ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2014 року м. Житомир
справа № 806/5143/14
категорія 8.3.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Літвин О. Т.,
за участі секретаря Шкорботун Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" до Чуднівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Житомирський області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001322200 від 07 листопада 2014 року,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0001322200, винесене Любарським відділенням Чуднівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Житомирський області області 07.11.2014р., за результатами позапланової документальної виїзної перевірки позивача.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що висновки відповідача за актом перевірки про порушення ним вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, спростовуються нормами податкового законодавства. Відповідачем не враховані наявні на підприємстві первинні документи, якими спростовуються факти порушень.
Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, посилаючись на які просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що посадовими особами Чуднівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ "Агрофірма "Відродження", код ЄДРПОУ 31884860 з питань повноти та правомірності декларування податкового кредиту з податку на додану вартість, щодо взаємовідносин з ТОВ "Гаспар-Плюс" (код ЄДРПОУ 36587918) березень 2014 року та ТОВ "Зеленецьке" (код ЄДРПОУ 30795974) за березень-травень 2014 року(т.1 а.с.10-19).
Під час проведення перевірки встановлено порушення підприємством вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого незаконно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинах із ТОВ "Гаспар-Плюс" та ТОВ "Зеленецьке" на загальну суму 2482730,40 грн.,
З акту перевірки вбачається, що підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість стало невизнання відповідачем витрат позивача за господарськими операціями з ТОВ "Гаспар-Плюс" за березень 2014 року та з ТОВ "Зеленецьке" за березень-травень 2014 року.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001322200 від 07.11.2014 р. про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 3571871 грн., з яких 2381247 грн. - основний платіж, а 1190624 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.1 а.с. 25).
Вирішуючи спір по суті, суд визнає вимоги позивача щодо скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення обґрунтованими, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між ТОВ "Агрофірма "Відродження", (Покупець) та ТОВ "Зеленецьке", (Продавець) укладено договір поставки №14/2014 від 11.03.2014 року, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити сою (далі Товар).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що асортимент та кількість товару, який поставляється відповідно до Договору, визначається Сторонами у Специфікаціях, які повинні укладатися Сторонами на кожну партію Товару та є невід'ємною частиною договору від дати її підписання сторонами.
Згідно п.3.1 даного Договору поставка здійснюється на умовах "DAP" правил Інкотермс-2010, а саме Продавець зобов'язаний замовити і оплатити поставку Товару до Покупця згідно умов Договору (т.1 а.с.49-51).
Крім того, 14 березня 2014 року між ТОВ "Агрофірма "Відродження", (Покупець) та ТОВ "Зеленецьке", (Продавець) укладено договір поставки №15/2014 за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує сою, надалі "товар".
Відповідно до п.1.1.3 Договору кількість та якість товару, що передається має відповідати вимогам, що погоджені між сторонами на час постачання товару, кількість вказується у видатковій накладній на кожну поставку окремо.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Продавець відвантажує товар Покупцю протягом десяти робочих днів, з моменту здійснення оплати Покупцем згідно з п.4.1 Договору. Відповідно до п.2.2 Договору відгрузка товару проводиться на автомобільний транспорт (вантажний автомобіль) Покупця.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Покупець зобов'язується здійснити оплату по факту загрузки Товару на автомобіль Покупця у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури(т.1 а.с.52-53).
На виконання умов вказаних договорів ТОВ "Зеленецьке" було поставлено ТОВ "Агротехніка" товар - "сою", що підтверджується податковими та видатковими накладними (т.1 а.с. 180-224, том 1 та а.с. 79-122).
З матеріалів справи вбачається, що поставки товару, згідно договорів поставки №14/2014 від 11.03.2014 року та №15/2014 від 14.03.2014 року, здійснювалися відповідно до умов "Інкотермс-2010", тобто за власний рахунок та власним транспортом продавця - ТОВ "Зеленецьке", що також підтверджується товарно-транспортним накладними.
Тобто, дані документи підтверджують факт отримання ТОВ "Агрофірма "Відродження" товарів від ТОВ "Зеленецьке".
Оплату за отримані товари ТОВ "Агрофірма "Відродження" було здійснено в повному обсязі, а в ціні послуг позивачем було сплачено ПДВ.
