Рішення № 42012329, 10.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/22146/14 10.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ»

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про стягнення 103 604,41 грн.

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

Від позивача - Локшин А.В. дов. №б/н від 04.07.2014р.

Від відповідача - Клименко В.О. дов. №173 від 11.11.2014р.

Обставини справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу №561-L від 25.09.2012 у розмірі 103 604,41 грн., з яких 89900,01 грн. - заборгованість зі сплати лізингових платежів, 8 230,35 грн. - пені, 1 108,19 грн. - 3% річних, 4 365,86 грн. - інфляційних втрат, крім того просили судові витрати у розмірі 2 072,09 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.09.2012 між сторонами було укладено Договір фінансового лізингу №561-L, відповідно до якого позивач передав у лізинг горизонтальний автоматичний прес HCE60FE-8 з конвеєром «56», 2012 року, а відповідач зобов'язувався сплачувати лізингові платежі у розмірах та порядку, встановленому договором. Як указує позивач, у результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів у останнього утворилася заборгованість у розмірі 89900,01 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 порушено провадження у справі №910/22146/14 та призначено розгляд справи на 03.11.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 розгляд справи №910/22146/14 відкладався на 17.11.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

12.11.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/22146/14 від 16.10.2014.

В судовому засіданні 17.11.2014 оголошувалася перерва до 01.12.2014 відповідно вимог до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

01.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив №1319/07 від 27.11.2014 на позовну заяву, відповідно до якого просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні 01.12.2014 оголошувалася перерва на 10.12.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

05.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення №б/н від 01.12.2014 на відзив на позовну заяву, відповідно до яких підтримали у повному обсязі позовні вимоги, викладені у позовній заяві.

Представник позивача у судове засідання 10.12.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 10.12.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у запереченні на позовну заяву.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/22146/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.12.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі - Позивач, Лізингодавець) та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - Відповідач, Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №561-L (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору згідно з цим Договором Лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу (поставки) (далі - Договір купівлі-продажу) зобов'язується набути у власність Лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (надалі - "Предмет лізингу"), наведене в специфікації (Додаток 1 до Договору) (далі - Специфікація), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу згідно з Графіком сплати лізингових платежів (Додаток 2 до Договору) (далі - графік) та починається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі предмета лізингу (далі - Акт приймання-передачі) за формою, встановленою Лізингодавцем.

Згідно Додатку №1 (специфікація) предметом лізингу є: Горизонтальний автоматичний прес HCE60FE-8 з конвеєром « 56», 2012 року виробництва, виробництва компанії PRT PATRIOT, країна виробника США у кількості 1(один) шт., вартістю з ПДВ 2 224 351,50 грн.

Відповідно до п. 1.6. Договору строк (термін) і місце передачі предмета лізингу Лізингоодержувачу зазначається у специфікації.

Приписами п. 3.1. Договору передбачено, що приймання Лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформляється шляхом складання Акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан предмета лізингу і відповідність предмета лізингу техніко-економічним показникам, встановленим Лізингоодержувачем умовам і специфікаціям, та умовам Договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін і скріплюється печатками сторін згідно з вимогами законодавства України. Передача предмета лізингу Лізингоодержувачу у володіння та користування у будь-якому випадку відбувається не раніше дати фактичного отримання предмета лізингу від відповідного продавця предмета лізингу.

Згідно Додатку №1 (специфікація) строк (термін) передачі предмета лізингу протягом 10 днів після підписання акту приймання-передачі до Договору купівлі-продажу. Місце передачі предмета лізингу: м. Київ, вул. Козацька, 118.

Відповідно до п. 6.1. Договору Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Договору.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає:

6.2.1. суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу;

6.2.2. винагороду Лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмет лізингу (далі - винагорода);

Відповідно до п. 6.3. Договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку згідно з Додатком 2 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Приписами пункту 6.4. Договору передбачено склад лізингових платежів:

6.4.1. Перший лізинговий платіж. Перший лізинговий платіж складається із:

а) Комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням Договору фінансового лізингу (далі - комісія за організацію);

б) Авансу вартості предмета лізингу,що відшкодує частину вартості предмета лізингу.

4.2. Періодичні лізингові платежі.

Перший Періодичний лізинговий платіж складається з:

а) Винагорода Лізингодавця, яка розраховується з дати оплати предмета лізингу Лізингодавцем за Договором купівлі-продажу до дати платежу місяця, в якому відбулася передача предмета лізингу Лізингоодержувачу;

6.4.3.1. Другий і всі наступні періодичні лізингові платежі складаються із:

а) Відшкодування вартості предмета лізингу;

б) Винагорода Лізингодавця.

