Рішення № 42012909, 23.12.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р.Справа № 922/5089/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків до 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, смт. Ков'яги, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітлинецьке", с. Мітлинці про стягнення 350 919, 38 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_4 (дов. № 2231 від 03.11.2014 р.)

1. відповідача - не з'явився

2. відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про солідарне стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (надалі - 1. Відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітлинецьке" (надалі - 2. Відповідач) заборгованості у сумі 350 919,38 грн. (де: заборгованість за договором поставки - 276 969,75 грн.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання - 18 538,00 грн.; інфляція - 47 079,77 грн.; проценти за користування коштами - 8 331,86 грн.) А також просить суд покласти на Відповідачів судовий збір.

Від Позивача заяв та клопотань не надійшло. Підтримує надану заяву про припинення провадження у справі №922/5089/14 в частині стягнення суми у розмірі 100 000,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Також надав до суду правове обґрунтування позову, де у судовому заіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

1. Відповідач у судове засідання не з'явився, уповноваженого представника до суду не направив. Про причини своєї неявки та неявки уповноваженого представника суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник 2. Відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Відомості щодо належного повідомлення про день та час розгляду справи, на момент слухання, в матеріалах справи відсутні.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

15 березня 2013 року між ФОП ОСОБА_2 та TOB «Мітлинецьке» було укладено договір поставки засобів захисту рослин № 15/03 відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язується поставити засоби захисту рослин TOB «Мітлинецьке» (Відповідача 2), а TOB «Мітлинецьке» зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію. Відповідно до п.3.1 договору вартість поставленого товару згідно розхідних накладних Постачальника. Поставка товару у повному обсязі має бути здійснена у строк до 30.10.2013 року / п. 4.1 договору/. Згідно п.3.2. договору Покупець має перечислите кошти за поставлену продукцію шляхом перерахування на розрахунковий розрахунок Постачальнику не пізніше 30 жовтня 2013 року.

Того ж дня 15 березня 2013 року між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 (Відповідач 1) укладено договір поруки № П-15/03, відповідно до п.1.1 якого ФОП ОСОБА_3.| зобов'язався солідарно відповідати за виконання Відповідачем 2 зобов'язань щодо здійснення останнім розрахунку та можливих штрафних санкцій за Договором поставки засобів захисту рослин № 15/03 від 15 березня 2013 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та TOB «Мітлинецьке».

На виконання умов Договору ФОП ОСОБА_2 поставив TOB «Мітлинецьке» засоби захисту рослин в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у видаткових накладних:

27.05.2013 року на суму 190017,25 грн. згідно накладної № РН-0000032; 20.06.2013 року на суму 116952,50 грн. згідно накладної № РН-0000039, А усього було поставлено продукції на суму 275969,75 грн.

Відповідач 2 умови договору щодо розрахунку за поставлену продукцію не виконав.

14.02.2014 на адресу TOB «Мітлинецьке» було направлено претензію з вимогою сплатити заборгованість за договором поставки засобів захисту рослин № 15/03 від 15.03.2013 року у сумі 276969,75 грн. Однак Відповідач 2 на претензію не відповів, заборгованість перед ФО-П ОСОБА_2 не погасив.

П 5.2 Договору поставки засобів захисту рослин № 15/03 від 15.03.2013 року встановлено, що при порушенні строків оплати, визначених пп. 3.2 Договору, господарство сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості, яка діє на даний період за кожен день прос рочки нездійсненої оплати на поставлений Товар.

Таким чином, за не виконання умов договору поставки засобів захисту рослин № 15/03 від 15.03.2013 року Відповідач 2 повинен сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за весь час прострочення з урахуванням вимог ч 6. статті 232 Господарського кодексу, тобто 6 місячного терміну від дня, коли зобов'язання мало бути виконане в період з 30.10.13 до 15.04.14 складає -18583,00 гривень.

Відповідно до розрахунку втрати від інфляції за період з 01.11.13 року по 30.09.2014 року становлять - 47079,77 гривень.

Згідно до п. 1.1 умов Договору Поруки № П- № 15/03 від 15.03.2013 року Поручитель зобов'язується перед Кредитором солідарно відповідати за виконання Боржником зобов'язань щодо здійснення останнім розрахунку та можливих штрафних санкцій за Договором № 15/03 від 15.03.2013 року , укладеного між Кредитором та Боржником, а також інших витрат Кредитора, визначених в пункті 2.1

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним користуванням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 526 Цивільного Кодексу зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наданими до справи доказами підтверджуються факт наявності між сторонами правовідносин з приводу поставки товару, обсяги поставленого товару, факт наявності заборгованості та факт прострочення виконання грошових зобов'язань відповідачем.

За змістом положень ст. ст. 216, 218, 229, 230, 231 ГК України боржник несе господарсько-правову відповідальність за невиконання ним грошового зобов'язання шляхом застосування до нього господарських санкцій.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Аналіз відповідного положення договору дає підстави стверджувати, що сторони погодили відповідальність саме у вигляді пені.

Також, частиною 3 статті 198 Господарського кодексу України встановлено, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначеному законом або договором. Відповідно до вимог статті 625 ЦК України за користування чужими грошовими коштами застосовується 3% річних, які в період з 30.10.2013 року по 15.10.2014 року склали - 8331,86 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає у тому ж обсязі , що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Стосовно заяви Позивача про припинення провадження у справі №922/5089/14 в частині стягнення суми у розмірі 100 000,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд вважає за доцільне відмовити, оскільки предмет спору в частині стягнення 100 000,00 грн. припинив існування до звернення першого до суду, тобто був відсутній до порушення провадження у справі.

Так пунктом 4.4. постановами пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 у справі N 1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткової відмови щодо задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі вищевикладеного та ст. 6, 8, 13, 19, 124, 129, Конституції України, статтями 11-16, 553, 554, 611, 625, 626, 629, 631, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 216, 218, 229, 230, 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 4-3, 12, 22, 43, 44, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Солідарно стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мітлинецьке» (23720, Вінницька обл., Гайсинський район, С.Мітлинці, вул.Карла Маркса, 74-А, Код 33837346) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61204 АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) заборгованість у розмірі 250 919,38 грн. (де: 176 969,75 грн. - заборгованість за договором поставки, 18 538,00 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання, 47 079,77 грн. - витрат від інфляції, 8 331,86 грн. - відсотків за користування коштів), а також суму судового збору у розмірі 5 018,38 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 26.12.2014 р.

Суддя І.П. Жигалкін