Рішення № 42015258, 24.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/27264/14 24.12.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», м.Київ, ЄДРПОУ 38926880

до відповідача: Аграрного фонду, м.Київ, ЄДРПОУ 33642855

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт», м.Київ, ЄДРПОУ 35110171

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 37993783

про стягнення 17 422,75 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представникисторін:

від позивача: Деруга Н.О. - по дов.

від відповідача: Пронін Н.А. - по дов.

третя особа 1: не з'явився

третя особа 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Аграрного фонду, м.Київ про стягнення заборгованості в розмірі 17 422,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» посилається на порушення відповідачем умов договору №2/13 від 28.01.2013р. складського зберігання зерна, право вимоги за яким перейшло до заявника на підставі договору №455-05/14 від 29.10.2014р. про відступлення права вимоги, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт».

Відповідач у поясненнях №41-07/1974 від 16.12.2014р. позовні вимоги визнав в повному обсязі та зазначив, що акти наданих послуг на загальну суму 17 422,75 грн. поклажодавець отримував, однак у зв'язку з відсутністю належного фінансування останній був позбавлений можливості виконати свої зобов'язання з оплати зберігання.

Ухвалою від 08.12.2014р. до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт» та на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві.

Треті особи пояснень по суті спору не надали, у судове засідання 24.12.2014р. не з'явились, представників не направили, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались. При цьому, за висновками суду вказані учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору з огляду на наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103032146655 та №0103032146663.

Наразі, з огляду на неявку третіх осіб в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом враховано, що ухвалою від 08.12.2014р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, незважаючи на те, що треті особи в процесі розгляду спору так і не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. (ст.957 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт» (зерновий склад) та Аграрним Фондом (поклажодавець) було укладено договір №2/13 складського зберігання зерна, відповідно до п.1.1 якого поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, гречки, проса, гороху, овса, якість яких відповідає ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, що визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на картку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених договором умовах і у встановлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач.

За умовами п.5.3 договору №2/13 від 28.01.2013р. розмір плати (тарифу) за надання послуг складає 17,50 грн. на місяць.

Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 21.12.2013р. (п.9.1 договору №2/13 від 28.01.2013р.).

31.12.2013р. контрагентами було укладено додатковий договір до договору №2/13 від 28.01.2013р. та визначено, що вказаний правочин діє до 31.12.2014р.

За своєю правовою природою правочин є договором складського зберігання, який підпадає під правове регулювання норм статей 956-966 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2/13 від 28.01.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у відповідача та третьої особи взаємних цивільних прав та обов'язків зі зберігання зерна.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст.961 Цивільного кодексу України зазначено, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

За умовами п.3.1 договору №2/13 від 28.01.2013р. зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодаця зерно фактичної якості, забезпечити його належне зберігання, видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття товару на зберігання та повернути зерно за першою вимогою поклажодавця.

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №2/13 від 28.01.2013р. Аграрним фондом було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт» прийнято на зберігання зерно, ячмінь 3 класу заліковою вагою 302,580 т, про що складено складську квитанцію №137 від 01.10.2013р.

З представлених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог документів, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт» здійснювало зберігання вказаного вище зерна у період з 01.04.2014р. по 09.07.2014р., про що було складено акти виконаних робіт до договору №2/13 від 28.01.2013р. складського зберігання на загальну суму 17 422,75 грн.

У відзиві Аграрний фонд зазначив, що всі акти виконаних робіт поклажодавець отримував, проте, вказані первинні бухгалтерські документи не було підписано через відсутність грошових коштів для оплати послуг зі зберігання зерна.

Судом прийнято до уваги, що жодних заперечень з приводу належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт» своїх обов'язків за вказаним вище правочином відповідачем не висловлено та доказово не підтверджено.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи документи, приймаючи до уваги відсутність у відповідача, як поклажодавця за договором, заперечень з приводу належного виконання зерновим складом своїх господарських зобов'язань, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт» було належним чином здійснено зберігання зерна за договором №2/13 від 28.01.2013р. у період з 01.04.2014р. по 09.07.2014р. на загальну суму 17 422,75 грн.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.5.1 договору №2/13 від 28.01.2013р. розрахунки за надання послуг по зберіганню проводяться у грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість за рахунок бюджетних коштів.

Розмір плати за надання послуг складає 17,50 грн. на місяць за одну тону зерна (п.5.3 договору №2/13 від 28.01.2013р.).

Пунктом 5.4 вказаного договору складського зберігання передбачено, що поклажодавець сплачує вартість послуг зі зберігання зерна на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу з дати підписання обома сторонами акта приймання-передавання до договору за умови надходження на рахунок поклажодавця грошових коштів з державного бюджету України.

Як вказувалось вище, відповідачем у відзиві №41-07/1974 від 16.12.2014р. факт отримання актів приймання-передачі послуг зі зберігання зерна за період з 01.04.2014р. по 09.07.2014р. на загальну суму 17 422,75 грн. підтверджено та зазначено, що останні були залишені без погодження через відсутність бюджетних коштів для внесення плати.

Наразі, господарський суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність поклажодавця і ніяким чином не нівелює обов'язку останнього виконати свої грошові зобов'язання за договором №2/13 від 28.01.2013р.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 15.05.2012р. Верховного Суду України по справі №11/446 та в рішенні від 18.10.2005р. Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України»).

За таких обставин, приймаючи до уваги наведе вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати послуг зі складського зберігання за договором №2/13 від 28.01.2013р. за період з 01.04.2014р. по 09.07.2014р. на загальну суму 17 422,75 грн. настав.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази внесення Аграрним фондом оплати за надані у вказаний вище період послуги зі складського зберігання зерна. Наявність заборгованості з оплати зберігання за договором №2/13 від 28.01.2013р. на загальну суму 17 422,75 грн. також підтверджена відповідачем у відзиві №41-07/1974 від 16.12.2014р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у Аграрного фонду на підставі договору №2/13 від 28.01.2013р. виникло грошове зобов'язання в розмірі 17 422,75 грн., а у Товариства з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт» виникло право вимагати його виконання.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 29.10.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благовіщенський-зернопродукт» (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (новий кредитор) було укладено договір №455-05/14 про відступлення права вимоги, відповідно до п.2.1 якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги виконання зобов'язання боржником, що виникло за договором №2/13 від 28.01.2013р. складського зберігання зерна, а новий кредитор приймає це право вимоги.

Під зобов'язаннями боржника контрагентами розуміється грошовий борг (грошове зобов'язання) в сумі 17 422, 75 грн., що виник на підставі основного договору (п.2.2 договору №455-05/14 від 29.10.2014р.).

У п.3.1 вказаного правочину сторони погодили, що за передане право вимоги до боржника новий кредитор сплачує первісному кредитору компенсацію в розмірі 17 422,75 грн. в строк до 31.12.2014р. Як свідчать матеріали справи, новим кредитором було сплачено вказану компенсацію 29.10.2014р., що підтверджується банківською випискою з рахунку Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд».

З п.6.1 договору відступлення права вимоги вбачається, що останній є укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань.

За таких обставин, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №455-05/14 від 29.10.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача права вимоги до відповідача.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, позивач звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості за договором №2/13 від 28.01.2013р. (лист №2829 від 30.10.2014р.).

Проте, у листі 41-07/1830 від 10.11.2014р. Аграрний фонд зазначив, що заборгованість буде погашена лише після надходження грошових коштів.

З метою повного та всебічного розгляду всіх обставин, справи судом ухвалою від 08.12.2014р. було зобов'язано відповідача надати докази погашення заборгованості з оплати послуг зі зберігання за договором №2/13 від 28.01.2013р.

Як вказувалося вище, у відзиві №41-07/1974 від 16.12.2014р. відповідач факт наявності заборгованості перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі підтвердив та заявив про визнання позову Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд».

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Згідно з ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на встановлені вище обставини справи, враховуючи, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, а дії відповідача щодо визнання позову не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, господарський суд приймає визнання позову відповідачем та задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» до Аграрного фонду про стягнення заборгованості в розмірі 17 422,75 грн.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», м.Київ до Аграрного фонду, м.Київ про стягнення заборгованості в розмірі 17 422,75 грн.

Стягнути з Аграрного фонду (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Грінченка, буд.1, ЄДРПОУ 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Грінченка, буд.1, ЄДРПОУ 38926880) заборгованість в розмірі 17 422,75 грн. та судовий збір в сумі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 24.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.12.2014р.

Суддя М.О. Любченко