Згідно з п. 6.5. Договору в період з дати укладення цього Договору та до кінця дії цього Договору процентна ставка для розрахунку винагороди базується на показнику UIRD (Ukrainian Index of Retail Deposit Rates), що розраховується АТ «ОТП Банк» (далі - банк) для невизначеного проміжку часу та може бути змінений. У разі зміни показника UIRD винагорода Лізингодавця змінюється без додаткового узгодження сторонами, про що Лізингодавець повинен повідомити Лізингоодержувача будь-яким чином у письмовій формі.

Відповідно до п. 6.6. Договору кожний черговий лізинговий платіж Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати не пізніше дати вказаної в Додатку 2 (далі - Дата платежу).

Сторони погодили, що розрахунки за Договором здійснюються на базі місяця, що складається з 30 днів, та року, що складається з 360 днів (п. 6.8. Договору).

Згідно з п. 6.9. Договору Лізингодавець може письмово повідомляти Лізингоодержувача про суми лізингових платежів, належних до сплати згідно з цим Договором до наступної чергової Дати платежу.

Пунктом 6.10. Договору передбачено, що Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу рахунки щодо сплати лізингових платежів. Неотримання таких рахунків Лізингоодержувачем не звільняє його від обов'язку сплачувати лізингові платежі згідно з Договором. У випадку наявності очевидної помилки у рахунку Лізингодавця, Лізингодавець повідомляє про це Лізингоодержувача та надсилає новий рахунок. Лізингодавець звільняється від відповідальності перед Лізингоодержувачем у випадку помилки у зазначених рахунках Лізингодавця. Лізингодавець може здійснювати направлення рахунків як шляхом надсилання їх факсом на номер факсу Лізингоодержувача, на адресу електронної пошти Лізингоодержувача, шляхом надсилання їх поштовим відправленням на адресу, вказану Лізингоодержувачем в реквізитах або в повідомленні про зміну реквізитів Лізингоодержувача.

Згідно з п. 6.11. Договору усі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до Договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця, зазначений у цьому Договорі або повідомленні Лізингодавця.

Відповідно до п. 6.12. Договору якщо будь-який лізинговий платіж припадає відповідно до умов Договору фінансового лізингу на день, який не є робочим днем, то такий платіж повинен бути здійснений в робочий день, що передує такій даті платежу.

Датою оплати вважається дата надходження коштів, перерахованих Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця (п. 6.13. Договору).

Приписами п. 7.1. Договору передбачено, що кожна з наступних подій вважається істотним порушенням умов Договору Лізингоодержувачем:

7.1.1. Лізингоодержувач не сплати в лізинговий платіж або інші платежі (частково або в повному обсязі) за Договором та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу згідно з Договором.

7.1.2. Лізингоодержувач не використовує предмет лізингу відповідно до умов Договору або його призначення.

7.1.3. Лізингоодержувач здійснив передачу предмета лізингу третій особі у будь-який спосіб або на підставі будь-якого договору, або змінив місцезнаходження предмета лізингу без попередньої письмової згоди Лізингодавця.

7.1.4. Лізингоодержувач не виконує умов гарантії на предмет лізингу, не підтримує предмет лізингу у справному стані (в т. ч. не проводить необхідний ремонт предмета лізингу в разі, якщо такий ремонт потрібен), що погіршує технічний стан предмета лізингу.

7.1.5. Лізингоодекржувач порушує умови п. 5.3. та п. 5.4. Договору.

7.1.6. Лізингоодержувач не виконує свої зобов'язання, передбачені п. 4.9. цього Договору.

Відповідно до п. 7.2. Договору у випадку виникнення будь - якої родії невиконання зобов'язань, передбаченої в пунктах 7.1.1 -7.1.5. Договору, Лізингодавець має право на свій власний розсуд:

а) розірвати Договір та вимагати погашення всієї заборгованості по будь-яким платежам за Договором та повернення Предмета лізингу;

б) застосувати штрафні санкції, передбачені Договором;

в) вилучити Предмет лізингу, у порядку, передбаченому Договором та\або законодавством України, в тому числі і на підставі виконавчого напису нотаріуса;

г) застосувати інші заходи, не заборонені законодавством України;

д) застосувати заходи, передбачені підпунктами а), б), в) і г) п. 7.2. Договору як окремо, так і в сукупності. При цьому, всі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. У випадку, якщо зазначені платежі не покривають заподіяних Лізингодавцеві збитків, він має право вимагати відшкодування таких збитків.

