитого газу в більших об'ємах і, як наслідок - несвоєчасне підписання позивачем наданих відповідачем актів приймання-передачі газу за січень-квітень 2013; не підписання позивачем спільних протокольних рішень про проведення взаєморозрахунків, що позбавило можливості розрахуватися за газ субвенціями з державного бюджету та що, за твердженням відповідача, є не прийняттям належного виконання в розмірі 59 156,00 грн. (а.с. 35-111).

Окрім того, відповідачем в судовому засіданні 24.12.2014 подано заяву № 399 від 23.12.2014 про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована невідповідністю вимогам закону пункту 9.3. договору купівлі-продажу № 13/3369-БО-18 від 31.01.2013 щодо збільшення строку позовної давності, та заявлено письмове клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (а.с. 174-175).

В судовому засіданні, яке відбулося у справі 24.12.2014, представником позивача позовні вимоги підтримано повністю та надано пояснення щодо викладених у відзиві обставин і заперечено заявлені відповідачем клопотання; представниками відповідача в судовому засіданні заперечено проти задоволення позову з підстав, наведених у відзиві на позов, та підтримано заявлені клопотання.

В судовому засіданні 24.12.2014 оголошено перерву до 25.12.2014. Представники сторін після оголошеної перерви в судове засідання 25.12.2014 не з'явились, між тим враховуючи, що сторонами подано необхідні для розгляду справи докази; клопотання про необхідність витребування додаткових доказів сторонами не заявлялись та представниками сторін наведено суду свої пояснення з приводу поданого позову і заперечень проти позовних вимог, господарський суд вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 25.12.2014 за наявними у справі доказами та за відсутності представників сторін.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані сторонами докази, врахувавши пояснення представників сторін, наведенні в обґрунтування підстав позову і заперечень проти позовних вимог, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та КП "Власівські мережі" (Покупець) 31.01.2013 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3369-БО-18 (далі - Договір, Договір № 13/3369-БО-18), за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору (а.с.10-15).

Згідно з пунктом 1.2. Договору газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

В розділі 2 Договору сторонами узгоджено помісячний обсяг природного газу, що має бути переданий з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Передбачено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3. Договору).

Ціна газу узгоджена між сторонами в розділі 5 Договору та визначено, що загальна вартість Договору на дату його укладення становить разом з ПДВ 1 538 372,88 грн.

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. (пункт 6.1. Договору).

Строк дії Договору встановлено з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками і до 31 грудня 2013 року в частині реалізації газу, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 1.1. Договору). Крім того, названим пунктом Договору сторони погодили поширення дії Договору на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2013 року.

Зазначені вище та інші умови Договору № 13/3369-БО-18 узгоджені між сторонами шляхом підписання останньої сторінки Договору представниками Продавця і Покупця, які скріплено печатками обох сторін Договору.

Як передбачено Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу - це господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов'язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; газопостачальним підприємством (постачальник) є суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами; споживач - це юридична особа або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує його як паливо або сировину (ст. 1 Закону).

За вимогами статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

З матеріалів справи слідує, що згідно статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 747 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. N 724), позивач є юридичною особою з предметом діяльності - постачання природного та скрапленого газу та інші види діяльності.

Відповідач, в свою чергу, є споживачем природного газу, у т.ч. на умовах Договору №13/3369-БО-18, укладеного з позивачем у даній справі.

Наявними у справі доказами підтверджено, що на виконання умов Договору № 13/3369-БО-18 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом січня - квітня 2013 та жовтня-грудня 2013 поставлено, а КП "Власівські мережі" отримано природний газ в межах обумовлених Договором обсягах та за узгодженою Договором ціною. Належне виконання позивачем умов Договору щодо поставки газу та його отримання відповідачем не заперечується обома сторонами та підтверджується відповідними актами приймання-передачі, доданими до позову (а.с. 16-22).

Між тим, як повідомляє позивач, КП "Власівські мережі" за отриманий природний газ розрахувався з порушенням договірного строку розрахунку, що є порушенням зобов'язання та на підставі чого позивач нарахував пеню в розмірі 32 017,68 грн.,, інфляційні втрати в розмірі 102,32 грн. і 3% річних в розмірі 6 573,43 грн., які просить стягнути згідно поданого позову.

