Рішення № 42024674, 24.12.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2014 р.Справа № 922/4787/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елікс", м. Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С Монятовського", м. Луганськ про стягнення 66900,04 грн. за участю представників сторін:

позивача - Богатирьов Г.А., дов. від. 12.11.2014 року

відповідача - Сердюкова І. В., дов. від 04.11.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про стягнення з відповідача 56856,00 грн. заборгованості, 1401,93 грн. 3% річних та 8642,11 грн. інфляційної різниці за порушення зобов*язань за договором № 24/10/13У від 24 жовтня 2013 року.

Представник позивача у судовому засіданні 09 грудня 2014 року пояснив, що може відмовитися від частини позовних вимог, а саме від штрафних санкцій.

У судовому засіданні 09 грудня 2014 року було оголошено перерву до 24 грудня 2014 року до 11 годин 30 хвилин.

24 грудня 2014 року судове засідання було поновлено та продовжено у тому ж складі суду.

Представник відповідача у судовому засіданні просить суд долучити до матеріалів справи письмові заперечення на позов.

Суд, долучає до матеріалів справи письмові заперечення відповідача на позов та починає розгляд справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні та у наданих письмових заперечення проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, судом встановлено наступне.

24 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елікс" (позивачем) та Приватним акціонерним товариством "Лугцентрокуз ім. С.С Монятовського" (відповідачем) було укладено договір № 24/10/13У, відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов*язання виконати із власного матеріалу наступні роботи: виготовлення оснастки для лиття за газифікованими моделями у кількості двох комплектів (права та ліва ланки).

Відповідно до пункту 2.1. договору № 24/10/13У роботи підлягали виконанню протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору.

Згідно пункту 2.3. договору від 24 жовтня 2013 року датою виконання зобов*язання за договором є дата підписання акту виконаних робіт.

Матеріали спарви свідчать про те, що свої зобов*язання за договором №24/10/13У від 24 жовтня 2013 року позивач виконав своєчасно і в повному обсязі, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № А-164 від 22 листопада 2013 року.

Відповідно до пункту 3.1. договору № 24/10/13У від 24 жовтня 2013 року та протоколу № 1 узгодження вартості робіт від 24 жовтня 2013 року, загальна вартість виконаних позивачем робіт складає 56856,00 грн., які підлягали сплаті у повному обсязі протягом 15 банківських днів після підписання сторонами акту здачі-прийманння виконаних робіт (пункт 3.2. договору). Таким чином, останнім днем здійснення розрахунку за виконані роботи було 13 грудня 2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 10 жовтня 2014 року у Приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С Монятовського" перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 56856.00 грн.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов*язання на вимогу кредитора зобов*язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про те, що три проценти річних Приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С Монятовського" перед позивачем складає 1401,93 грн., сума інфляційної різниці за порушення зобов*язань складає 8642,11 грн.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки - є господарськими зобов'язаннями, тому відповідно до статтей 4, 173-175, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи з наведеного, строк виконання зобов'язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов'язання поставки.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є поставка продавцем майна.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно пункту 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 56856,00 грн. заборгованості за отриманий за договором поставки товар не сплатив та не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 56856,00 грн., що в свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1401,93 грн., інфляційних нарахувань в сумі 8642,11 грн.

Відповідач заперечує проти нарахованих позивачем 3% річних в сумі 1401,93 грн., інфляційних нарахувань в сумі 8642,11 грн. посилаючись на те, що порушення грошових зобов'язань зі стороні відповідача відбулося внаслідок непереборної сил, наявність якої визнається на рівні держави, зокрема в якому встановлено, що антитерористична операція на території м.Луганська та Луганської області проводиться з 14 квітня 2014 року на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014року "Про невідкладні заходи щодо подання терористичної загрози і збереження територіальної цілостності України", що затверджено відповідним указом В.о. Президента України О.Турчиновим.

Згідно пункту 7.1. договору № 24/10/13У від 24 жовтня 2013 року сторони звільняються від відповідальності по частковому або повному невиконанні зобов*язань, якщо це невиконання є в наслідок форс-мажорних обставин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

На підтвердження відповідності закону змішування в одному переліку обставин непереборної сили та обставин, що залежать від волі людей, свідчить також позиція Вищого господарського суду України, викладена у листі від 09 вересня 2001 року №01-2.2/279 (п.30). Так, суд критикуючи сучасні теоретичні підходи до нормативного регулювання даного питання статтею 218 Господарського кодексу України зазначає наступне. Визначення категорії форс-мажорних обставин у частині 2 цієї статті може охоплювати не тільки події суспільного життя, тобто неможливість виконання зобов'язань у результаті цілеспрямованих дій осіб, які перебувають поза межами зобов'язання (наприклад, ембарго на експортно-імпортні операції, воєнні дії, страйки, масові безладдя), але й стихійні природні явища, які ставляться до іншої категорії обставин, що звільняють від відповідальності, а саме непереборної сили. Ототожнення цих принципово різних по своїй природі причин для звільнення від відповідальності є юридично неправильним. Категорія непереборної сили втілює в собі лише стихійні природні явища, які внаслідок їхньої винятковості, невідворотності й непередбачуваності визначають обмеження відповідальності за заподіяння шкоди у випадках, визначених законом. Причому непереборна сила як підстава для обмеження відповідальності може мати місце лише в позадоговірних (деліктних) правовідносинах й у випадках порушення договірних зобов'язань, якщо це прямо передбачено законом (наприклад, у випадках, передбачених статтею 418 Господарського кодексу України). У той же час категорія форс-мажору охоплює лише виняткові події суспільного життя, які сторони самі на диспозитивних підставах визначають у договорі як право на звільнення від подальшого виконання зобов'язання за згодою, якщо такі події будуть відбуватися в період дії договору. Сторони можуть передбачити в договорі безвинну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, але обмежити її випадками передбачених у договорі форс-мажорних обставин.

Отже, форс-мажорною обставиною є зовнішня обставина, яку можна передбачити під час укладання договору, запобігти її виникненню, проте яку не можна уникнути, або ж попередити її наслідки, і яка не викликана з вини жодної зі сторін і створює неможливість виконання договору, його частини або конкретного зобов'язання, але теоретично можливо уявити. Також, треба зазначити, що форс-мажорні обставини можуть містити декілька типів подій, такі як стихійні природні явища, обставини соціального характеру та дії влади (юридичний форс-мажор).

Також, відповідно до частини 4 статті 219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Як визначає стаття 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статтей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Приймаючи до уваги посилання відповідача на форс-мажорні обставини, що підтверджені Висновком Торгово-промислової палати України №2382/05-4 від 15 серпня 2014 року, як на підставу звільнення від відповідальності за порушення умов договору у вигляді несплати інфляційних витрат та 3% річних, суд вважає за необхідне в цій частині позовних вимог відмовити з мотивів наведених вище.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 4-3, 12, 22, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С Монятовського" (91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107, корп. 14, розрахунковий рахунок 26001962499162 в філії ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, код ЄДРПОУ 13392898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елікс" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Роторна, 8/40, розрахунковий рахунок 26008000078945 в ПАТ "Укрсоцбанк", м. Дніпропетровськ, МФО 300023, код ЄДРПОУ 30640085) 56856,00 грн. заборгованості за договором № 24/10/13У від 24 жовтня 2013 року та 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 26.12.2014 р.

Суддя П.В. Хотенець