Рішення № 42023756, 25.12.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 рокуСправа № 912/3438/14 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до: комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка

про стягнення 155240,56 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - участі не приймали;

від відповідача - участі не приймали;

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради (далі - КП "Власівські мережі"), заборгованості за договором купівлі - продажу природного газу № 13/3368-ТЕ-18 від 31.01.2013 року у сумі 155240,56 грн., з яких 5677,25 грн. сума інфляційних, 26752,36 грн. сума 3 % річних від простроченої суми, 122810,95 грн. сума пені, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В судовому засіданні 29.10.2014 оголошувалась перерва до 25.11.2014, в судовому засіданні 24.12.2014, в якому були присутні представники обох сторін - до 25.12.2014.

Представник позивача у судовому засіданні 24.12.2014 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачем, згідно поданих заперечень та додаткових пояснень, позовні вимоги заперечено, а також подано клопотання про зменшення пені (а.с. 37 - 41, 99 - 101, 194 - 200).

Також подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 203, 204).

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані сторонами докази, врахувавши всі надані усні пояснення відповідача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та КП "Власівські мережі" (Покупець) 31.01.2013 укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13/3368-ТЕ-18 (далі по тексту - Договір, Договір №13/3368-ТЕ-18).

За умовами укладеного Договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.п. 1.1., 1.2. Договору).

В розділі 2 Договору сторонами узгоджено помісячний обсяг природного газу, що має бути переданий з 01 січня 2013 по 31 грудня 2013 року, та порядок його зміни.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013 і діє в частині поставки газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. Договору).

Господарський суд враховує, що відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу - це господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов'язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; газопостачальним підприємством (постачальник) є суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами; споживач - це юридична особа або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує його як паливо або сировину (ст. 1 Закону).

За вимогами статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

З матеріалів справи слідує, що згідно витягу зі статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 747 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. N 724), позивач є юридичною особою з предметом діяльності - постачання природного та скрапленого газу та інші види діяльності.

Відповідач, в свою чергу, є споживачем природного газу, у т.ч. на умовах Договору № 13/3368-ТЕ-18, укладеного з позивачем у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору № 13/3368-ТЕ-18 поставив відповідачеві протягом січня-квітня 2013 року та жовтня-грудня 2013 року природний газ на загальну суму 3077901,67 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за спожитий у січні - квітні 2013 року від 30.09.2014, у жовтні 2013 року - від 31.10.2013, у листопаді 2013 від 30.11.2013, у грудні 2013 року від 31.12.2013 (а.с. 17 - 23). У названих актах визначено фактичні обсяги переданого газу, його ціна та остаточна вартість. Акти підписано без зауважень Постачальником, Покупцем, а також газорозподільною організацією.

Відповідач за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі, однак несвоєчасно у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені, інфляційних та відсотків річних.

Господарський суд враховує приписи статей 11, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України, в силу яких договір є підставою виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно загальних положень про купівлю-продаж (ст. ст. 662-663, 689, 691-692 Цивільного кодексу України), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором та у встановлений договором строк. В свою чергу, покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його за ціною, встановленою в договорі та в обумовлений строк.

На підставі наведеного, відповідач зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого газу в установлений Договором строк.

Відповідач заперечив позовні вимоги з тих підстав, що:

- до 30.09.2013 між сторонами існувала розбіжність в обсягах використаного природного газу у зв'язку з застосуванням позивачем Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 05.07.2010 № 288;

- позивач через різні причини (відсутність підписаних актів приймання-передачі газу через неузгоджені об'єми природного газу, відсутність нарахування боргу бухгалтерією компанії; тощо) відмовлявся приймати оплату грошових коштів підприємства у вигляді субвенції з державного бюджету, тобто не підписував спільні протокольні рішення про проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2005 № 20, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України, ДКУ 03.02.2009 № 55/57/43;

- п. 9.3 договору має бути визнаний судом недійсним так як запропоновані позивачем умови договору щодо збільшення строків позовної давності підміняють поняття конкретизації умов договору на їх оптимізацію шляхом спотворення запропонованих Типовим договором умов, при цьому нівелюючи баланс учасників договірних відносин, надаючи безпідставні преференції на користь позивача шляхом збільшення строку позовної давності, у зв'язку з чим відповідно має бути застосовано строк позовної давності щодо стягнення пені в один рік.

З приводу заперечень відповідача, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4. Договору визначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що ВАТ по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" отримано від КП "Власівські мережі" акти приймання-передачі природного газу за договором за січень-квітень 2013 року, які в подальшому направлено для підписання позивачу згідно листів від 08.02.2013 № 03/1385, від 07.03.2013 № 03/2246, від 05.04.2013 № 03/3296 та від 13.05.2013 № 03/4134 (а.с. 147 - 154, 172 - 176).

Акти за спожитий у січні - квітні 2013 року газ саме із кількістю газу, зазначеної відповідачем, і підписані позивачем, однак 30.09.2014.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі природного газу за 28.02.2013 за спожитий у лютому місяці 2013 року газ, запропонований для підписання позивачем відповідачу із іншою кількістю природного газу, ніж та яка відображена в підписаному сторонами акті (а.с. 117).

В пункті 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки та з остаточним розрахунком за фактично переданий природний газ - до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що між сторонами дійсно існувала розбіжність щодо обсягів спожитого природного газу, однак, з огляду на п. 6.1 договору, відповідач повинен був оплачувати спожитий газ протягом місяця поставки газу, тобто оплачувати спожитий газ у тій кількості, яка ним самим зазначена в актах приймання-передачі природного газу.

Згідно п. 3.4 договору, підписані акти є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами у разі існування розбіжностей між сторонами щодо кількості спожитого газу.

Із наданого позивачем розрахунку боргу вбачається, що відповідач не дивлячись на розбіжності щодо обсягів спожитого газу, здійснював оплати до 30.09.2013 року, тобто до дати підписання актів.

Крім того, в подальшому позивачем у справі підписані акти з тими об'ємами спожитого природного газу, які зазначені відповідачем.

Відповідач зазначає, що позивач відмовлявся приймати оплату грошових коштів підприємства у вигляді субвенції з державного бюджету, тобто не підписував спільні протокольні рішення про проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2005 № 20, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України, ДКУ 03.02.2009 № 55/57/43.

Відповідач зазначає, що такі рішення передавались позивачу на підпис неодноразово, однак докази направлення позивачу спільних протокольних рішень для підписання надано за жовтень 2013 року (а.с. 74 - 76).

поряд з тим, на підтвердження відповідних звернень відповідача до позивача свідчать: адресований Кіровогардській ОДА лист (а.с. 77), скарга до антимонопольного комітету (а.с. 79, 80), лист Міністерству енергетики та вугільної промисловості (а.с. 85).

Відповідно до п. 7 постанови КМУ від 11.01.2005 № 20, розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Відповідно до п. 1.2. Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України, ДКУ 03.02.2009 № 55/57/43, розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього Порядку, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання.

Тобто підписання спільних протокольних рішень та прийняття оплати у такий спосіб є правом, а не обов'язком позивача.

Крім того, господарський суд не вбачає підстав для визнання недійсним п. 9.3. договору, відповідно для застосування строку позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

У пункті 6.1 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.09.2011 N 1580, зазначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.

У розділі 9 договору зазначено, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов Договору вирішуються в порядку, установленому законодавством.

Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи зазначене вище, господарський суд не вбачає підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних, 3 % річних та пені.

Наявність протокольних рішень від 28.11.2013 та від 17.12.2013 (а.с. 163 - 168) не припинає зобов'язальних правовідносин сторін по договору № 13/3368-ТЕ-18 на купівлю-продаж природного газу, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання і не позбавляє кредитора (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України.

Так, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявляє до стягнення інфляційні в розмірі 5677,25 грн. та 3% річних в розмірі 26752,36 грн., нарахованих за період прострочення платежу.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Однак, з урахуванням п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», ч. 5 ст. 254 ЦК України, за розрахунком суду розмір 3% річних складає 26408,78 грн., виходячи з наступного розрахунку:

за зобов'язаннями січня 2013 року - 5934,56 грн.:

на суму 633013,91 грн. за період з 14.02.2013 по 16.05.2013 - 4786,63 грн.;

на суму 133013,91 грн. за період з 17.05.2013 по 29.08.2013 - 1147,93 грн.