Натомість відповідач заперечує позовні вимоги, посилаючись на ті обставини, що позовна вимога є передчасною, оскільки позивач не звертався до відповідача з метою досудового врегулювання спору; оплата спожитого природного газу була неможливою через неузгодження між сторонами остаточного обсягу фактично спожитого газу, що зумовлено незгодою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" із вказаними відповідачем в актах приймання-передачі обсягами спожитого газу через незастосування останнім Методики № 288 від 15.07.2010 та наполягання позивача застосувати показники по обсягам спожитого газу в більших об'ємах і, як наслідок - несвоєчасне підписання позивачем наданих відповідачем актів приймання-передачі газу за січень-квітень 2013; не підписання позивачем спільних протокольних рішень про проведення взаєморозрахунків, що позбавило можливості розрахуватися за газ субвенціями з державного бюджету та що, за твердженням відповідача, є не прийняттям належного виконання в розмірі 59 156,00 грн. (а.с. 35-111).

Господарський суд враховує, що за вимогами статей 11, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України договір є підставою виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Із наведеного вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

У справі, що розглядається, згідно пункту 6.1. Договору № 13/3369-БО-18 сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В силу положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач згідно умов Договору № 13/3369-БО-18 зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок за фактично переданий газ у строк, встановлений пунктом 6.1. Договору, а саме - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

За умовами пункту 5.5. Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Таким чином, за вказаними умовами Договору акти приймання-передачі є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Разом з цим, пункт 6.1. розділу 6 Договору № 13/3369-БО-18, який містить положення щодо порядку та умов проведення розрахунків, не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з підписанням актів приймання-передачі. Вказаний пункт Договору встановлює строк для остаточного розрахунку за фактично переданий газ і саме такий строк є граничним для проведення остаточної оплати. Вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України в своїх постановах від 11.07.2013 у справі № 5021/1407/12, від 13.11.2014 у справі № 924/943/14.

Отже, підписання між сторонами актів приймання-передачі природного газу, спожитого у січні, лютому, березні, квітні 2013 лише 31.09.2013 не змінює строку оплати, що встановлений пунктом 6.1. Договору, та не є підставою для відстрочення відповідачем виконання свого обов'язку з оплати.

Стосовно доводів відповідача про неможливість здійснення оплати внаслідок неузгодження між сторонами обсягів фактично спожитого газу за січень-квітень 2013, документальне оформлення якого здійснюється за актами-приймання передачі, господарський суд зазначає наступне.

Як повідомляє відповідач та що підтверджено матеріалами справи, КП "Власівські мережі" оформлено та подано до газорозподільної організації - ВАТ по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" для підписання і подальшого направлення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" помісячні акти приймання-передачі природного газу за січень-квітень 2013, в яких відповідач зазначив обсяг спожитого газу (а.с. 126, 128, 130, 132). Відповідні акти надіслані ВАТ по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за супровідними листами, відповідно 08.02., 07.03., 05.04., 13.05.2013 (а.с. 144-148).

Між тим, як зазначає відповідач, вказані акти ПАТ "НАК "Нафтогаз України" своєчасно не підписав та не повернув, намагаючись змусити КП "Власівські мережі" підписати акти приймання-передачі природного газу за січень-квітень 2013 по Договору №13/3369-БО-18 з більшими об'ємами газу, ніж було фактично, застосовуючи при цьому Методику визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 15.07.2010 N 288. За твердженням відповідача, лише після прийняття судових рішень в адміністративних справах про оскарження ПАТ "НАК "Нафтогаз України" рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 29.10.2012 № 6, згідно яких у задоволенні позову відмовлено, позивач відмовився від застосування названої вище Методики та погодився на запропоновані відповідачем об'єми природного газу, що було закріплено підписанням відповідних актів приймання-передачі 30.09.2013.

В підтвердження наведеного відповідач посилається, зокрема, на лист ПАТ "НАК "Нафтогаз України" від 16.04.2013 і доданий до нього акт приймання-передачі природного газу за лютий 2013 за Договором № 13/3369-БО-18 із зафіксованим в акті більшим об'ємом спожитого газу, відповідну податкову накладу (а.с. 97-102).

Позивач повідомлених відповідачем обставин не спростував, однак вважає, що наведене не позбавляє можливості відповідача провести своєчасні розрахунки за отриманий природний газ (пояснення від 24.12.2014, а.с. 176-177).

Господарський суд погоджується з позицією позивача та відхиляє доводи відповідача щодо неможливості проведення розрахунку з підстав наступного.

Згідно умов Договору саме відповідач, як Покупець, зобов'язується скласти та надати Продавцеві акти приймання-передачі, в яких зазначати фактичні обсяги переданого природного газу.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач за січень-квітень 2013 щомісячно складав такі акти та зазначав в них обсяги переданого природного газу. Отже, підписуючи та направляючи на адресу позивача такі акти, відповідач тим самим визнавав поставлений позивачем обсяг природного газу і у нього виникав обов'язок оплатити вказаний самим же відповідачем в актах приймання-передачі обсяг природного газу у встановлений договором строк. Крім того, як слідує з матеріалів справи, природний газ протягом січня-квітня 2013 постачався відповідачеві безперервно, а вказані відповідачем в актах приймання-передачі обсяги природного газу в подальшому були прийняті позивачем та саме по вказаним обсягам виник спір стосовно дотримання строку розрахунку. Більш того, як слідує з розрахунку позивача, відповідач здійснював часткову оплату за природний газ ще до підписання актів приймання-передачі газу за січень-квітень 2013, чим спростовується твердження останнього про неможливість провести розрахунки. Відповідач стверджує, що позивач підписав акти приймання-передачі газу за січень-квітень 2013 з порушенням договірного строку, однак і вказані акти також надіслані на адресу позивача з порушенням відповідного строку.

Господарський суд відхиляє твердження відповідача про неприйняття позивачем належного виконання в сумі 51 162,18 грн. у вигляді субвенцій з державного бюджету внаслідок не підписання останнім спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Договір № 13/3369-БО-18 не містить умов стосовно оплати природного газу за рахунок коштів субвенції з державного бюджету, тоді як Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20, та Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, який затверджений наказом Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Державного казначейства України від 03.02.2009 N 55/57/43, передбачають, що відповідні розрахунки проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Отже, не підписання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків не є відмовою від прийняття належного виконання зобов'язання в розумінні положень Цивільного кодексу України та не впливає на фактичний стан розрахунків, що склався між сторонами Договору.

Щодо відсутності досудового врегулювання, то як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року справа N 1-2/2002, встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, відсутність звернення позивача до відповідача щодо урегулювання спору про сплату пені, 3% річних та інфляції не позбавляє права позивача звернутися безпосередньо до суду з відповідним позовом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно з пунктом 3 частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Обов'язок сплатити штрафні санкції у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання встановлено також в ст. 230 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання вимоги.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В пункті 7.2. Договору № 13/3369-БО-18 сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 цього договору, Покупець у безспірному порядку зобов'язується, крім суми заборгованості, сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

При цьому, згідно пункту 9.3. Договору строк, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Відповідач, згідно поданої заяви про застосування строку позовної давності, вважає вказаний пункт Договору таким, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки пункт 9.3. Договору не конкретизує норму типового договору, а встановлює зовсім іншу норму, що зумовлює безпідставні преференції для позивача.

Господарський суд не вбачає підстав для визнання недійсним п. 9.3. договору з огляду на наступне.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначено ст. 179 Господарського кодексу України. Відповідно до ч. 4 цієї статті при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Отже, конкретизація умов договору, укладеного на підставі типового договору, не повинна призводити до відступу від змісту останнього.

Договір на постачання природного газу за регульованим тарифом укладається відповідно до Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.09.2011 № 1580 (абзац 9 ч. 1 п. 1.3 Правил користування природним газом для юридичних осіб, що затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 13.09.2012 № 1181).

У розділі 9 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом зазначено, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов Договору вирішуються в порядку, установленому законодавством.

Як передбачено ст. 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Отже, в пункті 9.3. Договору № 13/3369-БО-18 сторони не відступили від умов Типового договору, а лише встановили строк звернення до суду за захистом порушеного права (позовна давність), збільшивши його до п'яти років у відповідності до норм ст. 259 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, господарський суд не встановив підстав для визнання недійсним пункту 9.3. Договору № 13/3369-БО-18 та не вбачає підстав для застосування річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимоги про стягнення пені.

Згідно наданого розрахунку, у зв'язку з порушенням відповідачем договірних строків розрахунку за природний газ, переданий протягом січня-квітня, жовтня 2013, позивач нараховує відповідачу пеню в загальній сумі 32 017,68 грн., 3% річних в розмірі 6 573,43 грн. та інфляційні втрати в розмірі 102,32 грн.

Між тим, господарський суд не погоджується із правомірністю нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних саме в такому розмірі, що обумовлено наступним.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. (пункт 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, позивач безпідставно нарахував інфляційні в розмірі 102,32 грн. за листопад 2013 року на суму боргу 51 162,18 грн. за зобов'язаннями жовтня 2013, що підлягали сплаті у строк до 14-го листопада 2013 та які були повністю оплачені відповідачем 28 листопада 2013. У зв'язку з наведеним, підстави для стягнення 102,32 грн. інфляційних відсутні.

Щодо розрахунку пені та 3% річних, то як слідує з розрахунку позивача, останній включив в період часу, за який нараховано вказані нарахування, дні фактичної сплати відповідачем заборгованості та не врахував положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в пункті 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Також суд враховує, що оскільки в Договорі № 13/3369-БО-18 виконання грошового зобов'язання визначено до 14-го числа місяця, то останнім днем виконання такого зобов'язання є день, що передує цьому терміну, в даному випадку 13 число відповідного місяця (п. 1.9. названої вище постанови пленуму).

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача та дні фактичної сплати відповідачем суми боргу і положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, є правильним наступний розрахунок пені і 3% річних в межах періоду нарахування, визначеного позивачем:

- за зобов'язанням січня 2013 року на суму 307 362,23 грн. за період прострочення з 14.02.2013 по 25.06.2013 пеня в розмірі 16 538,61 грн. та 3% річних в розмірі 3 334,67 грн.

- за зобов'язанням лютого 2013 року на суму 208 081,25 грн. за період прострочення з 14.03.2013 по 25.06.2013 пеня в розмірі 8 802,12 грн. та 3% річних в розмірі 1 778,67 грн.; на суму 185 443,48 грн. за період прострочення з 26.06.2013 по 29.07.2013 пеня в розмірі 2 418,39 грн. та 3% річних в розмірі 518,23 грн.; на суму 108 503,48 грн. за 30.07.2013 пеня в розмірі 41,62 грн. та 3% річних в розмірі 8,92 грн.; на суму 8 743,48 грн. за період прострочення з 31.07.2013 по 13.09.2013 пеня в розмірі 143,25 грн. та 3% річних за період прострочення з 31.07.2013 по 10.10.2013 пеня в розмірі 51,74 грн.;

- за зобов'язанням березня 2013 року на суму 42 221,34 грн. за період прострочення з 16.04.2013 (13 та 14 квітня 2013 вихідні) по 10.10.2013 пеня в розмірі 2 877,99 грн. та 3% річних в розмірі 617,70 грн.;

- за зобов'язанням квітня 2013 року на суму 11 896,74 грн. за період прострочення з 14.05.2013 по 10.10.2013 пеня в розмірі 674,04 грн. та 3% річних в розмірі 146,67 грн.;

- за зобов'язанням жовтня 2013 року на суму 51 162,18 грн. за період прострочення з 14.11.2013 по 27.11.2013 пеня в розмірі 255,11 грн. та 3% річних в розмірі 58,87 грн.

Всього згідно наведеного вище розрахунку загальний розмір пені становить 31 751,13 грн. та 3% річних 6 515,47 грн.

На підставі викладеного, розмір пені та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача становить 31 751,13 грн. пені та 6 515,47 грн. 3% річних. Підстави для стягнення пені і 3% річних в іншій частині відсутні у зв'язку з неправильним розрахунком позивача.

Разом з цим, відповідачем подано письмове клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з наступних підстав: основне зобов'язання відповідачем виконано; єдиним джерелом розрахунків за спожитий природний газ є кошти споживачів, які, як правило, розраховуються несвоєчасно; відповідач є комунальним і неприбутковим підприємством та перебуває в скрутному фінансовому становищі; невідповідність розміру пені наслідкам порушення та відсутність збитків у позивача; штучне створення позивачем ситуації, внаслідок якої відповідач не мав можливості розрахуватися за газ грошовими коштами у вигляді субвенцій; сплата штрафних санкцій впливає на можливість в подальшому оплачувати природний газ та постачати теплову енергію споживача (а.с. 165-166).

