Постанова № 42011520, 17.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2014 р. Справа№ 911/3637/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання - Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, представник згідно Договору №19/08/14 про надання правової допомоги від 19.08.2014р. та Ордеру серії НОМЕР_1 від 03.12.2014р.;

від відповідача: Миханів В.Р., представник за довіреністю б/н від 20.11.2014р.;

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит»

на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2014р. (підписано - 17.10.2014р.)

у справі №911/3637/14 (суддя: Лутак Т.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит»

про стягнення 106602,34грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» (надалі - відповідач) про стягнення 106602,34грн. , з яких: 94797,36грн. - основного боргу, 1430,18грн. - 3% річних та 10374,80грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги умотивовані тим, що відповідач, як покупець, отримавши у власність товар від постачальника, покупну вартість товару у строки, обумовлені Договором поставки №3 від 03.01.2014р., не оплатив і заборгував 94797,36грн. За прострочення в оплаті покупної вартості товару постачальник нарахував та заявив до стягнення 3% річних у розмірі 1430,18грн. та 10374,80грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.08.2014р. позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та порушено провадження у справі №911/3637/14.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Візит» позовні вимоги не визнало, а у відзиві заперечувало отримання ним товару від позивача на суму 94797,36грн. відповідно до тих видаткових накладних, які надані позивачем. Відповідач стверджував, що між сторонами відсутні правовідносини з поставки товару , адже договір поставки №3 від 03.01.2014р. та видаткові накладні № 14/01 від 14.01.2014р., № 28/01 від 28.01.2014р., на які посилався позивач у своєму позові, представниками відповідача не підписувалися, довіреностей, за якими мав би бути отриманий товар, позивачем суду не надано.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2014р. у справі №911/3637/14 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 94797грн. 36 коп. - основного боргу, 1430грн. 18 коп. - 3% річних, 10374грн. 80 коп. - інфляційних втрат та 2132 грн. 05 коп. - судового збору.

За оцінкою місцевого господарського суду, обов'язок у частині повної сплати платежів у розмірі 94797,36грн. згідно Договору поставки №3 від 03.01.2014р. у відповідача виник у зв'язку з передачею йому у власність товару. Невиконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості придбаного товару протягом 30 календарних днів з дати поставки, на думку господарського суду, надавало право кредитору вимагати від боржника сплати річних та інфляційних за загальний період прострочення з 14.02.2014 року по 19.08.2014 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Візит» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2014р. у справі №911/3637/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач посилався на неповне дослідження судом першої інстанції обставин по справі, що мають значення для її розгляду, та невірне застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Так, скаржник наполягав на тому, що постачальник не передавав йому товар; Договір поставки №3 від 03.01.2014р. та видаткові накладні № 14/01 від 14.01.2014р., № 28/01 від 28.01.2014р. ним не підписувалися. Разом з тим, апелянт зазначав, що позивач при передачі товару мав пересвідчитися в наявності необхідного обсягу повноважень у особи, яка отримувала товар (отримати довіреності), але цього не зробив, а тому вказані накладні, на думку апелянта, не можуть слугувати належним доказом отримання товару відповідачем. Відповідач взагалі заперечував факт отримання будь якого товару від позивача та підписання ним видаткових накладних і на цій підставі заперечував обов'язок відповідати за позовом. Разом із апеляційною скаргою, відповідач подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2014р. у справі №911/3637/14.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2014р. у справі №911/3637/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р. у справі №911/3637/14 (головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 03.12.2014р.

У судовому засіданні 03.12.2014р. представником відповідача заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, вказане клопотання долучене головуючим суддею до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.12.2014р. колегією суддів оголошено перерву до 10.12.2014р.

У судовому засіданні 10.12.2014р. колегією суддів оголошено перерву до 17.12.2014р.

17.12.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи, відповідач зазначав, що директор ТОВ «Візит» перебуває у додатковій відпустці, тоді як у випадку призначення експертизи необхідна його обов'язкова присутність з метою відібрання експериментальних зразків підпису директора ТОВ «Візит».

Крім того, 17.12.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, на яких проставлена печатка відповідача та здійснений підпис директором ТОВ «Візит». За твердженням позивача, і підпис, і відбиток печатки є ідентичними підпису і печатці, які містяться на Договорі поставки №3 від 03.01.2014р.

У судове засідання 17.12.2014р. з'явились представники сторін.

У судовому засіданні 17.12.2014р. представник відповідача підтримав заявлене клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній справі і зазначав, що підписи на Договорі поставки №3 від 03.01.2014р. та видаткових накладних №14/01 від 14.01.2014р., №28/01 від 28.01.2014р. не є підписами директора ТОВ «Візит».

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши клопотання представника апелянта про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Директор ТОВ «Візит» особисто з оригіналом печатки у судове засідання 17.12.2014р. не з'явився, і в силу цього зразків вільних підпису відібрати від нього неможливо, а отже неможливим є визначення обсягу необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи, в тому числі з урахуванням належного відображення ознак об'єктів і зразків.

Фактично подання відповідачем клопотання про призначення експертизи без доказів, достатніх для її проведення , свідчить про намір останнього затягнути вирішення спору по суті, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки директора у судове засідання, не можуть бути визнанні поважними, адже не є об'єктивно непереборними, в силу чого для повторного відкладення розгляду спору до прибуття у судове засідання керівника ТОВ "Візит" підстав немає.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У судовому засіданні 17.12.2014р. представник відповідача підтримав доводи апеляційного оскарження і просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2014р. у справі №911/3637/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У судовому засіданні 17.12.2014р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржуваний судовий акт без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 03.01.2014р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Візит» (надалі - покупець, відповідач) був укладений Договір поставки №3, за умовами якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти у власність і оплатити товар в кількості відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 6.1 договору даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р.