за зобов'язаннями лютого 2013 року - 7590,44 грн.:

на суму 472813,64 грн. за період з 14.03.2013 по 29.08.2013 - 6567,58 грн.;

на суму 405827,55 грн. за період з 30.08.2013 по 17.09.2013 - 633,76 грн.;

на суму 205827,55 грн. за період з 18.09.2013 по 10.10.2013 - 389,10 грн.

за зобов'язаннями березня 2013 року - 8500,35 грн.:

на суму 581016,41 грн. за період з 16.04.2013 (14 - вихідний день) по 10.10.2013 - 8500,35 грн.

за зобов'язаннями квітня 2013 року - 2166,26 грн.:

на суму 163707,60 грн. за період з 14.05.2013 по 10.10.2013 - 2018,31 грн.;

на суму 100000,00 грн. за період з 11.10.2013 по 28.10.2013 - 147,95 грн.

за зобов'язаннями жовтня 2013 року - 719,96 грн.:

на суму 277359,25 грн. за період з 14.11.2013 по 02.12.2013 - 433,14 грн. ;

на суму 158618,00 грн. за період з 03.12.2013 по 24.12.2013 - 286,82 грн.

за зобов'язаннями листопада 2013 року - 320,00 грн.

на суму 350580,19 грн. за період з 14.12.2013 по 24.12.2013 - 316,96 грн.;

на суму 36941,19 грн. за період з 25.12.2013 по 25.12.2013 - 3,04 грн.

за зобов'язаннями грудня 2013 - 1177,21 грн.

на суму 539860,67 грн. за період з 14.01.2014 по 22.01.2014 - 399,35 грн.;

на суму 309860,67 грн. за період з 23.01.2014 по 30.01.2014 - 203,74 грн.;

на суму 249470,67 грн. за період з 31.01.2014 по 27.02.2014 - 574,12грн.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р.

У вказаному листі зазначено, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційний зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційний зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

У пункті 3.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, позивач безпідставно нарахував інфляційні за листопад 2013 року на суму боргу 277359,25 грн. за зобов'язаннями жовтня 2013 року; за грудень 2013 року на суму боргу 350580,19 грн. за зобов'язаннями листопада 2013 року; за січень 2014 року на суму боргу 539860,67 грн. за зобов'язаннями грудня 2013 року.

За розрахунком суду, збити від інфляції складають 2883,62 грн., виходячи з наступного розрахунку:

за зобов'язаннями жовтня 2013 року:

заборгованість на кінець листопада 2013 року складає 277359,25 грн., інфляційні повинні нараховуватись за грудень 2013 року, тобто 277359,25 грн. х 1,005 = 1386,80 грн.;

за зобов'язаннями грудня 2013 року:

заборгованість на кінець січня 2014 року складає 249470,67 грн., інфляційні повинні нараховуватись за лютий 2014 року, тобто 249470,67 грн. х 1,006 = 1496,82 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних та збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню на суму 26408,78 грн., та 2883,62 грн. відповідно.

Позивач просить стягнути з відповідача 122810,95 грн. пені.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217, ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Частина 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторонами в п. 7.2 Договору встановлено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1. цього Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

З урахуванням п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», ч. 5 ст. 254 ЦК України, за розрахунком суду розмір пені має складати 121426,55 грн., виходячи з наступного розрахунку:

за зобов'язаннями січня 2013 року - 28561,29 грн.:

на суму 633013,91 грн. за період з 14.02.2013 по 16.05.2013 - 23933,13 грн.;

на суму 133013,91 грн. за період з 17.05.2013 по 13.08.2013 - 4628,16 грн.

за зобов'язаннями лютого 2013 року - 33736,53 грн.:

на суму 472813,64 грн. за період з 14.03.2013 по 29.08.2013 - 31568,41 грн.;

на суму 405827,55 грн. за період з 30.08.2013 по 13.09.2013 - 2168,12 грн.

за зобов'язаннями березня 2013 року - 39604,63 грн.:

на суму 581016,41 грн. за період з 16.04.2013 (14 - вихідний день) по 10.10.2013 - 39604,63 грн.

