Рішення № 42023462, 24.12.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.12.14р. Справа № 904/1789/13-гЗа позовом приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД", м. Дніпропетровськ

до регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

за участю прокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності

Суддя Кармазіна Л.П.

Представники:

від позивача - Алексєєнко Т.Д., представник, дов. №583 від 28.10.2014р.

від відповідача - Пека А.І., представник, дов. №25 від 05.08.2014р.

від прокуратури Мамаєва Є.М., посвідчення №001440 від 27.08.2012р.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" звернулося з позовом до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, в якому просить суд визнати за позивачем право власності на нежитлові приміщення: дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 14; їдальня, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2013р., яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.06.2013р., позов задоволено, визнано за приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" право власності на нежитлові приміщення: Дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 14; Їдальня, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на користь приватного акціонерного товариством з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" 11277 грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2013р. касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області задоволено частково. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.06.2013р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2013р. у справі №904/1789/13-г скасовано, а справу направлено для нового розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2014р., яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2014р., позов задоволено, визнано за приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" право власності на нежитлові приміщення: Дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 14; Їдальня, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на користь приватного акціонерного товариством з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" 11277 грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2014р. касаційну скаргу прокурора Дніпропетровської області задоволено частково. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2014 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2014 року скасовано, а справу № 904/1789/13-г передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. При цьому судом касаційної інстанції зазначено, що при перегляді справи необхідним є перевірити обставини дійсного правонаступництва позивача за організацією орендарів, яка приватизувала майно заводу у 1993 році, дослідити джерела фінансування будівництва спірних об'єктів та визначитися із правовим висновком щодо безоплатної передачі спірного майна згідно з ч.2 ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній станом на 1993 рік).

Автоматизованою системою розподілу справ, справу №904/1789/13-г передано на новий розгляд судді Кармазіній Л.П.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2014р., справа №904/1789/13-г прийнята до свого провадження суддею Кармазіною Л.П. а розгляд справи призначено на 28.10.2014р.

28.10.2014р. прокурор до судового засідання надав письмові пояснення по справі. (а.с.5-8 т. 4)

В судовому засіданні в присутності прокурора та представників сторін оголошено перерву до 25.11.2014р.

25.11.2014р. представник позивача в судовому засіданні надав пояснення до позовної заяви, підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити, до судового засідання від позивача до канцелярії господарського суду надійшли пояснення до позовної заяви, яким позивач зазначив що спірні будівлі були споруджені за замовленням підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" за рахунок коштів його фондів соціального розвитку та у взаємовідносинах, пов'язаних з будівництвом спірних об'єктів соціально - побутового призначення, підприємство виступало у якості замовника будівельних робіт. (а.с.18-25 т.4) Крім того, позивач подав до канцелярії суду пояснення до позовної заяви, в яких вказав, що в період приватизації майна цілісного майнового комплексу ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" законодавством України дозволялася безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення у власність набувача у випадку набуття права власності на цілісний майновий комплекс шляхом викупу. (а.с. 105-108 т. 4)

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, просив суд в позові відмовити.

Прокурор заперечив проти позову, надав до справи клопотання про продовження строку розгляд спору на 15 днів, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів. (а.с.104 т. 4)

Представники позивача та відповідача не заперечували проти клопотання прокурора про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

В судовому засіданні, судом було поставлено перед сторонами питання, щодо призначення у справі судової експертизи, для встановлення джерела фінансування будівництва спірних об'єктів.

Прокурор та представники позивача та відповідача не заперечували проти призначення у справі судової експертизи, у зв'язку з чим, для підготування питань експерту, просили суд розгляд справи відкласти.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014р., продовжено строк вирішення спору на 15 днів до 25.12.2014р., а розгляд справи відкладено на 24.12.2014р.

24.12.2014р. представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, подав клопотання про колегіальний розгляд справи, вимоги суду щодо надання питань для призначення судової експертизи не виконав, в судовому засіданні зазначив, що призначення судової експертизи для встановлення джерела фінансування будівництва спірних об'єктів. у справі є недоцільним. Просив призначити у справі правову експертизу.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог позивача у повному обсязі. Зазначив, що клопотання позивача про колегіальний розгляд справи є необґрунтованим та спрямованим на навмисне затягування розгляду справи, що безпосередньо порушує права та законні інтереси сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову у повному обсязі, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Заперечив проти клопотання позивача про призначення колегіального розгляду справи, а також зазначив, що запропоновану позивачем правову експертизу у справі недоцільною.

