Рішення № 42030742, 16.12.2014, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

16.12.2014

Справа № 2/489/2678/14 р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 грудня 2014 року Ленінський районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого - судді Спінчевської Н.А.,

при секретарі - Ковальовій С.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування. Позивачка вказувала на те, що її мати ОСОБА_5 та її рідний брат ОСОБА_6 проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1, яка належала їм на праві власності по ? частці кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло. 16.08.1997 року мати ОСОБА_5 залишила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно якого заповіла їй, доньці, ? частину квартири АДРЕСА_1, а також все інше майно, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось на день її смерті. 14 грудня 1997 року мати померла. Вона її похоронила, розпорядилася речами, віддавши речі, одяг, швейну машинку родичам, сусідам та знайомим. Також забрала правовстановлюючі документи на квартиру, пенсійне посвідчення матері, посвідчення вдови загиблого, ключі від квартири.

ЇЇ брат ОСОБА_6 20.06.1997 року був визнаний інвалідом 1-ї групи та потребував постійного стороннього догляду. Вона здійснювала догляд за ним і хворою матірю, яка останні два місяці перед смертю була безпомічною і жила у неї. У 2007 році всі абонентські книжки на квартиру та правовстановлюючі документи вона віддала доньці її брата відповідачці ОСОБА_3, яка з цього часу почала здійснювати догляд за ним.

11 березня 2014 року брат помер. Після його смерті вона випадково дізналася про те, що за життя її брат оформив на своє імя ? частину квартири, яку їй заповіла матір, отримавши в нотаріальній конторі відповідне свідоцтво про право на спадщину.

Посилаючись на викладене, та вказуючи на те, що вона позбавлена можливості захистити своє порушене право у інший спосіб ніж звернення до суду з даним позовом, позивачка просила суд визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 06.12.2008 року державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 на імя ОСОБА_6 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на 7/18 часток квартири АДРЕСА_2.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов. Просили про його задоволення.

Відповідачка та її представник проти позову заперечували. Вказували на те, що позивачці ще з 2008 року було відомо про наявність свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого нотаріусом на імя ОСОБА_6. Проте до нотаріуса за оформленням своїх спадкових прав після смерті матері вона тривалий час не зверталася, а з цим позовом, вона звернулася до суду лише у 2014 році, пропустивши строк звернення до суду. Просили в позові відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідків, вивчивши матеріали справи та оцінивши в сукупності надані докази, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.524 ЦК УРСР в редакції 1963 р., який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦК УРСР), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно з ч.1 ст.529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст.525 ЦК УРСР).Відповідно до ст.ст.548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщинию

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України N18/5 від 14.06.1994 р., яка діяла на час відкриття спадщини (далі - Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами), передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього (пункт 113).

Згідно з ст.561 ЦК УРСР та п.112 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є донькою ОСОБА_5 Остання мала також сина ОСОБА_6, який проживав разом з нею за адресою: АДРЕСА_3. З 20.06.1997 року ОСОБА_6 був визнаний інвалідом 1-ї групи.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 09.06.1997 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності, а саме по ? частці кожному, належала квартира АДРЕСА_4.

За життя 16.08.1997 року ОСОБА_5 склала заповіт, за яким заповіла ОСОБА_1 належну їй ? частину квартири АДРЕСА_5, а також все інше майно, з чого б воно не складалось, і де б воно не знаходилося на день її смерті. Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7

На момент смерті спадкодавиці разом з нею в квартирі АДРЕСА_1 постійно проживав та був прописаний її син ОСОБА_6

Позивачка ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована за іншою адресою.

У померлої ОСОБА_5 також є донька ОСОБА_9 рідна сестра позивачки та померлого ОСОБА_6, яка на спадщину не претендує.

Як слідує з матеріалів спадкової справи № 1170/2008 р. до майна померлої 14 грудня 1997 року ОСОБА_5, 6 грудня 2008 року через свого представника ОСОБА_6 звернувся із заявою до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері. 06.12.2008 року державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частку квартири АДРЕСА_5.

9 березня 2014 року ОСОБА_6 помер.

Після його смерті ОСОБА_10 державною нотаріальною конторою 15.04.2014 року була заведена спадкова справа №34/2014 за заявою його доньки, відповідачки у справі, ОСОБА_3.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона фактично вступила в управління майном після смерті матері, а відтак вважається такою, що прийняла спадщину.

На підтвердження своїх доводів позивачка вказувала на те, що вона сама здійснила поховання матері, після її смерті забрала правовстановлюючі документи на квартиру, ключі від неї, взяла пенсійне посвідчення матері та посвідчення вдови загиблого, забрала усі розрахункові і комунальні книжки на квартиру. З моменту смерті матері вона постійно доглядала за квартирою, до 2007 року сплачувала комунальні послуги. А також після смерті матері упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини розпорядилася належними матері носильним одягом та іншими речами, а також швацькою машинкою.

Зазначені обставини повністю підтверджуються наявними матеріалами справи та поясненнями свідків в судовому засіданні.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 належними та допустимими доказами довела факт прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_5.

Отже, оскільки ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 прийняла спадщину, вона належить їй з моменту відкриття спадщини.

При цьому доводи відповідачки та її представника суд вважає необґрунтованими, оскільки ні стаття 561 ЦК УРСР, ні стаття 1298 ЦК України, які передбачають право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину, не містять обмежувального строку одержання свідоцтва про право на спадщину. До того ж, достовірних доказів про те, що позивачка знала про видане на імя її брата свідоцтво про право на спадщину матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з вищезазначених норм законодавства, ОСОБА_1 як спадкоємець який прийняв спадщину, є власником спадкового майна частини квартири з моменту відкриття спадщини.

У відповідності до положень ст..535 ЦК УРСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обовязкова частка). При визначенні розміру обовязкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Таким чином, оскільки на момент смерті ОСОБА_5 її син ОСОБА_6 був непрацездатним, він успадкував обовязкову частку у спадщині у вигляді 2/18 часток спірної квартири.

Відповідно до положень ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках встановлених законом.

В п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року містяться роз'яснення, що свідоцтво про право на спадщину, може бути визнано недійсним з підстав встановлених ст. 1301 ЦК України, не лише тоді, коли особа, якій воно видане не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути : визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.

Враховуючи наведене, оспорюване свідоцтво, відповідно до вказаних норм, як таке, що видано ОСОБА_6, який не мав права спадкування в частині 7/18 часток квартири (1/2 - 2/18), та таке, що порушує право власності позивачки на цю частину квартири, підлягає визнанню частково недійсним, з визнанням права власності за позивачкою на 7/18 часток квартири АДРЕСА_5.

Керуючись ст.ст.14, 15, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 7/18 часток квартири АДРЕСА_6, видане 6 грудня 2008 року державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, за реєстровим № 5-1926, на імя ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_5, яка померла 14 грудня 1997 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/18 часток квартири АДРЕСА_6 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла 14 грудня 1997 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м.Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Н.А. Спінчевська