Представником позивача в судовому засіданні 24.12.2014 заперечено проти зменшення штрафних санкцій.

Дослідивши доводи сторін щодо зменшення розміру штрафних санкцій, господарський суд враховує наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України закріплено право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У відповідності до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно статуту КП "Власівські мережі", відповідач є комунальним підприємством, основними напрямками якого є забезпечення збереження, експлуатації і утримання в належному технічному та санітарному стані житлового фонду селища, систем (мереж) теплопостачання, електропостачання, водопостачання та водовідведення селища Власівка та об'єктів підприємства; забезпечення подальшого благоустрою житлового фонду. Підприємство утримує на балансі житлові багатоповерхові будинки (а.с. 42-48). Відповідно до рішення Власівської селищної ради від 27.04.2007 № 47 КП "Власівські мережі" є виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді смт. Власівка з управління та утримання будинків та спору, з централізованого опалення постачання гарячої води, з ремонту приміщень, будинків і споруд (а.с. 167). Отже, основною метою діяльності відповідача є задоволення потреб населення селища Власівка окремими видами житлово-комунальних послуг.

Як підтверджується матеріалами справи, споживачі комунальних послуг розраховуються перед КП "Власівські мережі" несвоєчасно, що впливає на стан та можливість проведення останнім розрахунку перед власними постачальниками, у т.ч. за отриманий природний газ. Так, згідно довідок підприємства дебіторська заборгованість по КП "Власівські мережі" становила: станом на 01.01.2014 - 2239,0 тис. грн. населення і 99,8 тис. грн. комерційні споживачі; станом 01.07.2014 - 2061,2 тис. грн. населення і 90,0 тис. грн. комерційні споживачі (а.с. 168, 169).

Відповідно до фінансового звіту КП "Власівські мережі" за 2013 рік (період поставки природного газу, що є предметом спору) відповідач був збитковим підприємством, проте розрахувався за переданий природний газ, хоча і з порушенням договірних строків розрахунку, однак повністю. Оплати за поставлений в січні-квітні та жовтні-листопаді 2013 року газ здійснені в межах 2013 року.

Також, як слідує з матеріалів справи, відповідач намагався підписати з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" спільні протокольні рішення з метою оплати природного газу субвенціями з державного бюджету, тоді як позивач такі протокольні рішення не підписав, не пояснюючи причину їх не підписання.

Отже, відповідач вчиняв дії з метою розрахунку за природний газ.

Разом з цим, позивач не підтверджує наявність збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань.

Приймаючи до уваги всі вищенаведені обставини в їх сукупності, господарський суд вважає наявними підстави для зменшення розміру пені до 30 відсотків від суми, яка підлягає стягненню, та вважає що вказане зменшення враховує інтереси обох сторін в даному конкретному випадку .

При цьому, господарський суд вважає необхідним зазначити, що використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 9 525,34 грн. (30% від 31 751,13 грн.). У задоволені позову про стягнення пені в іншій частині господарський суд відмовляє.

Зменшення 3% річних, які не є неустойкою, чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з КП "Власівські мережі" інфляційних втрат в розмірі 102,32 грн., 3% річних в розмірі 6 573,43 грн. та пені в розмірі 32 017,68 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі: 9 525,34 грн. пені та 6 515,47 грн. 3% річних. У задоволені позову в іншій частині господарський суд відмовляє.

Судовий збір у відповідності до правил статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, відшкодування витрат позивача, пов'язаних зі сплатою судового збору за вимогою про стягнення пені, покладаються на відповідача у сумі, сплаченій позивачем за вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір не було зменшено господарським судом. Також господарський суд враховує, що правило статті 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради (27552, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка, вул. Лівобережна, 9, ідентифікаційний код 32092251) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 9 525,34 грн. пені та 6 515,47 грн. 3% річних, а також 1 806,85 грн. судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 30.12.2014.

Суддя В.В.Тимошевська