за зобов'язаннями квітня 2013 року - 9916,37 грн.:

на суму 163707,60 грн. за період з 14.05.2013 по 10.10.2013 - 9275,27 грн.;

на суму 100000,00 грн. за період з 11.10.2013 по 28.10.2013 - 641,10 грн.

за зобов'язаннями жовтня 2013 року - 3119,79 грн.:

на суму 277359,25 грн. за період з 14.11.2013 по 02.12.2013 - 1876,92;

на суму 158618,00 грн. за період з 03.12.2013 по 24.12.2013 - 1242,87 грн.

за зобов'язаннями листопада 2013 року - 1386,67 грн.

на суму 350580,19 грн. за період з 14.12.2013 по 24.12.2013 - 1373,51 грн.;

на суму 36941,19 грн. за період з 25.12.2013 по 25.12.2013 - 13,16 грн.

за зобов'язаннями грудня 2013 - 5101,27 грн.

на суму 539860,67 грн. за період з 14.01.2014 по 22.01.2014 - 1730,51 грн.;

на суму 309860,67 грн. за період з 23.01.2014 по 30.01.2014 - 882,89 грн.;

на суму 249470,67 грн. за період з 31.01.2014 по 27.02.2014 - 2487,87 грн.

При цьому, господарським судом, взято до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру пені та з посиланням на положення частини 1 ст. 233 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 ст. 83 ГПК України, якими суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій, і враховуючи обставини, що відповідачем активно вживались заходи щодо пошуку можливостей погашення заборгованості, незначності прострочення виконання по зобов'язанням за окремі періоди, повного розрахунку за весь спожитий газ, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 70 %.

Так, в силу приписів ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачене право суду зменшувати розмір штрафних санкцій.

Крім цього слід врахувати, що відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 509, ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Кодексом також передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина 2 статті 551 ЦК). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 ЦК).

Господарським судом враховано, що підприємство відповідача створено з метою найбільш повного задоволення потреб населення селища всіма видами житлово-комунальних послуг, в т.ч. є теплопостачальним підприємством, яке забезпечує централізоване теплопостачання і надає послуги з теплопостачання населенню та бюджетній сфері (дитячі садки, школи, ліцеї, лікарні).

А отже зменшення пені на 70 %, відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, оскільки наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника.

Відповідно до частини 1 ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно із частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Господарським судом враховано, що:

- рівень виконання відповідачем свого зобов'язання, зокрема і те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач в повному обсязі розрахувався за одержаний природний газ;

- незначні прострочення сплати боргу зокрема за зобов'язаннями жовтня - грудня 2013 року;

- відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є виробництво та постачання споживачам (переважно населенню та бюджетним організаціям) теплової енергії, і причиною неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором є невідповідність затверджених НКРЕ тарифів фактичним затратам на виробництво теплової енергії та надання послуг з теплопостачання;

- діяльність відповідача є збитковою (а.с. 199, 200);

- наявність дебіторської заборгованості (а.с. 197, 198);

- відсутність постійного правового механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості в різниці у тарифах, а також несвоєчасну оплату населенням та бюджетними установами заборгованості за теплопостачання;

- активне вжиття заходів щодо погашення заборгованості;

- позивачем під час розгляду справи місцевим господарським судом не надано жодних у розумінні статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів отримання збитків/понесених ним втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу

Господарський суд також вважає, що таке зменшення, враховуючи нарахування, крім пені, також й інфляційних втрат та трьох процентів річних, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

При зменшенні пені, господарським судом також враховано правову позицію, викладену в постанові ВГСУ від 18.12.2014 у справі № 924/644/14.

Згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (п. 3.17.4 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18).

Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 82-85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради (27552, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка, вул. Лівобережна, 9, ідентифікаційний код 32092251) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) - 26408,78 грн. 3% річних, 2883,62 грн. збитків від інфляції, 36427,96 грн. пені, а також 3014,38 грн. судового збору

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Примірники рішення направити ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за адресою: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; КП "Власівські мережі" Власівської селищної ради за адресою: 27552, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка, вул. Лівобережна, 9.

Повне рішення складено 29.12.2014.

Суддя В.Г. Кабакова