Рішення № 42031964, 10.12.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4627/14-ц 12.12.2014 10.12.2014

Провадження 22ц-784/2877/14 Головуючий у першій інстанції - Коваленко І.В.

Категорія 48 Доповідач апеляційного суду - Кутова Т.З.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Буренкової К.О.,

із секретарем судового засідання: Кудрою В.М.,

за участю: представника позивачки ОСОБА_3, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також ОСОБА_7

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2014 року, ухвалене за позовами

ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_8

про встановлення факту проживання однією сім'єю , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку нерухомого майна

та позову

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_7, за участю третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_8

про визнання права власності в порядку спадкування за законом

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку нерухомого майна.

Позивачка вказувала, що вона з 1997 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Під час сумісного проживання за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 7 лютого 2003 року на ім'я ОСОБА_9 вони придбали квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина на вказану квартиру, яка фактично належить не тільки спадкодавцю, а є спільною з нею власністю, просила визнати за нею право власності на ? частину вказаної квартири.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва об'єднано в одне провадження позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 на вказану квартиру та гараж НОМЕР_1 в Автогаражному кооперативі «Жигулі» в рівних частках, як за спадкоємцями другої черги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2014 року встановлено факт проживання з 1997 року ОСОБА_7 з ОСОБА_9 однією сім'єю , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по ? частині на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9

Розподілено судові витрати, в задоволенні інших вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять вказане рішення суду в частині відмови в задоволенні визнання права власності на гараж в Автогаражному кооперативі «Жигулі» та задовольнити вимоги в цій частині в повному обсязі, посилаючись на те, що суд дійшов безпідставного висновку про наявність можливості оформлення спадкових прав на гараж у нотаріуса.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить вказане рішення суду в частині відмови їй у позовних вимогах про визнання спірної квартири спільним майном та визнання права власності за нею на частку вказаної квартири, а також в частині задоволення вимог за позовом відповідачів скасувати та ухвалити нове рішення, яким її вимоги задовольнити. А в задоволенні вимог відповідачів відмовити. ОСОБА_7 посилається на те, що суд не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_10 та ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7, районний суд виходив з того, що нею не надано належних та допустимих доказів щодо часткової оплати за рахунок власних коштів вартості спірної квартири, а отримання ОСОБА_7 стабільного доходу в вигляді орендної плати, на думку суду, не дають підстав для висновків про її фінансову участь в придбанні спірної квартири.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на законі, а також не відповідає обставинам справи та наявним в ній доказам.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, що 7 лютого 2003 року ОСОБА_9 на підставі нотаріально посвідчених договорів продав ОСОБА_11 40/100 частин домоволодіння АДРЕСА_5 та купив у ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 8-9, 182). З цього часу ОСОБА_9 був зареєстрований в даній квартирі, про що видано довідку КП ЖКП «Південь» від 11 січня 2007 року (а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 помер, про що видано відповідне свідоцтво (а.с. 7).

Із копії спадкової справи вбачається, що з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, як свого чоловіка, 9 січня 2014 року звернулась позивачка ОСОБА_7, та 4 лютого 2014 року - відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як племінниці спадкодавця (а.с. 90, 102, 111).

Положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Із роз'яснень, які містяться в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно придбане внаслідок спільної праці членів сім"ї, або майно придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності , коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст. 17, ст.. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»).

Крім цього, правовим висновком викладеним в Постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі за № 6-135цс13 встановлено, що майно набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності , якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до актів від 20 травня 2014 року, затверджених Комунальним підприємством ЖЕК «Південь» ОСОБА_7 та ОСОБА_9 проживали однією сім'єю, перебували у фактичних шлюбних відносинах як чоловік та дружина, вели спільне господарство та утримували житло, сплачували комунальні та інші послуги, спільно придбавали за спільні грошові кошти спільне майно у тому числі квартиру за адресою: АДРЕСА_1, з 1997 року по 2003 рік в АДРЕСА_5 в м. Миколаєві, а з 2003 року по грудень 2013 року, АДРЕСА_4 (а.с. 11, 16).

Так, з умов наведеного договору купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_5, слідує, що його продано за 12908 грн., а з умов договору купівлі - продажу спірної квартири вбачається, що її придбано за 29203 грн. (а.с. 8, 182).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, від 18 вересня 2000 року, позивачці належало право власності на земельний пай розміром 8, 56 га, а в подальшому на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_7 10 липня 2002 року, їй належить на праві власності земельна ділянка розміром 8, 63 га розташована на території Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 27, 28).

Вказана земельна ділянка ОСОБА_7 здана в оренду, та відповідно до довідки орендаря ФГ «Промінь» вона отримує орендну плату в розмірі 4200 грн. за рік. (а.с. 54).

ОСОБА_7 з грудня 2000 року призначено мінімальну пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням (а.с. 6).

В судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки, які підтвердили наступне.

