Рішення № 42038905, 17.12.2014, Приморський районний суд м. Одеси

17.12.2014

Справа № 522/28133/13ц

Провадження№ 2/522/344/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого-судді: Абухіна Р.Д.

За участю секретаря: Гонтар Н.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - "Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди", -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, по якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 312 582 грн., моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 3240, 52 грн.

Позивачка посилається на те,що з квітня 2003 року по квітень 2011 року доглядала за ОСОБА_3, матір'ю відповідачки, яка була в прихильному віці і потребувала догляду сторонньої людини. Між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання. Договір довічного утримання було виконано у повному обсязі і припинено. Після припинення договір визнано недійсним за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11.10.2013 року та сторони правочину повернуто у попередній стан. Відповідачка ОСОБА_2, являється спадкоємицею за законом сторони правочину ОСОБА_3 з цього приводу позивачка ОСОБА_1 просить з неї стягнути матеріальні витрати і моральну шкоду отриману у зв'язку з виконанням правочину.

ОСОБА_1 просить застосувати реституцію і стягнути з ОСОБА_2, матеріальну шкоду у вигляді вартості квартири АДРЕСА_1, в сумі 312582 (триста дванадцять тисяч п'ятсот вісімдесят дві) гривни, посилаючись на ч.1 ст. 216, п.1 ч.3 ст. 1212 Цивільного Кодексу України, п.п. 5,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Також, ОСОБА_1 просить суд, стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 100000 грн. (сто тисяч) грн., посилаючись на ч. 3 ст. 225 Цивільного Кодексу України, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями N 5 від 25.05.2001 року) та судові витрати у розмирі 3240 грн.52 коп., посилаючись на ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 підтримали позовні вимоги у повному обсязі і просили їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали, подали заперечення проти його задоволення посилаючись на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

В судовому засіданні суд заслухав сторін, їх представників, свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7, дослідив надані письмові докази по справі, дослідив матеріали цивільної справи № 1519/2-1236/11 р. Малиновського районного суду м. Одеси за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним, висновки будівельно-технічної експертизи № 175/2013, ПП «Одеського науково-дослідного центру експертних досліджень ім. Скибинського С.С.» від 01.11.2013 року, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні було встановлено наступне.

18.04.2003 року, ОСОБА_3, склала заповіт на ОСОБА_1, який було посвідчено в нотаріальній конторі і зареєстровано в реєстрі за № 3-1376. З цього часу ОСОБА_1 почала фактично виконувати довічне утримання ОСОБА_3

25.04.2009 року між, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, який було засвідчено державним нотаріусом третьої Одеської Державної нотаріальної контори ОСОБА_8

За умов договору довічного утримання ОСОБА_1 отримала квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 матеріальне забезпечення у вигляді їди, одягу, необхідної допомоги, ліки, оплату комунальних послуг.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть. ОСОБА_1 поховала ОСОБА_3 за власні кошти про, що свідчать довідка № 936 від ІНФОРМАЦІЯ_1 з КП „ Спеціальне підприємство комунально-побутового обслуговування Одеський крематорій", Договір-замовлення на організацію та проведення поховання № 115501 від 06.04.2011 року, Договір-замовлення на організацію та проведення поховання з ПП „Курілов" від 06.04.2011 року, Квітанція ПП Жабіцька від 06.04.2011 року про сплату ритуальних послуг, Договір-замовлення на організацію та проведення поховання № 118459 від 10.04.2011 року. Загальна сума витрат на поховання складає 7227 грн.18 коп.

ІНФОРМАЦІЯ_1 договір довічного утримання було припинено у зв'язку зі смертю відчужувача, відповідно до ч. 2 ст. 755 Цивільного Кодексу України.

Договір довічного утримання було виконано у повному обсязі, на підтвердження матеріального утримання позивачкою було надано суду квитанції з купівлі продуктів і ліків на суму 12407 грн. 02 коп., квитанції про сплату комунальних послуг на суму 12370 грн.,71коп. Також ОСОБА_1 надавала ОСОБА_3 послуги у вигляді готування їжі, прання речей, прибирання і ремонт приміщення, купівля і доставка в приміщення продуктів харчування і ліків, доглядала цілодобово за хворою ОСОБА_3, ці послуги на даний час оцінити не можливо.

ОСОБА_2 з матерю ОСОБА_3, родинних стосунків не підтримувала. Ухилялась від матеріальної допомоги своєї матері, якої вона потребувала, про що свідчить рішення Київського райсуду м. Одеси від 06.07.1976 року про стягнення аліментів, яке не виконувалось.

ОСОБА_2 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним. По цивільній справі, судом було призначено посмертну судову-психіатричну експертизу.

16.04.2013 року актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 201 було встановлено, що ОСОБА_3 страждала на хронічні стійки, психічні розлади у вигляді параноїчної шизофренії, з цього приводу не здатна була усвідомлювати свої дії, що є підставою для визнання угоди недійсною.

11.10.2013 року постановлено рішення Малиновського районного суду м. Одеси, яким позов ОСОБА_2 задоволено - договір довічного утримання засвідченого державним нотаріусом третьої Одеської Державної нотаріальної контори ОСОБА_8, від 25.04.2009 року визнано недійсним та сторони правочину повернуті в попередній стан.

01.11.2013 року було складено висновок № 175/2013 будівельно-технічного експертного дослідження, відповідно якого встановлена вартість квартири АДРЕСА_1, в сумі 312582 (триста дванадцять тисяч п'ятсот вісімдесят дві) гривни.

11.06.2014 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, ОСОБА_2 визначено додатковий термін у два місяці для прийняття спадщини в порядку спадкування за законом, яка відкрилась у зв'язку з смертю ОСОБА_3.

06.08.2014 року ОСОБА_2 звернулась з заявою до Сьомої одеської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3, на підставі якої відкрито спадкову справу № 447/2014.

Відповідно до ст.. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч.1 ст.1231 Цивільного Кодексу України, до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

В судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що працювала сиділкою у ОСОБА_3 з 2006 року і по день її смерті, ОСОБА_1 оплачувала їй за це власні кошти. ОСОБА_3 не скаржилась на виконання обов'язків ОСОБА_1. Про існування доньки у ОСОБА_3 стало відомо в останні роки її життя, про доньку ОСОБА_3 нічого позитивного не говорила, іноді була свідком коли донька їй дзвонила і вони сварились. ОСОБА_3 була на повному утримані ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що працює в соціальній службі Малиновського району, ОСОБА_3 була у неї під патронажем з 1998 року і по день її смерті. Вона відвідувала ОСОБА_3 двічі на тиждень. Декілька років допомогла купувати продукти, сплачувати комунальні послуги. В 2003 році появилась ОСОБА_1, яка зробила в квартирі ОСОБА_3 ремонт, так як квартира була в поганому стані, очистила квартиру від бруду, встановила за власні кошти унітаз, який був розбитий, купила холодильник, телевізор, привела в порядок бабусю, за нею добре доглядала, кормила і поїла її. ОСОБА_3 ніколи не скаржилась на ОСОБА_1 Про існування доньки у ОСОБА_3 не знала, сказали їй про існування доньки за 3 роки до смерті, однак сама ОСОБА_3 говорила, що це донька її чоловіка. Відносини у них були складні, вона постійно скаржилась на неї.

Згідно п.1 ч.3 ст. 1212 ЦК України передбачено повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного Кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними",вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними",за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 виконала умови договору довічного утримання у повному обсязі і у зв'язку з тим, що встановити вартість виконаних робіт по догляду та наданих з цього приводу послуг на час повернення сторін у первісний стан не можливо, вважає необхідним відшкодувати вартість квартири за ціною, яка існує на момент відшкодування.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Згідно п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Як зазначено в п.3 Постанови від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Цивільна - правова відповідальність за завдану моральну шкоду настає при наявності протиправної поведінки заподіювача шкоди, встановлення причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою, вини заподіювача.

Як зазначено в п. 9 Постанови від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості,можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди не зазначено, з яких міркувань позивач виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, не надав ніяких доказів причино- наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та її моральними стражданнями.

Таким чином, позивач не надала доказів на підтвердження факту заподіяння їй відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, не обгрунтувала, з чого вона виходила, визначаючи розмір заподіяної їй шкоди.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд вважає необхідним у цієї частині відмовити у позові у повному обсязі у зв'язку з тим, що моральна шкода переходить у спадок лише у випадку коли її було присуджено судом спадкодавцеві за його життя, ч. 3 ст. 1230 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У зв'язку з тим, що позовні вимоги з приводу стягнення матеріальної шкоди задоволені у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивачки судові витрати у розмирі 3240 грн.52 коп., які підтверджено квитанціями.

Відповідно до ст.. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З наведеного вище, суд вважає позов законним, обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в частині відшкодування матеріальної шкоди, в частині відшкодування моральної шкоди - відмовити в задоволенні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Розглянувши справу повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено, суд вважає правомірними заявлені позовні вимоги, які є обґрунтованими, тому вважає за можливе їх задовольнити частково.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 15,16, 23, 216,1167,1212,1232 ЦК України, ст. ст. 7, 8, 10, 15, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - "Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди", - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 312582 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 суму сплаченого судового збору в розмірі 3 240, 52 грн.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: Р.Д. Абухін