Таким чином, зазначені вище документи містять всі обов'язкові реквізити та мають юридичну силу. Виписані податкові накладні відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому позивач правомірно включив суми ПДВ по операціям з ТОВ "Зеленецьке" до складу податкового кредиту.
Спірні правовідносини щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, формування податкового кредиту, тощо, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010, № 2755-VI (далі - ПК України ).
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого І використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми з податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п.201.8 ст. 201 ПК право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в Порядку, передбаченою статтею 183 цього Кодексу.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Тобто, згідно з п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, треба здійснити операції з придбання товарів та мати належним чином оформлені податкові накладні, видані платником податку на додану вартість.
Відповідно до вимог п.201.4 ст.201 ПК податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є податковим документом.
Підпунктом 201.10 ст.201 ПК передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач правомірно включив суми ПДВ (включені в ціну товару/послуг) до складу податкового кредиту у відповідності до п.198.3 ст.198 ПКУ за податковими накладними, виписаними у відповідності до вимог чинного законодавства.
Висновки контролюючого органу про те, що документи на товарно-матеріальні цінності (послуги, основні засоби тощо), податкові накладні по взаємовідносинах з контрагентом позивача не мають юридичної сили і не дають права платнику податків на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, як і не доведено порушень позивачем вимог вище перелічених норм законодавства.
Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що господарські операції між ТОВ "Агрофірма "Відродження" та ТОВ "Зеленецьке" не відбулися чи відбулися з порушенням, тому що ТТН містять окремі неточності та незаповнені графи, а саме: відсутні відмітки про довіреність вантажоодержувача на одержання товару, загальна вартість вантажу та суму податку на додану вартість, перелік супровідних документів на вантаж; у відомостях про вантаж не зазначено ціну за одиницю вантажу, загальну вартість вантажу; не розшифровано підписи, волія/експедитора (П.І.Б, посада) про приймання вантажу від вантажовідправника та здавання вантажу для вантажоодержувача; не розшифровано підпис відповідальної особи вантажоодержувача (П.І.Б, посада) про приймання вантажу з врахуванням наступного.
Згідно зі статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно із пунктом 1 зазначених Правил товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Досліджені судом товарно-транспортні накладні відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та містять всі необхідні реквізити та відомості про вантаж, що транспортується.
Таким чином, недоліки в заповненні ТТН не дають підстав вважати, що господарська операція не відбулася чи відбулася з порушенням, а зазначення особи, яка відвантажила товарно-матеріальні цінності та особи, яка отримала вантаж, не впливає на стан конкретних активів та зобов'язань, збільшення або зменшення яких впливає на податковий облік, коли достеменно відомо, що така операція відбувалася в певний період. Не зазначення даних відомостей особами, які перевозили вантаж, є недоліком організації роботи перевізника та підставою для вирішення питання щодо відповідальності таких осіб в межах виконання ними трудових обов'язків, проте не може впливати на висновки податкової інспекції про реальність чи відсутність вчинення господарської операції між суб'єктами господарювання.
Поряд з тим, суд зазначає, що оскільки поставки товару здійснювалися контрагентами, а не позивачем, у зв'язку з чим ТОВ "Агрофірма "Відродження" не може нести відповідальність за правильність оформлення товарно-транспортних накладних.
Отже, зазначені вимоги законодавства позивачем дотримані, всі наявні первинні документи бухгалтерського обліку складені належним чином та підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, належними доказами підтверджено факт поставок товару та його використання у господарській діяльності позивача.
Разом з тим, практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Правова позиція Верховного Суду України викладена у рішенні від 29.10.2010 року в справі №21-14-а10, де суд підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Також, у рішенні від 31.01.2011 року в справі №21-47-а10 Верховним Судом України зроблено висновок про те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.
Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.
Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення, висновки що викладені в акті базуються на припущеннях та не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем порушень податкового законодавства, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення №0001322200 від 07 листопада 2014 року суду не надано, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.
Керуючись Податковим кодексом України, ст. ст. 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Любарського відділення Чуднівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Житомирський області №0001322200 від 07 листопада 2014 року
Відшкодувати з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" 487,20 грн. понесених судових витрат.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя О.Т. Літвин
Судове рішення № 42026290, Житомирський окружний адміністративний суд було прийнято 25.12.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 806/5143/14. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: