Рішення № 42011454, 25.12.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2014 р.Справа № 922/5645/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.

розглянувши справу

за позовом Приватної примослово - торгівельної фірми "Юсі", м. Харків до Публічного акціонерного товариства банку "Меркурій", м. Харків Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: - Приватна фірма "Данк"; - Приватна фірма "Ера"; про визнання недійсним договору та припинення зобов'язань за участю представників сторін:

позивача - Олійник К.Ю. довіреність б/н від 18.11.14 р.;

відповідача - Гендеровської Ю.О. довіреність №52 від 16.06.14 р.;

третьої особи - не з'явився;

третьої особи - не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватна промислово-торговельна фірма «ЮСІ», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Банк «МЕРКУРІЙ», в якій просив суд визнати припиненими зобов'язання за договором № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року та визнати недійсним договір № 02/2-08-145 застави товарів в обороті від 30.12.2013 року укладені між Приватною промислово-торговельною фірмою «ЮСІ» в особі директора Савича В.М. та Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій», в особі Першого заступника Голови правління Куценка Олега Володимировича.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні договори застави були укладені в забезпечення договору невідновлюваної кредитної лінії № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 року (основне зобов'язання) укладеного між ПАТ Банк «Меркурій» та Приватною фірмою «ДАНК». Однак, ПАТ «Банк Меркурій» після укладення договору відступлення права вимоги від 28.12.2012 року переуступив право вимоги та передав за договором свої права та обов'язки, як кредитора у повному обсязі за основним зобов'язанням іншій особі - ПАТ Банк «Золоті ворота». Позивач вказує, що з моменту укладення договору відступлення права вимоги ПАТ Банк «Меркурій» вибув з правовідносин за основним зобов'язанням та не мав права укладати договір застави товарів в обороті від 30.12.2013 року. Стосовно договору № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, позивач посилаючись на ч. 1 ст. 523 ЦК України, вказує на те, що він, як заставодавець (майновий поручитель) не надавав згоду на забезпечення виконання зобов'язання новим боржником, тому відносини майнової поруки (застави), які забезпечували виконання за договором невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 р. припинились, внаслідок укладення договору переведення боргу від 28 грудня 2012 р.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Харківської області від 08.12.2014 р. та призначено її до розгляду на 22.12.2014 р. на 12:00 год.

В судовому засіданні 22.12.2014 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ПАТ Банк «Меркурій» відступив право вимоги за договором переведення боргу від 28 грудня 2012 р. не в повному обсязі, а частково у сумі 16170000,00 грн., надав відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 23.12.2014 р. до 12:00 год. для надання часу представнику Позивача для ознайомлення з новими доказами наданими у відзиві та написання письмових пояснень на відзив.

Після перерви представник позивача надав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, а саме просив визнати недійсним додатковий договір від 18.10.2013 р. до договору застави товарів в обороті від 31.10.2012 року.

В свою чергу, представник відповідача надав до суду заяву про накладення арешту на товари в обороті за договором № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року та договором № 02/2-08-145 застави товарів в обороті від 30.12.2013 року.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 25.12.2014 р. до 10:00 год.

Позивач звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою про збільшення позовних вимог, просив визнати недійсним додатковий договір від 18.10.2013 р. до договору застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, який був наданий відповідачем у відзиві на позов.

Вказана вимога була викладена представником позивача в заяві про збільшення позовних вимог від 23.12.2014 р.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою етапі 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

В даному випадку, представником позивача первинно було заявлено позов, зокрема, про визнання припиненими зобов'язання за договором № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, а в процесі розгляду справи визнати недійсним додатковий договір від 18.10.2013 р. до договору застави товарів в обороті від 31.10.2012 року. Відтак, фактично представником позивача заявлено вимоги про визнання припиненими зобов'язання за договором № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, та визнання недійсним додаткового договору від 18.10.2013 р. до договору застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, що є невід'ємною частиною договору № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року.

Пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що статтею 22 ГПК не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Позивач, в заяві про збільшення позовних вимог від 23.12.2014 просить збільшити розмір саме немайнової вимоги.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Відповідно до висновків Вищого господарського суду України, викладених в постанові Пленуму від 26.12.2011, № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Частина 2 статті 58 ГПК України, суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. За клопотанням сторін або з власної ініціативи суд об'єднує кілька вимог, що випливають з корпоративних відносин і пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами.

З врахуванням ч. 4 ст. 22, ч. 2 ст. 58 ГПК України та рекомендацій Вищого господарського суду України, суд вважає, що заява представника позивача про збільшення позовних вимог є по своїй суті окремою позовною вимогою у справі. У даному випадку, оскільки ця заява була подана з дотриманням вимог ст.ст. 54-57 ГПК України, з доповненням підстав позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, та на подання іншого (ще одного) позову - визнання недійсним додаткового договору від 18.10.2013 р. до договору застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, що є невід'ємною частиною договору № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, тому така заява підлягає задоволенню та об'єднанню однорідних позовних вимог у справі.

