Ухвала суду № 42017830, 22.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

22 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/5854/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря Державної екологічної інспекції України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря Державної екологічної інспекції України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ № 203-о від 03 вересня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_2; поновити ОСОБА_2 на роботі в Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря Державної екологічної інспекції України на посаді начальника відділу екологічного та радіологічного контролю в пунктах пропуску через Державний кордон - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Чорного моря; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2014 року по день винесення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним наказом від 03.09.2014 року № 203-о його звільнено з займаної посади начальника відділу екологічного та радіологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовищу Чорного моря за п.4 ст.40 КЗпП України (прогул) на підставі актів від 28.08.2014 року та від 29.08.2014 року. Однак позивач був відсутній на роботі у вказані дні з поважних причин, оскільки по-перше ухвалою слідчого судді від 22.08.2014 року по справі № 522/15366/14-к позивача було відсторонено від займаної посади до 18.10.2014 року, про що відповідачу було відомо, адже наказом № 198-о від 29.08.2014 року позивача відсторонено від посади. А по-друге ухвалою слідчого судді від 22.08.2014 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово. З урахуванням зазначеного відсутність позивача на роботі 28 та 29 серпня 2014 року обумовлена судовими рішеннями, тому не може бути визнана прогулами. Крім того, після скасування ухвал слідчого судді судом апеляційної інстанції позивач одразу ж прибув на роботу 02 вересня 2014 року, однак наступного дня його було безпідставно звільнено, чим й обумовлено звернення позивача за судовим захистом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря Державної екологічної інспекції України (далі - Інспекція) до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно наданих до канцелярії суду заперечень проти адміністративного позову, відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність звільнення позивача. Зокрема послався на акти, якими підтверджується відсутність позивача на робочому місці та про відсутність в Інспекції інформації щодо наявності поважних підстав відсутності на робочому місці позивача.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано поважними причини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду. Визнано протиправним та скасовано наказ першого заступника начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря № 203-о від 03 вересня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_2». Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу екологічного та радіологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовищу Чорного моря з 03 вересня 2014 року. Зобов'язано Державну екологічну інспекцію Північно-Західного регіону Чорного моря Державної екологічної інспекції України (код ЄДРПОУ 38016986) виплатити ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 вересня 2014 року по 29 жовтня 2014 року, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 88,16 гривень (вісімдесят вісім грн. 16 коп.), з відрахуванням всіх обов'язкових податків, платежів та зборів.

Не погодившись з таким рішенням Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря Державної екологічної інспекції України звернулась з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 з 03 січня 2012 року наказом № 88-о від 03.01.2012 року прийнятий на роботу до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря на посаді начальника відділу екологічного та радіологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовищу Чорного моря.

Наказом першого заступника начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря № 203-о від 03 вересня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_2» позивача звільнено із займаної посади за прогул відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

З оскаржуваного наказу вбачається, що фактичною підставою для звільнення позивача із займаної посади за прогул слугували акти про відсутність на робочому місці від 28.08.2014 року та 29.08.2014 року.

Відсутність позивача в зазначені дні на робочому місці стороною позивача фактично не заперечується, однак представник позивача зважає на поважність причин такої відсутності, що нівелює підстави для звільнення за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Як було встановлено, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.08.2014 року клопотання слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Даменцової В.О. про відсторонення ОСОБА_2, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 ч.3 КК України, від посади начальника відділу екологічного та радіологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовищу Чорного моря на строк досудового розслідування (18.10.2014 р.) задоволено, у зв'язку із чим позивача відсторонено від посади до 18.10.2014 року в порядку Глави 14 КПК України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що про існування вищезазначеної ухвали слідчого судді відповідачу було відомо щонайменш станом на 29.08.2014 року, оскільки в цей день вищезазначена ухвала була реалізована наказом першого начальника заступника Інспекції № 198-о.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про необізнаність Інспекції щодо поважності причин відсутності позивача на робочому місці 28.08.2014 року та 29.08.2014 року.

Крім того, колегією суддів встановлено, що ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.08.2014 року ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Строк дії ухвали обчислюється з 13 год. 30 хв. 22.08.2014 року та припиняється о 13 год. 30 хв. 18.10.2014 року. При цьому, колегія суддів враховує, що під час проведення перевірки фактів відсутності позивача на робочому місці, позивач у своїх поясненнях (а.с. 19) додатково повідомив Інспекцію про застосування у відношенні нього запобіжного заходу, через що він цілодобово з 28.08.2014 року по 02.09.2014 року перебував вдома.

Вищезазначені ухвали слідчого судді були оскаржені в апеляційному порядку, проте це не зупиняло їх виконання згідно з вимогами ст.400 КПК України, отже на виконання цих ухвал позивач був відсторонений від займаної посади в Інспекції з 22.08.2014 року та з 13 год. 30 хв. 22.08.2014 року перебував під домашнім арештом.

За результатами апеляційного провадження вищезазначені ухвали слідчого судді ухвалами апеляційного суду Одеської області від 02.09.2014 року були скасовані, у зв'язку із чим 02.09.2014 року ОСОБА_2 прибув на роботу.

Відповідно до вимог п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення на цій підставі допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення.

Очевидно, поважними причинами варто визнати такі причини, що виключають вину працівника. При такому розумінні поважних причин п.4 ст.40 КЗпП не суперечить п.24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, який кваліфікує поведінку працівника як порушення трудової дисципліни (прогул - це різновид такого порушення) за наявності вини працівника.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про неможливість визнання відсутності ОСОБА_2 на робочому місці у періоді дії ухвал слідчого судді, якими його, з одного боку, було відсторонено від займаної посади, а з іншого - поміщено під цілодобовий домашній арешт, - як порушення трудової дисципліни. Зазначені обставини виключали можливість знаходження позивача на роботі, у тому числі 28 та 29 серпня 2014 року. Тобто його відсутність на роботі була зумовлена виключно поважними причинами.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач при виданні оскаржуваного наказу діяв необґрунтовано та без урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.234 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості оскаржуваного наказу та наявності підстав для скасування зазначеного наказу першого заступника начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря № 203-о від 03 вересня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_2», яким позивача звільнено за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із чим позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді з 03.09.2014 року.

Згідно до вимог ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно вважав, що також підлягає задоволенню позовна вимога щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати, з відрахуванням всіх обов'язкових податків, платежів та зборів, розмір якої відповідно до п.п. «з» п.1, абз.3 п.3, п.5, п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, з урахуванням довідки Інспекції від 16.09.2014 року № 3182/02 (а.с. 20), становить 88,16 грн. (заробітна плата за два місяці, що передували звільненню - липень 2014 року 3020,54 грн., та серпень 2014 року 770,40 грн. поділені на 43 робочі дні липня та серпня 2014 року).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно врахував вчасне звернення ОСОБА_2 за судовим захистом з порушенням правил підсудності до Київського районного суду м. Одеси, у зв'язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем встановленого ч.3 ст.99 КАС України місячного строку на звернення до адміністративного суду із зазначеними позовними вимогами.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря Державної екологічної інспекції України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 26.12.2014 року.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький