Рішення № 42038493, 08.12.2014, Приморський районний суд м. Одеси

08.12.2014

Справа № 522/10886/14-ц

Провадження № 2/522/921/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2014 рокуПриморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі Шеян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування та свідоцтва про право власності, припинення права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та просить витребувати із чужого незаконного володіння горище, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 13, в спільну сумісну власність мешканців цього будинку, в тому числі, і ОСОБА_1 шляхом: визнання недійсним договору дарування вищевказаного горища від 15 грудня 2011 року за №8728, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого 03 травня 2013 року ОСОБА_2 за №3183246; припинення права власності ОСОБА_3 на горище що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 13.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що вона разом з ОСОБА_4І та ОСОБА_5 є співвласниками 654/1000 частин квартири АДРЕСА_2 в рівних частках. Однак, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2007 року за ОСОБА_2, всупереч волі позивачки та інших співмешканців будинку, було визнано право власності на горище у вищевказаному будинку. В подальшому, відповідачем була здійснена реконструкція належної йому квартири АДРЕСА_1, внаслідок якої площа квартири була збільшена за рахунок горища, та відповідачу було видане свідоцтво про право власності на квартиру №20 від 03 травня 2013 року за №3183246.

Також ОСОБА_1 зазначає, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2013 року було скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2007 року, та в подальшому, рішенням суду від 13 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Тому позивачка вважає, що право власності відповідачем на спірне горище набуто неправомірно, а саме вважає, що горище є об`єктом спільної сумісної власності мешканців будинку, у тому числі і позивачки.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити, надали пояснення аналогічні обставинам викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вказала, що на момент розгляду справи спірний об'єкт права власності відсутній, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 травня 2013 року.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки до суду не повідомляв.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками 654/1000 частин квартири АДРЕСА_2 в рівних часках на підставі свідоцтва про право власності виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 22 червня 2010 року (Т. 1, а. с. 14).

ОСОБА_2 до 03 травня 2013 року був власником квартири АДРЕСА_1 на підстав договору купівлі-продажу від 11 січня 2005 року (Т. 1, а. с. 12) та горища, загальною площею 84, 3 кв. м. у зазначеному будинку на підставі договору дарування від 11 листопада 2009 року.

Крім того, право власності ОСОБА_2 на спірне горище було визнано заочним рішенням Приморського районного суду м. Одесі від 21 травня 2007 року (Т.1, а. с. 15).

На підставі договору дарування укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 15 грудня 2011 року, право власності на спірне горище перейшло до ОСОБА_3, що підтверджується також витягом КП «ОМБТІ та РОН» від 10 січня 2012 року (Т.1, а. с. 120, 121).

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 16 липня 2012 року (зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області 18 липня 2012 року за №ОД08312121594) (Т. 1, а. с. 189) було здійснено реконструкцію квартири №20 та горища в будинку №13 по вул. Буніна в м. Одесі, внаслідок чого площа квартира №20 була збільшена до 266, 3 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03 травня 2013 року № 3183368 (Т. 1, а. с. 136).

Крім того, законність проведення ОСОБА_3 вищевказаної реконструкції підтверджується Містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки від 13 липня 2012 року №268/01-10/347/0, наданими ОСОБА_3 Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради (Т. 1, а. с. 184).

Згідно ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд, за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

У судовому засіданні також встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2010 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2010 року та ухвалою Верховного Суду України від 01 червня 2011 року, було зобовязано ОСОБА_1, ОСОБА_4І та ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_2 перешкод в розробці та узгодженні проектно-кошторисної документації з реконструкції квартири АДРЕСА_1 з використанням горища площею 84, 3 кв. м. під житловий поверх (Т. 1, а. с. 251-256).

Таким чином, на момент розгляду справи спірний об'єкт права власності - горище в будинку №13 по вул. Буніна в м. Одесі відсутній, що унеможливлює задоволення позовної вимоги про витребування майна.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одесі від 21 травня 2007 року, яким було визнано право власності на вказане горище за ОСОБА_2, було скасовано ухвалою Приморського районного суду м. Одесі від 09 квітня 2013 року.

Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у Листі «Аналіз практики застосування судами ст.16 Цивільного Кодексу України» від 01.04.2014 р. суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вибраним позивачем способом захисту порушеного права у вигляді витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо захистити порушене право в зв'язку з відсутністю спірного об'єкту права власності.

Також, у відповідності з положеннями п.22 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.

Тому, суд вважає, що визнання договору дарування горища за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 13 від 15 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним, не є належним способом захисту порушеного права позивача.

Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України, на користь третіх осіб всіх мешканців будинку, які (за виключенням позивача) не заявляли жодних вимог щодо спірного майна та не являються сторонами у справі.

У судовому засіданні доведено, що ОСОБА_3 також є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положеннями ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Ч. 3 ст. 16 ЦК України надає суду право відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Оскільки у відповідності до положень п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також до положень п.10 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення судів, що набрали законної сили, в тому числі рішення про задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, є підставою для реєстрації права власності на майно, то задоволення такої позовної вимоги позивача може порушити права інших осіб власників квартир в будинку №13 по вул. Буніна, в тому числі і відповідача ОСОБА_3, як власника квартири №20.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з підстав невірного обрання способу захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Виходячи з вищевикладеного, повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши думки сторін, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 41 Конституції України, п. 10 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 22 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 15, 16, 376, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 6, 10, 11, 57, 60, 88, 169, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування та свідоцтва про право власності, припинення права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяЮ.Б. Свячена