Ухвала суду № 42013948, 06.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ К/9991/49766/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 06.11.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012

у справі № 2а-16590/10/0470

за позовом Публічного акціонерного товариства „Дніпровський завод

мінеральних добрив"

до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську

Дніпропетровської області

за участю: Прокуратури Дніпропетровської області

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Дніпровський завод мінеральних добрив" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування рішення № 0002992301/0/49794 від 20.12.2010.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2011.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з контрагентами по ланцюгах постачання за серпень 2010 року, що вплинуло на заявлені суми податку на додану вартість до відшкодування по деклараціям по податку на додану вартість за вересень 2010 року та складено акт № 10310/192-т/23-408/31980517 від 14.12.2010.

За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 00029992301/0/49794 від 20.12.2010, яким позивачу зменшена сума бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 2142975 грн.

Перевіркою встановлено порушення п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", позивачу зменшено неправомірно заявлене до відшкодування податку на додану вартість з бюджету на суму 2419570 грн. за вересень 2010 року.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вратість" № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, як встановлено судоми попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, фактичне виконання спірних контрактів підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 - 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Таким чином наявність єдиної підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливість встановлення факту сплату податку до бюджету постачальниками контрагента позивача ТОВ „Агрофест - Україна" - ТОВ „Флорін", ТОВ АПК „Аріана М", ТОВ „ХК „Агротехтрейд", ПП „Агроера 2009", ТОВ „Авалон-Агро" по ланцюгу постачання, не може бути підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 у справі № 2а-16590/10/0470 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 у справі № 2а-16590/10/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Н.Г. Пилипчук О.І. Степашко