Згідно з п. 7.3. Договору у випадку вилучення Предмета лізингу Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення про вилучення Предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі. Документом, що підтверджує факт прийняття Лізингодавцем рішення про вилучення Предмету лізингу, є надсилання цінного листа Лізингодавцю або надсилання такого повідомлення службою кур'єрської доставки або надання Лізингоодержувачу такого повідомлення. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок у строк, що не перевищує 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання Лізингоодержувачем відповідної вимоги, повернути Предмет лізингу Лізингодавцю. Підтвердженням отримання Лізингоодержувачем такої вимоги є повідомлення про вручення цінного листа або відміткою поштової служби про відмову від прийняття цінного листа або закінчення терміну зберігання, або повідомлення про вручення листа службою кур'єрської доставки, або розписка керівника Лізингоодержувача на примірнику повідомлення Лізингодавця про вручення йому такого повідомлення. Направлення повідомлення здійснюється Лізингодавцем на адресу, вказану Лізингодавцем в Договорі або в повідомленні про зміну адреси. Примусове вилучення Предмета лізингу здійснюється відповідно до законодавства України.

Приписами п. 7.4. Договору встановлено, що у випадку вилучення Лізингодавцем Предмета лізингу, зобов'язання Лізингоодержувача по сплаті майбутніх лізингових платежів припиняються з дня вилучення Предмету лізингу. Несплачені лізингові платежі, та інші платежі згідно з Договором; підлягають сплаті Лізингодавцю протягом трьох робочих днів з дня вилучення Предмета лізингу. Вилучення Предмета лізингу не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх несплачених платежів до дати вилучення Предмета лізингу, передбачених Договором, в тому числі несплаченої суми комісій, штрафних санкцій і відшкодування заподіяної шкоди.

Відповідно до 9.2.1. Договору за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних, що діяла у період такого порушення зобов'язань Лізингоодержувачем за Договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані Лізингоодержувачем Лізингодавцеві, понад вказану пеню.

У подальшому сторони уклали Додаткові угоди №1-№3 від 28.10.2013, 31.03.2014, 30.04.2014, відповідно до яких були внесені зміни до графіку сплати лізингових платежів.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором лізингу, а тому права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями Параграфу 6 Глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Параграфу 5 Глави 30 Розділу VI Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Законом України «Про фінансовий лізинг»

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 ГК України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Судом встановлено, що передача об'єкта лізингу відбулася 28.10.2013, що підтверджується належним чином засвідченою копіює Акту прийому-передачі, підписаного та скріпленого печатками уповноваженими представниками Позивача та Відповідача.

Спір у справі виник, на думку Позивача, внаслідок неналежного виконання Відповідачем умов Договору щодо сплати лізингових платежів, у результаті чого Позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 89 900,01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У графіку сплати лізингових платежів визначено, що перший лізинговий платіж сплачується до 10.10.2012, наступні періодичні лізингові платежі сплачується 25 числа календарного місяця.

Стаття 610 ЦК України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, Відповідач в порушення умов Договору свої зобов'язання з оплати періодичних лізингових платежів за квітень-травень 2014, що визначені в Додатку №2, повністю не виконав, в зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед Позивачем у загальному розмірі 89 900,01 грн.

Відповідно до ст. 7.2. Договору Позивачем на адресу Відповідача було направлено повідомлення №1694/06 від 11.06.2014 про дострокове розірвання Договору у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем умов Договору та вимогою про повернення предмету лізингу протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання даного повідомлення.

У зв'язку з наявністю заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 89 900,01 грн. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. 07.07.2014 вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за №4109 про вилучення та повернення Лізингоодержувачем (Відповідачем) на користь Лізингодавця (Позивача) предмету лізингу.

На підставі зазначеного напису Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 14.07.2014 винесено постанову ВП № 44008901 про відкриття виконавчого провадження.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання Договору зобов'язання сторін припиняються: відсутність обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність Відповідачу, і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

З приводу наведеного твердження Відповідача судом зазначається наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пункт 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначає, що Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 ГК України також визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Судом враховано положення розділу ХІІ Договору, відповідно до якого по закінченні строку лізингу та після здійснення всіх платежів за Договором Лізингодавець та Лізингоодержувач підпишуть акт про передачу права власності за формою, яку надасть Лізингодавець, який буде документом, що підтверджує передачу права власності на предмет лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача та який буде невід'ємною частиною цього Договору.