Згідно з п. 2.2 договору датою поставки товару по даному договору є день передачі вищезазначеного товару позивачем відповідачу по накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору і підписана уповноваженими особами сторін.

Відповідно до п. 4.1 договору ціни на товар, який поставляється по цьому договору, вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом. 4.2 договору передбачено, що загальна вартість договору є сума вартості усього товару, що зафіксована у накладних.

Згідно з п. 4.3 договору оплата за товар відповідачем здійснюється протягом 30 календарних днів після поставки товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

На доведення факту передачі товару, позивач посилався на видаткові накладні:

№14/01 від 14.01.2014р., якою передано товари споживання: яйця, зел. горошок, ікра кабачкова, сік, огірки консервовані, молоко згущене, паста томатна.

№21/01 від 21.01.2014р. якою передано товари споживання: яйця, зел. горошок, стегно куряче, сік, огірки консервовані, молоко згущене, паста томатна.

№28/01 від 28.01.2014р., якою передано товари споживання: яйця, зел. горошок, ікра кабачкова, сік, огірки консервовані, молоко згущене, паста томатна.

Спір, як вірно встановлено судом першої інстанції, виник внаслідок неповної та несвоєчасної оплати вартості поставленого відповідачу, як покупцю, товару.

Задовольняючи вимоги про стягнення боргу, місцевий господарський суд виходив з того, що товар, проданий та поставлений покупцю, мав бути оплачений ним у визначений Договором строк.

В обґрунтування доводів скасування судового рішення та відсутності факту поставки, скаржник вказував, що Договір поставки №3 від 03.01.2014р. та видаткові накладні № 14/01 від 14.01.2014р., №21/01 від 21.01.2014р., №28/01 від 28.01.2014р. він не підписував і для встановлення цієї обставини просив призначити судову почеркознавчу експертизу.

Такі доводи скаржника підлягають відхиленню, адже презумпція правомірності правочину, невиконання якого покупцем є підставою подання позову, станом на день прийняття судового рішення неспростована достатніми та належними доказами.

Згідно з ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі ЦК України) про договір купівлі-продажу.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений Договір поставки №3 від 03.01.2014р. (а.с. 7, т. 1), за умовами якого продавець зобов'язувався.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних: № 14/01 від 14.01.2014р на суму 68700,76грн. (а.с.8, т. 1), №21/01 від 21.01.2014р. на суму 15378,80грн. (а.с. 9, т. 1), № 28/01 від 28.01.2014р. на суму 10717,80грн. (а.с. 10, т. 1) вбачається, що позивач у січні 2014 року поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 94797,36грн.

Так Договір поставки №3 від 03.01.2014р. та видаткові накладні №14/01 від 14.01.2014р., №21/01 від 21.01.2014р., №28/01 від 28.01.2014р. підписані сторонами без будь - яких зауважень і застережень та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит».

Водночас, колегія суддів зазначає, що положеннями чинного, на час укладення між сторонами договору, законодавства України було визначено, що особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки (п. 65 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію»).

При цьому, відпуск матеріальних цінностей директору підприємства не вимагає подання довіреностей у разі, якщо він одержує їх особисто за наявності документа, що підтверджує його повноваження як керівника підприємства, який діє від його імені та в його інтересах.

Доказів вибуття з володіння ТОВ "Візит" у результаті злочинних дій третіх осіб печатки вказаного товариства, звернення відповідача із заявами про викрадення або втрату печатки до органів внутрішніх справ України, відтиск якої міститься на вказаних документах, матеріали справи не містять ,а тому її наявність на договорі та видаткових накладених про приймання - передачу товару від продавця покупцю є неспростовним доказом виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язальних відносин з поставки узгодженого між сторонами товару.

Доводи покупця, який, отримавши товар і не сплативши за нього покупної вартості, посилається на непідписання ним тексту договору та видаткових накладних, судом до уваги не приймається.

Вчинення сторонами дій, направлених на досягнення юридичної цілі перехід права власності на товар від постачальника до покупця, складають зміст правовідношення.

Таким чином, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач повинен оплатити прийнятий товар в силу ст. 655 та ст. 692 ЦК України та пунктів 4.1., 4.3. Договору за ціною, була зафіксована у видаткових накладних в строк 30 календарних днів з дня поставки товару .

Утім, у порушення умов Договору відповідач цей обов'язок не виконав, товар не повернув, допустив заборгованість у розмірі 94797,36грн., чим порушив право позивача, як постачальника, на отримання плати за поставлений товар.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Оскільки заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» перед позивачем на час прийняття рішення не сплачена, вимога позивача про стягнення з відповідача 94797,36грн. боргу з оплати вартості поставленого товару правомірно задоволена судом першої інстанції.

Поряд з цим, слід погодитися з судом першої інстанції у тому, що постачальник вправі нараховувати 3 % річних та інфляційних втрат за час прострочення виконання покупцем зобов'язань з оплати товару.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Крім того, суд зазначає, що згідно з інформаційним листом Верховного Суду України №3.2-2005 від 15.07.2005 грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявлених до стягнення інфляційних збитків та 3 % річних, з врахуванням вимог процесуального законодавства, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог 1430,18грн. 3% річних та 10374,80грн. інфляційних втрат.

За наслідками повторного розгляду справи судова колегія не знайшла підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (відповідача).

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2014р. у справі №911/3637/14 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2014р. у справі №911/3637/14 - без змін.

2.Матеріали справи №911/3637/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Л.Г. Смірнова

Л.В. Чорна