Ухвала суду № 42019438, 17.12.2014, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/4235/14-ц Провадження № 22-ц/772/3734/2014Головуючий в суді першої інстанції Романчук Р. В.Категорія 57Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Сопруна В.В., Шемети Т.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Ліфанової Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 4 листопада 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсним збільшення процентної ставки за кредитним договором та зобов'язання здійснити перерахунок сплачених коштів, -

В с т а н о в и л а :

В березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Вінницької філії ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним збільшення процентної ставки за кредитним договором та зобов'язання здійснити перерахунок сплачених коштів.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2014 року відмовлено в допуску до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницької філії ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 4 листопада 2014 року в позові ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним збільшення процентної ставки за кредитним договором та зобов'язання здійснити перерахунок сплачених коштів відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

14 листопада 2014 року позивач ОСОБА_2 подав заяву про уточнення прохальної частини апеляційної скарги, якою просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а також стягнути на його користь витрати на правову допомогу.

Зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не повно з'ясовано всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а також порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник відповідача заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити і залишити без змін рішення суду.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 22 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір шляхом підписання позивачем анкети-заяви позичальника №VIV9NN00000001, згідно якого банк надав позивачу кредит в сумі 15 000 грн. на строк з 22 квітня 2008 року по 22 квітня 2011 року включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 2,4% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (том 1, а. с. 180-185).

Підписавши анкету-заяву позичальника від 22 квітня 2008 року, позивач ОСОБА_2 надав згоду на те, що у разі прийняття банком позитивного рішення про надання йому кредиту умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Персональний кредит»), тарифи банку та анкета-заява позичальника будуть складати кредитний договір між ним та банком (том 1, а. с. 184).

Також у даній анкеті-заяві позичальника позивач засвідчив те, що він ознайомлений та згідний із умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Персональний кредит») та тарифами банку (том 1, а. с. 185).

Також судом першої інстанції встановлено, що на час укладення зазначеного кредитного договору позивач був співробітником ПАТ КБ «Приватбанк». 4 серпня 2010 року позивача було звільнено з посади заступника керівника кредитного центру ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до п. 6.3. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам - співробітникам банку («Персональний кредит»), затверджених наказом Приватбанк № СП-2008-410 від 8 квітня 2008 року, у випадку припинення трудового договору, укладеного між позичальником і банком; а також у разі прострочки позичальника з погашення заборгованості за кредитом строком більш ніж 60 календарних днів, відсоткова ставка за користування кредитом складає 3% на місяць на суму залишку заборгованості (том 2, а. с. 73-75, 76-81).

Із розрахунку суми заборгованості за кредитним договором №VIV9NN00000001 від 22 квітня 2008 року, наданого ПАТ КБ «Приватбанк», вбачається, що позивачем в 2010 році було допущено прострочення з погашення заборгованості більш ніж на 60 календарних днів; відсоткова ставка за користування кредитом з 22 липня 2010 року склала 3%.

Як вбачається із матеріалів справи позивач протягом 2013 року неодноразово звертався до банку із заявами про надання копії кредитного договору та виписки по рахунку, на які йому було дано відповіді банком (том 1, а. с. 8-9, 10, 11, 12, 13-14, 15, 16-17, 18-25, 26-28, 29-32, 33-34, 35-38).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1). Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч. 2). Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договору не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. 3).

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За правилами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1). Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальністю другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору (ч. 2).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 520 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Позичальник згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно положень ст. 1056-1 ЦК України, в редакції, яка діяла станом на липень 2010 року - на час збільшення процентної ставки, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Також, судом вірно застосована правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 грудня 2012 року (справа № 6-144 цс 12) згідно якої якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної стави за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тобто до 9 січня 2009 року.

По цій справі даний кредитний договір, яким передбачено збільшення процентної ставки в односторонньому порядку, укладений 22 квітня 2008 року, тобто до набрання чинності вказаним Законом України.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи те, що підписавши анкету-заяву позичальника № VIV9NN00000001 від 22 квітня 2008 року, позивач ОСОБА_2 надав згоду на те, що умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Персональний кредит»), тарифи банку та анкета-заява позичальника будуть складати кредитний договір між ним та банком; він був ознайомлений із умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Персональний кредит»), пунктом 6.3. яких передбачено, що відсоткова ставка за користування кредитом складає 3% в місяць у випадку припинення трудового договору та прострочення з погашення заборгованості строком більш ніж 60 календарних днів; сторони дійшли згоди щодо тих умов, за яких застосовується інша процентна ставка; позивачем в 2010 році було допущено прострочення погашення заборгованості строком більш ніж 60 календарних днів; 4 серпня 2010 року позивача було звільнено з ПАТ КБ «Приватбанк».

Доводи апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції не було встановлено достовірність наданих відповідачем умов надання споживчого кредиту фізичним особам - співробітникам банку («Персональний кредит»), до пункту 3.6. яких, на його думку, відповідачем було самовільно внесено зміни, є безпідставними та не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами.

Інші доводи апеляційної скарги обґрунтовуються обставинами, що являються ідентичними обставинам, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги і зазначив докази в підтвердження цих обставин.

Суд першої інстанції, виконавши вимоги ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об'єктивно і безпосередньо дослідив належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо та їх достатність і взаємний зв'язок в сукупності та надав їм вірну юридичну оцінку, відобразивши результати такої оцінки в своєму рішення.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 4 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ В.В. Сопрун

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська