Рішення № 42012423, 12.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24974/14 12.12.14

За позовом Приватного підприємства «Антеко»

До Київського міського центру сім'ї «Родинний дім»

Про стягнення 16 000,00 грн.

Суддя Мельник В.І.

Представники:

від позивача: Колмиков Є.В., довіреність № 33 від 11.12.2014;

від відповідача: Осадча Н.Ю., довіреність № 1 від 02.12.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Антеко» (далі - позивач) подало на розгляд господарського суду міста Києва позов до Київського міського центру сім'ї «Родинний дім» (далі - відповідач) про стягнення 16 000,00 грн.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору підряду № 2/9/44 від 10.09.2012р.

Ухвалою суду від 12.11.2014р. порушено провадження у справі № 910/24974/14 та призначено розгляд на 12.12.2014р.

12.12.2014р. представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по справі, підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі, подав витребувані судом документи.

Від відповідача 12.12.2014р. через канцелярію суду надійшли витребувані судом докази та відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про те, що кошти не були сплачені позивачу, у зв'язку з відсутністю фінансування з місцевого бюджету та просить відстрочити виконання рішення на термін виконання повного зобов'язання.

Суд вирішив задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки сторонами надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2012р. року між позивачем та відповідачем було укладеного Договір підряду № 2/9/44, згідно якого позивач зобов'язався виконати у відповідності до умов договору роботи по поточному ремонту приміщень Київського міського центру сім'ї «Родинний дім» по вул. Салютної, 11-А, літ. В у м. Києві в межах договірної ціни та затвердженого кошторису, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вартість виконаних робіт.

Згідно з п. 2.1 договору, загальна сума договору складає 24000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору, розрахунок проводиться по акту прийняття-здачі робіт на підставі фактично виконаних обсягів робіт та їх вартості, обумовлених договірною ціною, на протязі 7 днів з моменту двостороннього підписання акту приймання-здачі.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони було підписано і скріплено печатками Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2013 року на суму 24 000,00 грн., однак відповідач свого обов'язку щодо повної оплати робіт, а саме - суми в розмірі 16 000,00 грн. не виконав.

31.12.2013р. сторони уклали Додаткову угоду № 2 від 31.12.2013р., якою визначили, що договір підряду № 2/9/44 від 10.09.2012р. діє по 31 грудня 2014 року.

15.01.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 4 про сплату заборгованості в розмірі 16 000,00 грн.

Відповідач надав відповідь на претензію, в якій визнав наявність заборгованості в сумі 16000 грн. та зобов'язався сплатити борг у 3-денний термін після надходження коштів з місцевого бюджету.

Станом на день розгляду справи відповідач своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості за договором підряду № 2/9/44 від 10.09.2012р не виконав, у зв'язку з чим позивач подав на розгляд суду позов, в якому просив стягнути з відповідача 16000,00 грн. боргу за виконані роботи.

Укладений між сторонам договір за своєю юридичною природою є договором підряду.

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, встановлено порядок оплати за договором підряду, а саме: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ч 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З огляду на вищенаведене та підписання відповідачем акту приймання виконаних підрядних робіт без будь-яких зауважень чи заперечень щодо обсягу та якості виконаних робіт, свідчить про прийняття останнім цих робіт та, відповідно, породжує у відповідача обов'язок по їх оплаті у строки, визначені договором.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача з наступних підстав.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Крім того, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.2005 р.) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.2004 р.) вказав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності.

Про помилковість позиції про те, що відсутність бюджетного асигнування є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, викладено також у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 173, 193, ГК України, ст.ст. 22, 33, 49, 75, 81-1, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Київського міського центру сім'ї «Родинний дім» (03190, м. Київ, вул. Салютна, 11-А, літ. В, код ЄДРПОУ 26314533) на користь Приватного підприємства «Антеко» (02068, м. Київ, вул. Срібнокільська, 8, кв. 404, код ЄДРПОУ 31747235) 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. - боргу та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. - судового збору.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

(Повний текст рішення складено: 19.12.2014р. )

Суддя В.І. Мельник