Рішення № 42049325, 16.12.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/8127/14 Головуючий 1 інст. - Задорожна А.М.

Справа № 643/237/14-ц Доповідач - Кругова С.С.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.

суддів колегії - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

- МІНЕНКОВОЇ Н.О.

за участю секретаря - Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 27 жовтня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 12.09.2007 року у розмірі 3892,39 доларів США, а також покласти на відповідача сплату судових витрат.

Рішенням суду першої інстанції від 24 лютого 2014 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, яку судом апеляційної інстанції було відхилено, а рішення районного суду залишено без змін.

У травні 2014 року відповідач подав касаційну скаргу і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2014 року касаційну скаргу було задоволено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, справу направлено на новий розгляд до районного суду.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 27 жовтня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 27 жовтня 2014 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі; а також просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Суд помилково не прийняв його доводи щодо можливості звернення позивача лише протягом строку позовної давності, який почався з дати непогашення чергового платежу по кредиту та на час звернення до суду вже сплинув.

Посилаючись на абз.13 п.2 та п.п.5.2 Договору та вимоги Цивільного кодексу України, не погоджується з висновками суду, оскільки згідно з ними невиконанням умов договору буде вважатись перший місяць за місяцем в якому відповідачем не буде проведено відповідного періодичного щомісячного платежу для погашення кредиту і тоді у позивача виникає право на вимогу всієї суми заборгованості за кредитом.

Вважає, що висновок суду щодо початку спливу позовної давності розпочинається зі спливом строку дії платіжної картки, не відповідає законодавству, оскільки у ст. 261 ЦК України чітко говориться, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто Банку було відомо, що відповідач 20 лютого 2008 року перестав погашати кредит, а оскільки договором передбачено щомісячне погашення, то ПАТ КБ "ПриватБанк" не міг бути не обізнаний, що погашення мало б проводитись на рахунок, який відкритий у нього.

Звертає увагу на те, що надані позивачем додатково виписка по рахунку та лист з інформацією про платіжну картку не можуть бути прийняті як докази, оскільки це лише роздруковані листи без жодного підпису та штампу/печатки позивача, тобто ті, які може виготовити будь-яка особа. Крім того, вказує, що ознайомився з ними лише під час отримання повного тексту рішення, у судовому засіданні вони йому надані не були.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, обговоривши доводи апеляційної скарги та, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановлюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що строки позовної давності почали плинути з дати закінчення дії картки, тобто з вересня 2011 року, а не, як помилково вважає відповідач, з моменту сплати останнього платежу.

З таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Установлено, що 31 серпня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1 380 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонгується на такий самий термін.

З позовної заяви вбачається, що Банк звернувся з позовом 14 січня 2014 року (а.с.1-2).

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу позовної давності ( а.с. 28), оскільки перебіг позовної давності почався з моменту, коли ним допущено порушення умов договору, а саме з 20 лютого 2008 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

При вирішенні спору поза увагою суду залишилося те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле МСЖТН).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

На спростування доводів заяви ОСОБА_3 про сплив строку позовної даності, суд зазначив, що оскільки ані ОСОБА_3, ані Банк не заявили про припинення строку дії договору, тому в силу п. 9.12 умов і правил він вважається таким, що пролонгований.

Однак у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд не встановив дату останнього платежу, не дослідив картку та не встановив строк її дії, а тому і питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, частин 1 та 5 ст. 261 ЦК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки 14 січня 2014 року, не вирішив.

Оскільки при вирішенні спору судом порушені норми процесуального права, судом не повно з'ясовані фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку заборгованості (а.с.6-8) перша заборгованість по кредиту виникла у червні 2008 року, останній платіж по процентах боржник здійснив у листопаді 2008 року і остаточно заборгованість на всю загальну суму кредиту, що підлягала сплаті виникла в березні 2010 року в сумі 1270,02 доларів США.

Тобто, у позивача виникло право на позов на частину непогашеної суми кредиту ще в червні 2008 року, на стягнення процентів з листопада 2008 року і на всю суму кредиту з березня 2010 року.

Що стосується посилання позивача на п.9.12 Умов і Правил надання банківських послуг , що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання і якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий термін, то слід зазначити наступне.

Судова колегія вважає ці доводи позивача помилковими, оскільки сторони передбачили єдиноразову пролонгацію договору, а не щоразу після закінчення строку.

Кредитний договір укладено 31 серпня 2007 року, діяв він до 31 серпня 2008 року і був пролонгований до 31 серпня 2009 року. Останній платіж відповідачем було здійснено в листопаді 2008 року. В матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії договору і платіжної картки боржником була отримана нова картка. З позовом позивач звернувся 14 січня 2014 року.

Тому хибним є висновок суду про початок строку позовної давності з вересня 2011 року (а.с.98).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є суттєвими, і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст..256,257, 261,264,266,267, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10,60, 213,214,303, 304, 309, 313, 314, 317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 27 жовтня 2014 року - скасувати. В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя -

Судді -