Свідок ОСОБА_13 суду показала, що була сусідкою позивачки, яка проживала з 1997 року з ОСОБА_9 по АДРЕСА_5. Свідок зазначала, що вони проживали, як подружжя, ОСОБА_9 був завжди доглянутим, охайним та накормленим. Всі домашні справи робили та набували побутове майно, а також заходили в гості разом. Також зі слів ОСОБА_9 їй відомо, що вони об'єднали свої кошти ( у позивачки також були батьківські гроші) та придбали квартиру для сумісного проживання однією сім'єю.

Аналогічні покази дали свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які також проживали по сусідству по АДРЕСА_5 зазначивши що сім'я у ОСОБА_7 з ОСОБА_9 була дуже дружня, прожили разом з 1997 року всього 17 років, грошей не хватало на квартиру, і позивачка добавляла батьківські гроші, племінниць померлого ніколи не бачили.

Допитані ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були присутні у нотаріуса як свідки, коли ОСОБА_7 та ОСОБА_9 разом купували квартиру.

Свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 підтвердили, що в 2002- 2003 роках ОСОБА_7 приходила разом з ОСОБА_9 оглядали квартиру АДРЕСА_1 м. Миколаєві перед її купівлею. Скаржилися, що грошей не достає та розповідали, що позивачка докладе в тому числі і «батьківськими» грошима, які ті накопичували як собі на смерть так і для своєї доньки позивачки. Разом робили ремонт, покупки, ходили в гості.

Крім цього свідок ОСОБА_18 вказала, що в особистій розмові з ОСОБА_9 їй казав, що все майно що є - то майно «ОСОБА_7», тобто ОСОБА_7. Племінники позивачки та сестра завжди допомагали їм, привозили продукти та овочі.

Свідок ОСОБА_17 вказала, що позивачка вела все господарство по дому, а чоловік казав, що « …добре, що ОСОБА_7 допомогла купити квартиру».

Поховання ОСОБА_9 здійснено ОСОБА_7 за власні кошти, що підтверджується квитанціями про відповідні витрати, та не оспорюється відповідачками (а.с. 19).

Так, із наведених показів свідків та письмових доказів, суд зробив вірний висновок про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1997 року та по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Проте, такий висновок є не повним, оскільки в сукупності наведені докази, а також об'єктивні обставини у справі, якими є факт спільного проживання як подружжя безперервно впродовж значно тривалого часу (17 років), беззаперечно вказують на те, що позивачка не тільки спільно проживала з ОСОБА_9, а й на те, що вони вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний бюджет, який складався із сум отримуваних ними пенсій, орендної плати за землю позивачки та отриманих сторонами коштів з інших джерел.

Встановлення ж вказаних фактів, є підставою для застосування наведених норм положень частини першої статті 17 Закону України «Про власність».

За такого, спірна квартира, як така, що набута під час спільного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_9, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, внаслідок їх спільної праці, як сім'ї, об'єднання їх особистих доходів (пенсій, орендної плати, інших коштів) для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету, є об'єктом їх спільної сумісної власності, оскільки наведені докази також вказують на відсутність у сторін спору щодо порядку користування набутим ними майном, в тому числі і спірною квартирою, та не було укладено письмової угоди про її інший правовий режим.

Районний же суд, зазначивши про доведеність лише факту сумісного проживання позивачки із ОСОБА_9, не навів будь-яких мотивів чому він вважав недоведеним, наявність спільного побуту та сімейного бюджету, оскільки на спростування цих обставин відповідачами не надавались відповідні докази.

Крім того, пославшись на наведені вище норми матеріального права, районний суд помилково виходив із іншого їх розуміння, та безпідставно вважав, що доведенню підлягає виключно саме фінансова участь позивачки в придбанні квартири, тобто фактична наявність в неї та передача грошових коштів та визначення її частки, тоді, як наведені норми вказують на інший, про який зазначено вище, предмет доказування.

Суд вказуючи як на доведений факт що ОСОБА_9 витратив на придбання квартири виключно лише власні кошти, зазначив, що таке підтверджується договорами про продаж ним 1/25 частини будинку по АДРЕСА_6 в м. Миколаєві в 1998 році та продаж 4/100 частин домоволодіння за тією ж адресою у 1962 році.

Проте таке не відповідає матеріалам справи. Так, продаж 1/25 частини будинку по АДРЕСА_6 в м. Миколаєві, відбувся не в 1998 році, а в 1986 році, а в 1962 році ОСОБА_9 не продав 4/100 частин вказаного будинку, як зазначив суд, а купив її (а.с. 184, 185).

За такого, докази придбання спірного будинку виключно за власні кошти ОСОБА_9 відсутні, а посилання на це відповідачів спростовується зазначеними показами свідків.

Враховуючи наведене, а також загальні засади цивільного законодавства, викладені в ст. 3 ЦК України, оскаржуване рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності за нею на ? частину спірної квартири, на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаних вимог.