Враховуючи норми ч.ч. 2, 3 ст. 806 ЦК України суд приходить до висновку, що до відносин з приводу сплати лізингових платежів застосуванню підлягають норми про найм (оренду), а до відносин стосовно набуття права власності - договір купівлі-продажу. Надані відповідачем суду копії рішень Верховного суду України у справі 11/5005/2290/2012 від 01.10.2013, №7/5005/2240/2012 від 29.10.2013 свідчать про те, що касаційна інстанція прийшла до висновку про безпідставність стягнення суми вартості предмета лізингу, оскільки у результаті розірвання договору право власності у лізингоодержувача не виникло.

Проте, існує істотна різниця між сумою вартості предмета лізингу - як покупною платою та лізинговими платежами - як платежами за користування майном, переданим у лізинг, які за своєю природою регулюються нормами про оренду майна. Верховний суд України не відмовляв у задоволенні стягнення лізингових платежів, як плати за користування майном, а тому посилання Відповідача на указану юридичну практику не приймаються до уваги судом оскільки стосуються зовсім інших правових вимог.

Крім того, судом приймаються до уваги положення п. 7.4. Договору, відповідно до якого у випадку вилучення Лізингодавцем Предмета лізингу, зобов'язання Лізингоодержувача по сплаті майбутніх лізингових платежів припиняються з дня вилучення Предмету лізингу. Несплачені лізингові платежі, та інші платежі згідно з Договором; підлягають сплаті Лізингодавцю протягом трьох робочих днів з дня вилучення Предмета лізингу. Вилучення Предмета лізингу не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх несплачених платежів до дати вилучення Предмета лізингу, передбачених Договором, в тому числі несплаченої суми комісій, штрафних санкцій і відшкодування заподіяної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, вимоги Позивача про стягнення боргу зі сплати лізингових платежів в розмірі 89900,01грн. є законними, обґрунтованими, такому підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання зі сплати лізингових платежів, Позивачем нараховано Відповідачу 8 230,35 грн. - пені, 1 108,19 грн. - 3% річних та 4 365,86 грн. - інфляційних втрат.

Щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, пунктом 8.2. Договору передбачено, що за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних, що діяла у період такого порушення зобов'язань Лізингоодержувачем за Договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані Лізингоодержувачем Лізингодавцеві, понад вказану пеню.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п.2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Враховуючи положення Додатку №2, п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14, ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким що прострочив за квітень 2014 - з 26.04.2014, за травень 2014 - з 27.05.2014. Таким чином, пеня повинна розраховуватися саме з указаних дат за кожним лізинговим платежем окремо, втім не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачами періоду часу (до 07.10.2014).

За підрахунком суду розмір пені, який підлягає стягненню з Відповідача, становить 8 221,69 грн. Указана сума доведена належними та допустимими доказами, підлягає стягненню з відповідача. У задоволенні стягнення решти суми у розмірі 8, 66 грн. необхідно відмовити.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 1 108,19 грн. - 3% річних та 4 365,86 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням Відповідачем виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість заявлених до стягнення 1 104,49 грн. У задоволенні вимог стосовно решти суми у розмірі 3,70 грн. варто відмовити.

З приводу стягнення 4 365,86 грн. інфляційних втрат, то за розрахунком суду інфляційні втрати за вказаний період становлять 6 450,24 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму інфляційних у розмірі 4 365,86 грн.

Звідси, вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 365,86 грн. за порушення строків сплати лізингових платежів підлягають задоволенню в повному обсязі.

Факт невиконання Відповідачем зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу №561-L від 25.09.2012 є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом в частині стягнення 89 900,01 грн. - основного боргу, 8 221,69 грн. - пені, 1 104,49 грн. - 3% річних та 4 365,86 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову стягнення судового З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача та Позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, буд. 23-В; код ЄДРПОУ 20077743) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; код ЄДРПОУ 35912126) заборгованість за Договором фінансового лізингу №561-L від 25.09.2012 у розмірі: 89 900,01 грн. - основного боргу, 8 221,69 грн. - пені, 1 104,49 грн. - 3% річних, 4 365,86 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 071,84 грн.

3. В іншій частині у позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Дата складання повного тексту рішення 22.12.2014.

Cуддя А.В.Яковенко