За результатом розгляду, судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про призначення колегіального розгляду справи, як необґрунтованого належними доказами, позивачем не наведено беззаперечних підстав щодо необхідності призначення колегіального розгляду справи, заявлене клопотання є таким що навмисно та безпідставно затягує розгляд справи, що може порушувати права та законні інтереси сторін та учасників процесу у справі.

Суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про призначення правової експертизи, в зв'язку з тим, що за своєю суттю це не є експертизою, а вирішення таких питань не належить до повноважень науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України. Таким чином, призначення запропонованої позивачем правової експертизи може зумовити навмисне затягування розгляду справи.

24.12.2014р. в порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.1989 року між організацією орендарів „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (орендар), правонаступником якої являється позивач, та Республіканським об'єднанням масложирової промисловості „Укрмасложирпром" (орендодавець) був укладений договір про передачу Дніпропетровського олійноекстракційного заводу в оренду строком на сім років з наступним правом викупу. 11.09.1992 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" підписано додаткову угоду, за умовами якої фонд прийняв на себе зобов'язання орендодавця за договором оренди від 20.01.1989 року. (а.с.25, т.1)

11.01.1993 року Фондом державного майна України був виданий наказ № 5-ДП, яким надано дозвіл на приватизацію ОП «Дніпропетровський олійноекстракційний завод».

Розпорядженням Фонду державного майна України № 133-РОМ від 18.06.1993 року, затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» (а.с.41, т.1), згідно яким до вартості майна, що підлягало приватизації, не увійшла вартість майна, для якого встановлено пільги, в тому числі майно вартістю 2256 тис. карб. (п. 13.2 акту).

18.06.1993 року, розпорядженням ФДМ України № 134-РПП, затверджено план приватизації ОП «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» (а.с.42-58, т.1), яким встановлено спосіб приватизації шляхом викупу державного майна, зданого в оренду з правом викупу.

Пунктом 4.5 зазначеного плану приватизації встановлені порядок і умови використання об'єктів соціально-побутової сфери вартістю 2256 тис. крб., до яких включені спірні об'єкти: дитячий садок за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Короленка,14, на суму 1204,8 тис.крб, та їдальня на суму 1003 тис.крб, шляхом їх безоплатної передачі трудовому колективу за умов використання за призначенням.

24.06.1993 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» укладено договір купівлі-продажу № КП-100 цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Дніпропетровський олійноекстракційний завод». (а.с.53, т.1)

За актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» від 23.07.1993 року, який є додатком до договору купівлі-продажу № КП-100, Фондом державного майна України передано організації орендарів заводу викуплену нею державну частку майна, у тому числі основні засоби невиробничого призначення, що передаються безкоштовно, вартість яких становить 2256 тис. крб. (а.с. 57, т1)

Таким чином, при приватизації державного майна орендного підприємства новому власнику за договором купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 року були передані об'єкти соціально-побутового призначення, в тому числі спірні нежитлові приміщення дитячого садку та їдальні.

Право власності організації орендарів «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», правонаступником якої являється позивач, на приватизоване майно цілісного майнового комплексу «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» підтверджується Свідоцтвом про власність №П-88 від 28.10.1993 року (а.с.19, т.2), виданим Фондом державного майна України. Вказане Свідоцтво видане на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально 24.06.1993 року за №1-4067, а також на підставі акту прийому-передачі від 23.07.1993 року.

При визначенні правового статусу земельних ділянок, на яких розміщені спірні об'єкти нерухомості, судом встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки по вулиці Ленінградська, 46, м. Дніпропетровськ від 28.09.2001 року та Державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку від 12.10.2001 року позивач є власником земельної ділянки, на якій розташована спірна їдальня. Відносно дитячого садка позивач є фактичним користувачем земельної ділянки, про що внесено дані до Державного земельного кадастру та платником земельного податку за фактичне користування цією землею, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями податкових декларацій з плати за землю та даними Державного земельного кадастру.