При цьому, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутня заява представника позивача про відмову від позову в частині визнання припиненими зобов'язань за договором № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, що б давало підстави стверджувати по зміну позивачем предмета позову.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між Приватною промислово-торговельною фірмою «ЮСІ» (далі - позивач, ППТФ «ЮСІ») та Публічним акціонерним товариством «Банк Меркурій» (далі - відповідач, Банк, ПАТ «Банк Меркурій») було укладено договір застави товарів в обороті № 02/2-08-242 від 31.10.2012 року (далі - договір застави від 31.10.2012) та договір застави товарів в обороті № 02/2-08-145 від 30.12.2013 року (далі - договір застави від 30.12.2013).

Відповідно до п. 1.2. спірних договорів застави від 31.10.2012 та від 30.12.2013 позивач передав Банку у заставу товари в обороті, що належать йому на праві власності, склад яких визначається згідно додатків № 1 до договорів застави. Сторони погодили, що ринкова вартість товарів в обороті за Договором застави від 31.10.2012 становить 50 403 467, 49 грн. з урахуванням 20 % ПДВ, а за Договором застави від 30.12.2013 становить 3 005 716, 52 грн. з урахуванням 20 % ПДВ.

Договори застави були укладені в забезпечення вимог ПАТ Банк «Меркурій», що виникають із Договору невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 року (далі - кредитний договір, основне зобов'язання). Кредитний договір укладено між ПАТ «Банк Меркурій» та Приватною фірмою «ДАНК» (далі - Позичальник). Розмір кредиту згідно з Кредитним договором складає 5 000 000 (п'ять мільйонів) доларів США.

28.12.2012 року було укладено договір відступлення права вимоги за договором невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 між ПАТ «Банк Меркурій» (Первісний кредитор) та ПАТ «Банк Золоті ворота» (Новий кредитор).

Під час судового засідання, судом було досліджено оригінал договору відступлення права вимоги за договором невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012.

Зокрема, згідно п.1.1 цього договору ПАТ Банк «Меркурій» передав, а ПАТ Банк «Золоті ворота» прийняв у повному обсязі всі права та вимоги первісного кредитора до боржника за договором невідновлюваної кредитної лінії 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 року та усіх додаткових угод до нього та став кредитором в зобов'язаннях за Кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього у повному обсязі та на умовах, визначених цим Договором.

У пункті 1.4. договору про відступлення права вимоги сторони погодили, що до ПАТ Банк «Золоті ворота» перейшли у повному обсязі всі права ПАТ «Банк Меркурій» за договором невідновлюваної кредитної лінії 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 року до Боржника на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а також ті права, які виникатимуть із Кредитного договору у майбутньому.

Пункт 1.8. договору про відступлення права вимоги встановлює, що з моменту передачі прав вимоги за Договором ПАТ «Банк «Меркурій» вибуває з будь-яких правовідносин, що склались до моменту передачі прав вимоги за Кредитним договором до Боржника.

Відповідно до пункту 1.2. договору про відступлення права вимоги, сума вимог, що відступається, станом на дату укладення даного договору становить 16170000,00 грн.

Таким чином, судом було встановлено, що сторони при підписанні договору уступки права вимоги визначили суму загальної заборгованості боржника за договором невідновлюваної кредитної лінії 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 року, станом на дату укладання договору уступки права вимоги.

При укладенні договору відступлення права вимоги за договором невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 сторонами були додержані вимоги ст. 638 ЦК України, а саме визначено конкретний обсяг прав, які передані іншому кредиторові - сума боргу, яка на дату укладення договору складала 16170000,00 грн., що становило весь обсяг заборгованості по договору невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012.

За таких підстав, суд дійшов висновку про те, що ПАТ Банк «Меркурій» на момент укладення договору застави товарів в обороті № 02/2-08-145 від 30.12.2013 року та укладення додаткового договору від 18.10.2013 р. до договору застави товарів в обороті від 31.10.2012 року передав у повному обсязі права та обов'язки за договором невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 та не був кредитором за основним зобов'язанням, вибув з правовідносин, що склались до моменту передачі права вимоги та передав права новому кредитору за договором невідновлюваної кредитної лінії 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 року, які виникатимуть у майбутньому.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про заставу» застава-це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Частина 3 статті 3 Закону України «Про заставу» встановлює, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Частина 1 статті 572 ЦК України встановлює, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава, як забезпечувальне зобов'язання має додатковий характер щодо основного (забезпеченого) зобов'язання. Цивільний кодекс України зазначає, що заставодавцем може бути як боржник за основним зобов'язанням так і третя особа (майновий поручитель), а заставодержателем, може бути лише кредитор за основним зобов'язанням.

Відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Суд дійшов висновку, що ПАТ Банк «Меркурій» в супереч положенням ч. 1 статті 572 ЦК України та статтю 1 Закону України «Про заставу», ч. 2 ст. 548 ЦК України уклав договір № 02/2-08-145 застави товарів в обороті від 30.12.2013 та додатковий договір від 18.10.2013 р. до договору № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року.

Відповідно до ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частинами 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), або ж якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Також судом було встановлено, що 28.12.2012 року між ПАТ «Банк Меркурій», Приватною фірмою «ДАНК» (первісний боржник) та Приватним підприємством «Ера» був укладений Договір переведення боргу за договором невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012.

Так, відповідно до п.2 договору переведення боргу, ПФ «ДАНК» перевела частково свій борг у сумі 3 799 800,00 доларів США 00 центів на Приватне підприємство «Ера», внаслідок чого ПП «Ера» замінило первісного боржника в частині вимог по Основному зобов'язанню.

Згідно п. 4 ПАТ Банк «Меркурій» не заперечував проти заміни боржника в частині вимог у сумі 3 799 800,00 доларів США 00 центів новим боржником в Основному зобов'язанні і підписуючи зі своєї сторони цей договір, дав згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах визначених Договором.

Судом було встановлено, що позивач, як заставодержатель (майновий поручитель) не надавав свою згоду на забезпечення виконання зобов'язання новим боржником.

Згідно, ч. 2 статті 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Судом не можуть бути взяті до уваги доводи відповідача про те, що згода позивача на забезпечення зобов'язання нового боржника - Приватну фірму «ЕРА», була виражена і надана позивачем шляхом підписання додаткового договору від 18.10.2013 р. до договору застави від 31.10.2012 р. новим боржником - Приватну фірму «ЕРА», про що свідчить укладення і підписання позивачем додаткової угоди до договору застави, оскільки дана угода є предметом позову та суд дійшов висновку про те, що додатковий договір від 18.10.2013 р. до договору застави від 31.10.2012 р. був укладений з порушенням ч. 1 статті 572 ЦК України та статтю 1 ЗУ «Про заставу», ч. 2 ст. 548 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.

Стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно статті 597 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 520 ЦК України визначає, що боржник може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 523 ЦК України, відсутність належним чином засвідченої згоди заставодавця (майнового поручителя), забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, відносини майнової поруки (застави) за договором № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року, які забезпечували виконання за Договором невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 р. припинились, внаслідок укладення договору переведення боргу від 28 грудня 2012 р. Зокрема, постановою Верховного Суду України № 6-18цс13 від 17 квітня 2013 року при вирішенні подібної категорії справ була сформована правова позиція про те, що у разі заміни боржника за кредитним договором застава припиняється, якщо заставодержатель (майновий поручитель) не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Відповідач звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою про накладення арешту на заставне майно за спірними договорами застави.

Вищезазначена заява мотивована посиланням на ч.5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави.

Отже, заяву про накладення арешту на підставі ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України може подати особа, яка є кредитодавцем за основним зобов'язанням, в забезпечення його фактичного виконання.

ПАТ Банк "Меркурій" не є кредитором по договору невідновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 02/1-25К-84 від 29 жовтня 2012 р. в силу укладення договору відступлення права вимоги та не може звернути стягнення на заставне майно позивача за спірними договорами застави.

За таких підстав суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про накладення арешту на заставне майно позивача за спірними договорами застави товарів в обороті.

За таких підстав, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання припиненими зобов'язання за договором № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року та визнання недійсним договору № 02/2-08-145 застави товарів в обороті від 30.12.2013 року та додаткового договору від 18.10.2013 р. до договору № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року укладені між Приватною промислово-торговельною фірмою «ЮСІ» в особі директора Савича В.М. та Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій», в особі Першого заступника Голови правління Куценка Олега Володимировича, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 216, 523, 572, 1057-1 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про заставу», ст.ст. 1, 12, 16, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати припиненими зобов'язання за договором № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року укладеного між Приватною промислово-торговельною фірмою «ЮСІ» в особі директора Савича В.М. та Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій», в особі Першого заступника Голови правління Куценка Олега Володимировича.

Визнати недійсним договір № 02/2-08-145 застави товарів в обороті від 30.12.2013 року укладений між Приватною промислово-торговельною фірмою «ЮСІ» в особі директора Савича В.М. та Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій», в особі Першого заступника Голови правління Куценка Олега Володимировича.

Визнати недійсним додатковий договір від 18.10.2013 р. до договору № 02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року укладений між Приватною промислово-торговельною фірмою «ЮСІ» в особі директора Савича В.М. та Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій», в особі Першого заступника Голови правління Куценка Олега Володимировича.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк «МЕРКУРІЙ» (вул. Петровського, 23, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 14360386) на користь Приватної промислово-торговельної фірми «ЮСІ» (61036, м. Харків, вул. Дизельна, 3/5,код ЄДРПОУ 21178268;) сплачений судовий збір в сумі 3654 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.12.2014 р.

Суддя Ю.В. Светлічний