Рішення № 42038980, 08.12.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/23888/12

Провадження № 2/522/1864/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі: Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об'єднану цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар - Еліт», ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», про визнання недійсними третейської угоди за кредитним договором, іпотечним договором та договорами поруки; за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Французький бульвар - Еліт», ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсними третейської угоди за кредитним договором №660/007-516 від 17.05.2007 року, іпотечним договором від 23.05.2007 року, договором поруки №07-15/599 від 21.05.2007 року та договором поруки №07-15/598 від 21.05.2007 року, посилаючись на те, що відповідно до п. 6.2. ст. 6 Кредитного договору, п. 5.2. Іпотечного договору та умов п. 5.2. Договорів поруки сторони передбачили розгляд спорів суддями постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться у м. Києві, по вул. М. Раскової, 15. На думку Позивачів, зазначені пункти договору кредиту, іпотечного договору та договорів поруки порушують їхні конституційні права та інтереси, оскільки позбавляють можливості мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки. Зокрема, посилаючись на рішення Конституційного суду України від 10.01.2008 року, Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», положення Конституції України заявники стверджують про те, що третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя. Втім, обов'язковість положень договорів про розгляд спорів у третейському суді позбавляє позивачів на право звернення до суду загальної юрисдикції та ставить у нерівне становище з ПАТ «Укрсоцбанк».

Крім того, ОСОБА_3 звернулася до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» з позовною заявою про визнання договору поруки №07-15/598 від 21.05.2007 року таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що її чоловік, ОСОБА_2, без її згоди уклав з ПАТ «Укрсоцбанк» договір поруки та наголошує на порушенні її прав, посилаючись на положення ст. ст. 60,61, 73 Сімейного кодексу України.

Ухвалою Приморського районного суду від 20.01.2014 року було об'єднано в одне провадження позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар - Еліт», ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними третейської угоди за кредитним договором, іпотечним договором та договорами поруки з позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки таким, що не підлягає виконанню.

У судовому засіданні представники ТОВ «Французький бульвар - Еліт», ОСОБА_2, ОСОБА_1 підтримали свої позовні вимоги та вимоги ОСОБА_3, представник ПАТ «Укрсоцбанк» заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар - Еліт», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з наступних підстав:

Судом встановлено, що 17.05.2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» з однієї сторони та ТОВ «Французький бульвар - Еліт» з іншої сторони було укладено Кредитний договір №660/007-516 (надалі - Кредитний договір) про надання позивачу кредиту окремими частинами (траншами), зі сплатою 12% річних, з щорічним переглядом, та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку №1 до цього договору в межах максимального ліміту заборгованості до 5 000 000,00 доларів США з правом конвертації в національну валюту України.

В забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, між Позивачем та Відповідачем також було укладено іпотечний договір від 23.05.2007 року, предметом якого виступило нерухоме майно - земельна ділянка, загальною площею 0,5291 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського.

Крім того, за договорами поруки №07-15/599 від 21.05.2007р. та №07-15/598 від 21.05.2007р. також свої солідарні зобов'язання перед ПАТ «Укрсоцбанк» підтвердили ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5, 8 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону «Про третейські суди, якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

Частиною 4 ст. 12 Закону «Про третейські суди» визначено, що третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору (ч. 5 ст. 12 Закону).

Згідно з ч. 8 ст. 12 Закону, третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між: сторонами третейським судом".

Крім того, згідно ч. 1 ст. 13 вказаного Закону, якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів".Укладаючи таку угоду, сторони підтвердили, що цей Договір відображає повне розуміння сторонами предмета цього Договору та інших питань, зазначених у цьому Договорі (п. 6.5 Договору).

Частинами 1 та 2 статті 16 вказаного Закону визначено, що склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді). Третейський суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів.

Отже, дотримуючись даних норм, сторони визначили склад третейського суду у третейському застереженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року N 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства, підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні.

Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків створений за рішенням Ради Асоціації Українських банків і зареєстрований у Київському міського управлінні юстиції 21.06.2005.

За свою правовою природою, правосуддя являє собою самостійну галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Тому в контексті статті 55 Конституції України, органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 за N1-рп/2008 "У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду)", зокрема зазначено, що третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

В свою чергу, третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин представляє собою недержавну юрисдикційну діяльність, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.

Разом з тим, у статті 2 Закону міститься визначення поняття третейський суд, яким, зокрема, є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15 червня 1976 року.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Посилаючись на Статут Асоціації українських банків, позивачі не врахували, що Асоціація діє, зокрема на основі такого принципу як законність.

З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції, законність являє собою режим (стан) відповідності дій, поведінки, діяльності посадових осіб, громадян та юридичних осіб законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті неухильного додержання останніх усіма суб'єктами права.

Відтак, визнання недійсним п. 5.2 Договору з тих підстав, що Статутом Асоціації банків України встановлено, що остання створена для захисту прав банків не можна, позаяк дане положення не є виключною прерогативою даної Асоціації, яка утворена та діє в межах чинного законодавства України.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980 року зазначено, що право на правосуддя як одна зі складових справедливого судового розгляду не є абсолютним як в кримінально-правовій, так і в цивільно-правовій сфері та підлягає обумовленим обмеженням.

В демократичному суспільстві "право на правосуддя" має надто велике значення, щоб його можна було вважати втраченим лише тому, що особа стала стороною угоди, що має погоджувальний характер. У сфері публічного порядку будь-яка міра чи рішення, що допускає можливість порушення статті 6 Конвенції, вимагає особливо прискіпливого та детального розгляду (п. 49 рішення рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980р.).

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року).

В свою чергу, договором є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відтак, суд дійшов висновку, що визначення сторонами такого засобу захисту законних прав та охоронюваних законом інтересів обох сторін як передача спору, у випадку його виникнення, на розгляд третейського суду, не є порушенням права на незалежний і справедливий судовий захист, позаяк така домовленість відповідає внутрішній волі та намірам обох сторін.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання вказаних вище договорів.

Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання Договору поруки № 07-15/598 від 21.05.2014р. таким, що не підлягає виконанню, суд зазначає наступне.

21.05.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 взяв на себе обов'язок у повному обсязі відповідати перед Банком за виконання ТОВ «Французький бульвар - Еліт» зобов'язань за Кредитним договором №660/007-516 від 17.05.2007 року.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року за N5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити, крім іншого і з того, що порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

Таким чином, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» договір поруки встановлює права та обов'язки виключно для зазначених суб'єктів та не може впливати на права та законні інтереси третіх осіб.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В свою чергу, позовна заява ОСОБА_3 не містить жодних доказів порушення її прав укладанням між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 договору поруки № 07-15/598 від 21.05.2007 року.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 10, 11, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар - Еліт», ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення чи отримання рішення особою, яка не була присутня в засіданні при оголошенні рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

08.12.2014