ЗАТ з ІІ «Дніпропетровський олійноекстрактний завод» є правонаступником організації орендарів «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», що підтверджується даними статуту товариства ( а.с.73, т.1) та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, згідно з якими товариство існує з 31.08.1994 року.

Відповідач заперечує факт отримання позивачем спірного майна у власність, посилаючись на те, що вказане майно було передано підприємству в користування, оскільки стаття 24 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначала безоплатну передачу як передачу права користування майном, а не зміну форми власності.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Статтею 2 вказаного закону визначено, що приватизація здійснюється на основі принципу надання пільг на придбання державного майна членами трудових колективів підприємства, що приватизується. Тобто, об'єкти соціально-побутового призначення, якщо вони входять до складу цілісного майнового комплексу і створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку, підлягають приватизації в складі майна, яке приватизується шляхом викупу, але загальна ціна майна зменшується на суму початкової ціни об'єктів соціально-побутового призначення.

Також за змістом п. 45 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 522 від 2 вересня 1992 року (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, що належить орендареві, для якого встановлені пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення).

При визначенні правильного застосування норми матеріального права - 2 ст. 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) суд враховує наступне.

Верховним Судом України у постанові від 14.10.2014р. у справі № 3-134гс14, за змістом якої вирішувалось питання правильного застосування норми ч.2 ст.24 Закону України «Про приватизацію державного майна» щодо набуття покупцем права власності на майно соціально-культурного призначення, акцентовано, що за обставин, коли спірні об'єкти соціально-побутового призначення не увійшли до статутного фонду при приватизації, а були передані позивачеві безоплатно у користування, відповідно до ст. 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у позивача не виникло право власності на спірне нерухоме майно за наслідками приватизації.

Схожі правові позиції викладені Верховним Судом України і у постановах від 07.10.2008р. у справі 3-4293к08 та від 13.05.2014р. у справі №3-16гс14., які в силу положень ст.111-28 ГПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Отже, дослідження питання появи об'єктів соціально-культурного призначення у статутному фонді товариства, що виступало покупцем державного цілісного майнового комплексу, є вирішальним для правильного застосування ч.2 ст.24 Закону України «Про приватизацію державного майна» і вирішення питання про право власності на такі об'єкти. У разі їх появи у статутному фонді на момент приватизації - таке майно слід визнати приватною власністю покупця, але у разі залишення такого майна виключно у користуванні підприємства та його невходження у статутний фонд на момент приватизації, таке майно залишається державною власністю.

При дослідженні питання стосовно появи спірних об'єктів соціально-культурного призначення (дитсадку та їдальні) у статутному фонді товариства на момент приватизації суд виходить з наступних доказів.

Згідно з Актом перевірки утримання, збереження та використання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду, але залишилось на балансі ЗАТ з II «Дніпропетровський олійноекстрактний завод», складеним 05.10.2000р. сторонами спільно, три об'єкти соціально-побутового призначення (дитсадок, їдальня та житловий будинок) не увійшли до статутного фонду, а лише залишені за підприємством до вирішення питання приватизації або передачі в оренду. (а.с.200, т. 3)

Невходження спірного майна у статутний фонд ЗАТ з II «Дніпропетровський олійноекстрактний завод» також підтверджується і додатком до вказаного Акту від 05.10.2000р. на якому також стоїть печатка та підписи керівництва заводу - позивача.

Листом №12/1-1044 від 02.03.2004р. Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській області також повідомляло голову правління ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» (а.с. 203, т.3) про вилучення об'єктів соціальної сфери зі статутного фонду товариства при приватизації.

На підставі вказаних доказів слід дійти висновку, що на момент приватизації спірні дитсадок та їдальня не увійшли до статутного фонду товариства як об'єкти соціально-культурного призначення, а тому відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом України зокрема у постанові від 14.10.2014р. у справі № 3-134гс14, у позивача не виникло право власності на них.

За таких обставин питання будівництва даних об'єктів у середині 1960-х років за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства (із застосуванням статті 21 Закону СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)» та статті 16 Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями») не мають вирішального значення для правильного розв'язання спору.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги такими, що не знайшли свого підтвердження фактичними обставинами справи, а тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

За вимогами п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України на стороні, що подала позов лежить зобов'язання доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржене протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Л.П. Кармазіна Повне рішення складено 29.12.2014р.