Враховуючи наведені висновки, відмова районного суду в частині визнання спірної квартири спільною власністю, в зв'язку з недоведеністю такого, також підлягає скасуванню. Проте, вказана вимога, як окрема позовна вимога, охоплюється вимогою про визнання права власності на частку в спільному майні і не потребує окремого вирішення, тому саме з цих підстав вона не підлягає задоволенню.

Відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спадщину прийняли в установленому законом порядку, оскільки звернулися в шестимісячний строк до нотаріальної контори з відповідними заявами (а.с.127-128).

Відповідно до положень ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцю після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Пунктами 4 та 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Як слідує з постанов приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 2 липня 2014 року відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадкування на спадкове майно після смерті ОСОБА_9, в зв'язку з ненаданням правовстановлюючого документу на спірну квартиру, а також з тих підстав, що стосовно даного майна в суді розглядається майновий спір (а.с. 71-72).

В судовому засіданні встановлено, що у відповідачів оригінал договору купівлі-продажу спірної квартири відсутній, відсутня також і можливість, на даний час, отримання вказаного документу від позивачки, оскільки остання в судовому засіданні доводить свої майнові права на спадкову квартиру. В зв'язку з чим, нотаріус і вказав як на причину відмови, в тому числі, і наявність судового спору.

Положеннями п.п. 1.2 Глави 22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено порядок отримання дубліката документа за письмовою заявою спадкоємців.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Задовольняючи позовні вимоги спадкоємців про визнання їх права на спадщину на спірну квартиру, районний суд вказував на те, що відсутність правовстановлюючого документу на квартиру, який знаходиться у ОСОБА_7 є перешкодою в отриманні спадкового свідоцтва.

Проте з огляду на викладене, з таким не можна погодитись.

Так, із змісту відмови нотаріуса у видачі спадкоємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадкування, вбачається, що вона (відмова) пов'язана не з безумовною та незворотною підставою, а в ній лише вказується на недолік, який підлягає усуненню заявниками, та власне пов'язаний з наявністю спору в суді, що також має тимчасовий характер. В зв'язку з чим, відсутні підстави вважати можливість отримання свідоцтва у нотаріуса втраченою, а спадкові права - порушеними.

Районний суд не звернув на вказане уваги, та не навів переконливих доводів стосовно того, в чому полягає спір стосовно спадкових прав відповідачів, а також не дав оцінки причині відмови нотаріуса в видачі свідоцтва та передчасно задовольнив вимоги відповідачів та визнав за ними право власності на спадкове майно.

За вказаних обставин, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, в даній частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову відповідачам в задоволенні вимог про визнання права власності на спірну квартиру, яка є спадковим майном.

В той же час, районний суд вірно відмовив в задоволенні позовних вимог відповідачів стосовно визнання права власності за ними на гараж в автогаражному кооперативі «Жигулі» .

Так, відповідно до довідки вказаного автогаражного кооперативу, ОСОБА_9 був його членом та гараж НОМЕР_1 в ряду № 7 належить йому на правів власності (а.с. 65).

Проте, даних про те, що спадкодавцем отримано відповідне свідоцтво про право власності на вказаний гараж, у вказаній довідці немає.

Правовстановлюючий документ відсутній і у спадкодавців, а також і у позивачки, що також виключає можливість видачі на нього свідоцтва на спадкування нотаріусом.

З огляду на те, що право власності на гараж в кооперативі «Жигулі» спадкодавця не доведено, районний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні в цій частині позовних вимог. Тому в цій частині рішення на підставі ст. 308 ЦПК України, підлягає залишенню без змін. Проте відповідачі не позбавлені права відповідно до Закону України «Про кооперацію» та Статуту кооперативу вирішити питання щодо свого членства в кооперативі з подальшим вирішенням правового статусу спірного гаражу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З урахуванням вимог наведеної процесуальної норми, та меж поданих апеляційних скарг, оскаржуване рішення в частині встановлення факту проживання однією сімє'ю без реєстрації шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_9, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 року з 1997 року по день смерті, не було предметом апеляційної перевірки, в зв'язку з чим підлягає залишенню без змін в тому числі і в частині розподілу судових витрат, пов'язаних з цими вимогами.

Порядок розподілу судових витрат встановлено ст. 88 ЦПК України. Так, виходячи з наведених висновків в цьому рішенні на користь ОСОБА_7 з відповідачів слід стягнути по 163 грн. з кожної сплаченого нею судового збору, а також на користь держави по 122 грн. з кожної недоплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313- 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2014 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_7 про визнання спільною сумісною власністю квартири та визнання права власності на ? її частку, в частині визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності по ? частині спірної квартири в порядку спадкування за законом, а також в частині розподілу судових витрат скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання спільної сумісною власністю квартири та визнання права власності на ? її частку - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_7 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 163 грн. з кожного на користь ОСОБА_7 та по 122 грн. з кожного на користь держави судового збору.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання спільної сумісною власністю квартири відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності за кожною по ? частині спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 відмовити.

Вказане рішення в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу , а також в частині розподілу судових витрат пов'язаних з цією вимогою, та в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на гараж залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: